Енергетика – наступне поле битви. Без трансатлантичної єдності США та Європа ризикують втратити свої переваги – Айріс Фергюсон та Енн Меттлер

Енергетика – наступне поле битви. Без трансатлантичної єдності США та Європа ризикують втратити свої переваги – Айріс Фергюсон та Енн Меттлер

Статті
Колишня заступниця міністра оборони США Айріс Фергюсон та колишня генеральна директорка департаменту Європейської комісії і почесна дослідниця Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету Енн Меттлер у колонці для європейського видання Politico застерігають, що енергетика стала новим полем битви, де вирішується майбутнє безпеки Заходу. Вони переконують: технологічна перевага все більше залежить від контролю над енергетичними системами наступного покоління, а критична залежність від Китаю у сфері батарей, рідкісноземельних елементів та виробництва створює вразливість для національної безпеки. Авторки наголошують, що без спільних трансатлантичних дій щодо побудови стійких енергетичних ланцюгів постачання США та Європа ризикують втратити стратегічні переваги, заради яких створювався їхній альянс.

Після тривалого тиску європейські лідери цього тижня відклали ухвалення рішення через розбіжності стосовно того, чи слід обмежити доступ до ринку за допомогою вимоги “Вироблено в Європі” та подвоїти зусилля зі скорочення стратегічної залежності блоку, передусім від Китаю.

Це рішення може здаватися технократичним, але сама затримка свідчить про його важливість і відображає ширшу стратегічну реальність, спільну для обох берегів Атлантики.

Безпека, промисловість та енергетика злилися в єдині перегони за контроль над системами, що забезпечують функціонування сучасних економік та збройних сил. І дедалі більше успіх залежатиме від того, чи зможуть США та Європа спільно протистояти цій реальності, починаючи з однієї сфери, яка визначає всі інші: енергетики.

Хоча традиційні витрати на оборону все ще привертають увагу ЗМІ, сучасне поле бою так само глибоко перетворюється під впливом енергопостачання та критично важливих ресурсів. Сучасні батареї для дронів, портативні джерела живлення для передових підрозділів та ланцюги постачання елементів для платформ наступного покоління – усе це вказує на просту істину: технологічна та оперативна перевага все більше залежить від того, хто контролює енергетичні системи наступного покоління.

Прагнучи зберегти свою перевагу, Європа та США повинні переосмислити не тільки те, як вони виробляють і транспортують енергію, але й те, як забезпечити промислову базу, що стоїть за цим. Енергетична незалежність зараз перебуває в центрі нашої спільної безпеки, і в світі, де супротивники можуть використовувати ланцюги постачання як зброю так само легко, як повітряний простір або морські шляхи, майбутнє належатиме тим, хто будує енергетичні системи, що є стійкими та сумісними за своєю конструкцією.

Пентагон вже це розуміє. Він випробував розподілене енергопостачання для скорочення вразливих ліній постачання палива у військових навчаннях в Індо-Тихоокеанському регіоні; уважно спостерігав, як мобільні генераторні установки підтримують роботу енергомережі під час російської атаки в Україні; і досліджує способи постачання енергії без залежності від вразливої логістики за допомогою нових розробок у галузі передачі сонячної енергії.

Кожен із цих випадків чітко демонструє, що стратегічна витривалість тепер залежить від енергетичної гнучкості та безпеки. Але станом на зараз багато із цих систем залежать від матеріалів і виробничих ланцюгів, які контролюються стратегічним конкурентом: від батарей і магнітів до переробки рідкісноземельних елементів, Китай контролює наші критично важливі ресурси.

Це не тільки економічна проблема, це вразливість національної безпеки як для Європи, так і для США. Ми фактично будуємо інфраструктуру майбутнього з компонентів, які можуть бути обмежені, простежені або скомпрометовані.

Цей ризик не є теоретичним. Нещодавні заходи Китаю з контролю експорту ключових елементів вже спричиняють збитки виробникам оборонної та енергетичної продукції – це яскраве нагадування про те, як вплив на ланцюжок постачання може бути формою примусу, а також про нашу залежність від нестабільної екосистеми в галузі технологій, які покликані зробити нас більш незалежними.

Тож як нам модернізувати наші енергетичні системи, не поглиблюючи ці непотрібні залежності, і натомість побудувати надійну взаємозалежність між союзниками? Рішення починається зі зміни мислення, яке потім має перетворитися на рішучі політичні дії. Просто кажучи, енергетична та технологічна стійкість мають бути розглянуті як спільна інфраструктура, що охоплює різні відомства, сектори та альянси.

Закупівлі в оборонній сфері можуть стати каталізатором у цьому процесі. Наприклад, інвестиції в технології подвійного призначення, такі як сучасні акумулятори, захищені мікромережі та розподілене енергопостачання, задовольнять як військові потреби, так і потребу в ширшій стійкості. Це не просто “зелені” інструменти – це стратегічні активи, які підвищують ефективність місій, а також захищають нас від примусу. При правильному підході такі інвестиції можуть посилити оборону, прискорити інновації, а також сприяти зниженню витрат.

Далі потрібно створити нові коаліції задля забезпечення критично важливими мінералами й акумуляторами, а також для надійного виробництва та кібербезпечної інфраструктури. Так само як НАТО було створено для колективної оборони, зараз нам потрібні економічні та технологічні альянси, які забезпечують спільну стратегічну автономію. Як майбутня ініціатива Білого дому щодо зміцнення ланцюга постачання технологій штучного інтелекту, так і нещодавно оголошена ініціатива RESourceEU щодо забезпечення сировиною ілюструють, як партнери вже починають переробляти системи для підвищення стійкості.

Нарешті Захід також повинен стратегічно і прямо вирішувати питання існуючої залежності. Це означає переосмислення того, як і де Захід отримує ключові матеріали, включаючи розбудову внутрішнього та союзницького потенціалу в сферах, які довгий час залишалися без уваги.

Німеччина нещодавно продемонструвала блоку один із таких прикладів, перейшовши до зменшення своєї залежності від китайських вітрових компонентів на користь європейських постачальників. Надалі такі заходи потрібно впроваджувати в масштабах усього ЄС. Натомість у США сильна двопартійна підтримка зменшення залежності від Китаю супроводжується пропозиціями припинити внутрішні стимули для виробництва акумуляторів та відновлюваних джерел енергії, що підриває саме ті галузі, які підвищують стійкість та конкурентоспроможність.

У цьому полягає суть проблеми. Зрештою, якщо Європа і США діятимуть паралельно, а не спільно, жодна із цих ініціатив не буде успішною – і в результаті обидві сторони стануть стратегічно слабшими.

Верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас нещодавно попередила, що необхідно “діяти спільно”, інакше ризикуємо зазнати впливу дій Пекіна, і вона має рацію. Зосередившись на взаємодії та розподілі витрат, Захід міг би створити системи, які б функціонували разом на спільному ринку, що нараховує майже 800 мільйонів людей.

Справжній виклик полягає не в технологіях, а в організації.

Чи то Бреттон-Вудська система, НАТО чи План Маршалла, Захід вже раніше стратегічно об’єднував свої зусилля, закріплюючи економічну стійкість за допомогою національної оборони. Сьогодні різниця полягає в тому, що межі між економічною безпекою, доступом до енергії та оборонним потенціалом повністю розмиті. Стала, гнучка енергетика тепер є частиною стримування, а довгострокова безпека залежить від того, чи зможуть США та Європа побудувати енергетичні системи, які підсилюють і захищають одна одну.

Це унікальна можливість для трансатлантичного співробітництва, що взаємопідсилює захист економічних інтересів в умовах системної конкуренції. І щоб мати лідерство у цій новій ері, Захід повинен спільно і цілеспрямовано розробляти відповідні стратегії. Інакше Захід ризикує втратити ті переваги, для захисту яких і було створено альянс.

Джерело: Politico

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *