російський президент не зміг захистити своїх союзників у Венесуелі та Ірані від несподівано войовничого президента США Дональда Трампа, пише європейська редакція Politico. Коли путін вторгся в Україну, він пообіцяв росіянам, що вони “зроблять це знову” – відправлять свої збройні сили на захід і здобудуть перемогу, як це зробив Радянський Союз проти Німеччини. Наразі російський президент виконав половину цієї обіцянки. Станом на цей тиждень війна, яка, як сподівався путін, мала закінчитися за три дні, триває довше, ніж тривала боротьба Москви з нацистами.
Що гірше, зауважує Politico, навіть коли Москва загрузла в Україні, глобальна мережа союзників, яку путін будував два десятиліття, здається, розпадається під натиском більш войовничої, ніж очікувалося, політики президента США Дональда Трампа.
Те, що мало бути швидкою операцією в Україні, перетворилося на важку війну на виснаження. Тривалість конфлікту вже перевищила 1418 днів, які радянські війська провели, відбиваючи напад нацистів, і зрештою дійшли до Берліна.
За майже чотири роки кампанії в Україні Москва захопила лише невелику частину країни, втративши при цьому близько 1,1 мільйона російських військових і зазнавши значних збитків у себе вдома. Цього місяця майже 600 000 росіян залишилися без електроенергії у прикордонній Бєлгородській області після ракетного удару України.
Тим часом, пише Politico, на міжнародній арені путін, здається, мало що може зробити, щоб зупинити втрату своїх союзників один за одним. Кремль перебуває в скрутному становищі на Близькому Сході з кінця 2024 року, коли падіння режиму Башара Асада в Сирії позбавило його надійного партнера в регіоні. Москва також, здавалося б, не змогла захистити свого найближчого друга в Південній Америці на початку цього місяця, коли США захопили Ніколаса Мадуро з Венесуели – політика, який прибув до Москви на парад на честь Дня Перемоги путіна в травні минулого року. Ба більше, Москва навіть не змогла відреагувати на безпрецедентне захоплення США нафтового танкера під російським прапором.
Видання нагадує, що лише рік тому путін підписав 20-річну угоду про стратегічне партнерство з Тегераном. Зараз режим, який постачав росії дрони Shahed для війни в Україні, перебуває під загрозою повалення протестувальниками, яких Трамп, за його словами, може підтримати військовим втручанням.
Politico наголошує: росіяни це помітили. “Ціла епоха добігає кінця”, – написав у неділю військовий блогер під псевдонімом Максим Калашников, відображаючи зростаючу критику російського керівництва. Він стверджував, що російська влада витратила надто багато часу, намагаючись створити образ країни як великої держави, замість того щоб вжити заходів для того, аби реально зробити її такою. Обіцянка “ми можемо зробити це знову” не виправдалася, – підсумував Калашников.
Журналісти, лояльні до іранського режиму, повідомили, що протягом останніх тижнів Москва постачала Ірану броньовані машини “Спартак” та бойові вертольоти російського виробництва, ймовірно, для допомоги у придушенні протестів, як зазначив експерт з російсько-іранських відносин та співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Нікіта Смагін. “Але, звісно, іранці не мають ілюзій: якщо ситуація стане дійсно критичною, росія просто відступить, як це було у випадку з Башаром Асадом”, – переконував він, маючи на увазі падіння режиму сирійського диктатора в 2024 році та його подальшу втечу до росії.
Реальність така, що альянс, натхненний Москвою, завжди був здебільшого вигадкою, заявив колишній російський дипломат Борис Бондарєв. “Ні Венесуела, ні Іран не є частиною будь-якої російської імперії”, – розповів він. Після вторгнення в Україну “для росії було важливо показати, що вона не самотня, але це пропаганда”.
Смагін зазначив, що угода про партнерство між Іраном і росією не містить пункту про взаємну оборону, а їхні відносини він описав як “стабільні” з відтінком “серйозної недовіри”. “Ці дві країни насправді не є союзниками, вони є стратегічними партнерами з необхідності, оскільки обидві сторони мають мало інших варіантів”, – зазначив він.
Втім, як зауважує Politico, речники Кремля намагалися подати ситуацію в позитивному світлі, стверджуючи, що очевидна зневага Вашингтона до міжнародного права свідчить про те, що росія мала рацію, вторгнувшись в Україну.
Інші коментатори намагаються применшити значення відносин між росією та її союзниками або підкреслюють відмінності між Другою світовою війною та війною в Україні, щоб виправдати відсутність прогресу. Вони стверджують, що військо країни не є слабким, просто росіяни вкладають у нього менше коштів, ніж тоді.
“У першому випадку вся країна боролася [з нацистами], а зараз цим цікавляться лише близько 5 відсотків населення”, – стверджує Telegram-канал під назвою “Не зупиняйте війну”.
Сам путін ще не прокоментував події у Венесуелі та Ірані, дотримуючись своєї звички залишати підлеглим право говорити про погані новини, зазначив колишній дипломат Бондарєв. Він додав, що Кремль, ймовірно, розглядає дії США у Венесуелі та проти нафтового танкера як спроби загнати росію в кут.
Щоб показати, що вона не піддається тиску, росія буде шукати способи продемонструвати силу, насамперед в Україні, сказав Бондарєв, наводячи як приклад запуск Москвою гіперзвукової ракети “Орєшнік” по Україні минулого тижня.
Незважаючи на приниження, Бондарєв застеріг від очікування “пом’якшення” позиції росії. “Навіть якщо вона слабка, Кремль буде прагнути показати, що він сильний”, – наголосив він.
путін Трампу: почнімо торги
Загалом Кремль має підстави бути задоволеним останніми подіями у Венесуелі, пише в колонці для Politico редактор та колумніст Politico Джеймі Деттмер. На його думку, реакція росії на дипломатію канонерок США у Венесуелі була досить стриманою за мірками Кремля і мала формальний характер. Міністерство закордонних справ виступило зі стандартною заявою про “відверті неоколоніальні погрози та зовнішню збройну агресію”. Звісно, відомство вимагало від США звільнити затриманого Ніколаса Мадуро, а заступник голови Ради безпеки росії Дмитро Медведєв назвав це “незаконним”, але в його зауваженнях також пролунала нотка захоплення.
Медведєв відзначив послідовність президента США Дональда Трампа і те, як той відверто захищає національні інтереси Америки. Важливо також, що путін досі не прокоментував викрадення свого колишнього союзника. Кремль також підтримав колишню віцепрезидентку Делсі Родрігес як тимчасову лідерку Венесуели вже через два дні після того, як Мадуро відправили до в’язниці в Нью-Йорку.
Загалом, зауважує колумніст, можна було очікувати набагато сильнішої реакції. Адже союз путіна з Венесуелою сягає 2005 року, коли він підтримав поопередника Мадуро Уго Чавеса. У 2018 році обидві країни підписали низку угод про співпрацю; росія продала Венесуелі військове обладнання на мільярди доларів; а відносини потеплішали завдяки провокаційним спільним військовим навчанням.
“Однополярний світ руйнується і завершується в усіх аспектах, і союз з росією є частиною цих зусиль з побудови багатополярного світу”, – заявив тоді Мадуро. З 2006 по 2019 рік Москва надала Венесуелі позик і кредитів на суму 17 мільярдів доларів.
То чому ж така стриманість у риториці? Схоже, припускає Джеймі Деттмер, що все це може бути пов’язане з торгом, принаймні для Кремля.
Москва, ймовірно, не бажає псувати відносини з Вашингтоном через Венесуелу, оскільки активно змагається з Києвом за прихильність Трампа. Крім того, росія, ймовірно, не має жодного інтересу афішувати збройне вторгнення в Україні, яке лише підкреслило б її власну безсилість у Латинській Америці та нездатність захистити свого колишнього союзника.
Дійсно, є підстави підозрювати, що Кремль сприймає хірургічно виконане усунення Мадуро та вражаючу демонстрацію жорсткої сили США як приниження. російські ультранаціоналісти та прихильники жорсткої лінії військових, безсумнівно, так і вважають: “Вся росія запитує себе, чому ми не поводимося з нашими ворогами подібним чином”, – написав неоімперіалістичний ідеолог Олександр Дугін, радячи росії робити це “як Трамп, робити це краще, ніж Трамп. І швидше”. Навіть речниця Кремля Маргарита Симоньян визнала, що є підстави “заздрити”.
З точки зору росії, це зрозуміле почуття, наголошує автор, особливо з огляду на те, що “спеціальна військова операція” путіна в Україні, ймовірно, була задумана як швидка операція з усунення Зеленського та встановлення на його місце прокремлівського сатрапа. Однак через чотири роки кінця не видно.
По суті, це демонстрація військової могутності Америки, яка підкреслює обмеженість військової ефективності росії. Тож навіщо привертати до цього увагу?
Втім, на думку колишнього заступника глави австралійської місії в Москві та автора книги “росія і новий світовий безлад” Бобо Ло, є й інші пояснення риторичної стриманості. “Усунення Мадуро є досить незручним, але, будьмо чесними, Латинська Америка є найменш важливим регіоном для російської зовнішньої політики”, – зазначив він.
Крім того, операція США має “низку непередбачених, але загалом позитивних наслідків для Кремля. Вона відволікає увагу від конфлікту в Україні та зменшує тиск на путіна, щоб він пішов на будь-які поступки. Вона легітимізує застосування сили для досягнення життєво важливих національних інтересів або сфер впливу. І вона делегітимізує ліберальне уявлення про міжнародний порядок, заснований на правилах”, – пояснив він.
Експертка з питань росії в Brookings Institution Фіона Гілл, яка курувала європейські та російські справи в Білому домі протягом частини першого терміну Трампа, підтримала таку думку: “росія просто використає застосування сили Трампом у Венесуелі і його рішучість керувати країною здалеку, щоб довести, що якщо Америка може бути агресивною у своєму задньому дворі, то так само може робити і росія у своєму “близькому зарубіжжі”.
Дійсно, ще в 2019 році Гілл повідомила комітету Конгресу, що Кремль дав зрозуміти, що готовий піти на обмін, коли йдеться про Венесуелу та Україну.
Все це нагадує ситуацію, зауважує колумніст, коли два боси мафії опосередковано торгуються щодо розподілу території через своїх поплічників та їхні дії.
Для Кремля головним результатом ситуації у Венесуелі є “не втрата союзника, а закріплення нової логіки в зовнішній політиці США за адміністрації Трампа, яка ставить силу і національні інтереси вище за міжнародне право”, як зазначив Центр нових євразійських стратегій Михайла Ходорковського, давнього опонента путіна. “Незважаючи на репутаційні збитки та деякі незначні негайні економічні втрати, Кремль має підстави, зрештою, бути задоволеним останніми подіями: своїми діями Трамп фактично підтримав модель світового порядку, в якій сила має пріоритет над міжнародним правом”, – йдеться в позиції організації.
А після усунення Мадуро, наголошує Деттмер, помічники Трампа лише ще більше прояснили це. Пояснюючи, чому США потрібно володіти Гренландією, незалежно від того, що думають гренландці, Данія чи хтось інший, впливовий заступник глави адміністрації Білого дому Стівен Міллер сказав CNN: “Ми живемо у світі, який керується силою, який керується примусом, який керується владою”.
Це мова, яку розуміє путін. Тож, як зауважує Деттмер, торги можуть початися з Ірану.
Джерело: Politico
