У ніч з 8 на 9 січня 2026 року росія здійснила другий підтверджений ракетний удар по Україні з використанням ракети “Орєшнік”. Хоча цей запуск підтверджує оперативні обмеження ракетної системи, удар також підкреслює дилему, яку ця ракета створює для європейської оборони.
Профіль можливостей
“Орєшнік” – це балістична ракета середньої дальності з максимальною дальністю польоту приблизно від 3000 до 5500 кілометрів. За повідомленнями, вона оснащена до шести боєголовками з роздільним наведенням (MIRV), які незалежно одна від одної входять в атмосферу для ураження окремих цілей. Кожна боєголовка несе до шести суббоєприпасів, які випускаються на кінцевій фазі польоту, створюючи зону ураження навколо запланованої цілі.
Експлуатація ракети свідчить про те, що вона несе інертний боєзаряд, тобто не оснащена вибуховими речовинами. Натомість летальність забезпечується масою та швидкістю суббоєприпасів під час удару. З огляду на високу кінцеву швидкість боєголовки (за оцінками деяких російських і українських джерел, вона становить 10-11 Мах, хоча це, ймовірно, є верхньою межею), навіть відносно легкі суббоєголовки можуть передавати значну кінетичну енергію, достатню для завдання серйозної шкоди надземним бетонним спорудам.
Генеалогія ракети простежується до РС-26 “Рубєж”, яка розроблялася у період з 2008 до 2018 року, але була законсервована до досягнення повної бойової готовності. РС-26 була розроблена, випробувана і публічно представлена як система доставки ядерного боєзаряду. Як результат, “Орєшнік” дуже ймовірно має подвійне призначення, тобто може нести як неядерні, так і ядерні боєзаряди. Залишається незрозумілим, чи вже сертифікувала росія “Орєшнік” для доставки ядерного боєзаряду, хоча технічно це не складно і, ймовірно, вимагатиме лише обмежених адаптацій, таких як перебалансування ракети з урахуванням змін у розподілі ваги.
Оперативні обмеження
Застосування ракети, як у листопаді 2024 року, коли вона була використана вперше, так і під час недавнього удару, свідчить про її обмежену точність. Це, ймовірно, пов’язано з тим, що боєголовки не керуються індивідуально, а після відокремлення від ракети-носія рухаються під дією сили тяжіння.
Як результат, “Орєшнік” має дуже обмежену ефективність проти більшості точкових цілей, включно з окремими будівлями, об’єктами протиповітряної оборони або засобами запуску противника. Проте ракета може бути певною мірою ефективною проти деяких площинних цілей, включно із житловими районами, які, як видається, були уражені під час атаки кілька днів тому, а також великі промислові об’єкти.
Деякі аналітики також припускають, що групові удари “Орєшніком” із застосуванням декількох ракет і сотень суббоєприпасів можуть становити серйозну загрозу для великих авіабаз НАТО, таких як Рамштайн. Ця оцінка є слушною. Однак, з огляду на високу вартість кожної ракети “Орєшнік”, яка, хоча і невідома, але, ймовірно, значно перевищує ціну більш поширених балістичних ракет меншої дальності в арсеналі росії, такий тип атаки буде дорогим. Якщо він не завдасть шкоди, яку неможливо швидко усунути, він може виявитися економічно недоцільним.
Наразі, з огляду на розсіювання на кількасот метрів суббоєприпасів, а також відсутність вибухових речовин у поєднанні з попередньо фрагментованими корпусами боєголовок, які могли б створювати перекривні хмари осколків, здається, що існує відносно небагато сценаріїв звичайного використання ракети, окрім ударів по великих і м’яких площинних цілях, а також використання її як інструменту управління ескалацією, демонструючи сприйняту здатність росії до ескалації в ракетній сфері.
Альтернативні витрати
Другим обмеженням ракети є альтернативні витрати, які вона спричиняє. російський ракетний сектор за останні роки значно розширився, але зараз, ймовірно, працює на максимальній або майже максимальній потужності. Будь-яке подальше розширення вимагатиме додаткових промислових потужностей і більшої кількості робочої сили, а це неможливо в умовах надмірної зайнятості та обмежених фінансових ресурсів російської економіки.
Існують також матеріальні обмеження. Як і багато інших країн, росія, ймовірно, стикається з дефіцитом прекурсорів енергетичних матеріалів, таких як нітроцелюлоза та перхлорат амонію, які необхідні для виробництва твердого палива та вибухових речовин. Це означає, що ресурси, виділені на виробництво “Орєшніка”, недоступні для інших програм, включаючи додаткові балістичні ракети 9М723 і Х-47М2 “Кинджал”, а також для утримання ядерних міжконтинентальних балістичних ракет на твердому паливі.
Як результат, якщо росія не побачить значних переваг від розгортання ракет “Орєшнік” у масштабах, які тут не очевидні, система, ймовірно, залишиться нішевою здатністю, що виробляється і розгортається в обмеженій кількості. росія цілком може будувати кілька десятків ракет “Орєшнік” на рік, але це все одно буде значно менше, ніж кілька сотень інших звичайних ракет, які вона виробляє щорічно і які, ймовірно, забезпечують більш надійну віддачу як в контексті війни в Україні, так і за її межами.
Дилема “Орєшніка”
Проте “Орєшнік” ставить європейських політиків перед дилемою. Ця дилема пов’язана не стільки з технічними характеристиками ракети, скільки з політичними викликами, які вона створює.
По-перше, з військової точки зору, з огляду на обмежену корисність ракет “Орєшнік” із конвенційним озброєнням проти більшості відповідних цілей, а також невелику кількість ракет, які, ймовірно, є в наявності, як в абсолютному вираженні, так і відносно ракет вищого пріоритету в арсеналі росії, найрозумнішою реакцією є не перебільшувати загрозу, яку становить “Орєшнік”. Існує навіть аргумент на користь того, щоб взагалі ігнорувати цю систему, зосередившись на усуненні помірних збитків, які вона може завдати цілям у цьому районі, і прийнявши незначний ризик того, що суббоєприпас може випадково знищити або серйозно пошкодити цивільні або військові об’єкти, що мають вищий пріоритет.
Проте з політичної точки зору цей аргумент може бути важко прийнятним. Наприклад, чи погодиться німецька громадськість із таким поясненням, якщо Німеччина стане ціллю “Орєшніка”, і чи погодиться вона, що обмежену кількість перехоплювачів Arrow 3 слід залишити для цілей вищого пріоритету (наприклад, для варіанту 9М723 зі збільшеною дальністю, який, за повідомленнями, вводиться в експлуатацію)? Відповідь не є очевидною, але цілком імовірно, що в такому сценарії політичні вказівки можуть розходитися з військовими міркуваннями.
По-друге, подвійна функціональність “Орєшніка” означає, що особи, які приймають рішення, повинні припускати, що, принаймні в принципі, будь-який боєприпас, що наближається, може бути оснащений ядерною боєголовкою. На практиці контекстуальні підказки про стан конфлікту вказуватимуть на те, чи є боєголовка ядерною чи неядерною. Проте до моменту удару впевненості не буде. Як результат, знову може виникнути політична необхідність спробувати перехопити кожну боєголовку “Орєшніка”, що призведе до швидкого вичерпання обмежених запасів перехоплювачів.
Вирішення дилеми
Вирішення цієї дилеми є концептуально простим, але станом на зараз важким для реалізації європейськими державами, особливо без допомоги Сполучених Штатів.
Найкращим способом стримування неядерних ударів “Орєшніка” є демонстрація росії надійної неядерної здатності до нанесення удару у відповідь. Ядерні удари “Орєшніка” найкраще стримувати за допомогою власних ядерних сил НАТО, які в ідеалі повинні забезпечувати ядерну відповідь і, в кінцевому підсумку, протидію, здатну стримати як обмежене, так і широкомасштабне використання російських ядерних озброєнь. Європейські системи протиракетної оборони, включаючи Arrow у Німеччині та Aegis Ashore у Польщі, є недостатніми для протидії російським нестратегічним або стратегічним ядерним атакам, незалежно від використовуваної ракетної системи.
На жаль, європейські держави наразі стикаються із суттєвим розривом у можливостях щодо зброї глибокого удару, включаючи системи балістичних ракет середньої та проміжної дальності, порівнянні з “Орєшніком”. Хоча ці можливості поступово розвиваються та розгортаються, Європі, ймовірно, ще знадобиться кілька років, щоб розгорнути необхідні типи та кількості ракетних систем.
Крім того, без США ядерний потенціал Європи є обмеженим як за якістю, так і за кількістю і є недостатнім для того, щоб надійно протистояти великому і різноманітному ядерному арсеналу росії, включаючи її значну перевагу в нестратегічній ядерній зброї. У конфлікті з НАТО, особливо в тому, в якому США не брали б участі, росія зберегла б значний важелі впливу в ядерній сфері.
Загалом “Орєшнік” становить серйозний виклик для європейської безпеки. Цей виклик пов’язаний не стільки з технічними характеристиками ракети, які залишаються переоціненими, як із тим, що вона викриває та підсилює існуючі прогалини в європейських можливостях, що потребують нагальної уваги.
Джерело
