Через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення путіна в Україну та майже через 12 років після анексії Криму варто озирнутися й подивитися, наскільки це все далеке від перемоги для путіна.
По-перше, принизливо, що росія, яку вважали супердержавою і яка мала переважну (або так ми всі думали) військову перевагу над Україною та, як передбачалося, мала здобути повну перемогу за лічені дні, досі застрягла у війні, яку, здається, не може виграти.
Уявіть собі: Україна, яка не входить до НАТО, фактично перемогла російський Чорноморський флот, змусивши його ховатися в портах у східній частині моря – далеко від своєї передбачуваної бази в Севастополі. Сам Севастополь зазнавав українських атак і більше не є безпечним для росіян, хоча анексія Криму в 2014 році мала “захистити” півострів від вторгнення НАТО. росія не отримала вторгнення НАТО в Крим, зате Україна атакує настільки, що ця територія більше не є безпечною для росії.
І війна мала нібито захистити “батьківщину”, але українці зуміли перенести бойові дії на територію росії, здійснивши вторгнення у Бєлгородську область і запустивши незліченну кількість ракет і БпЛА вглиб росії, а також вивівши з ладу значну частину російських нафтопереробних заводів.
По-друге, невдача росії у досягненні рішучої і швидкої перемоги над Україною знизила її глобальний статус – тепер вона є явним молодшим партнером Китаю і змушена просити зброю та війська в Ірану та Північної Кореї, щоб хоч якось захиститися.
По-третє, міф про міць російської армії було спростовано. Той факт, що Україна, яка часто використовує озброєння НАТО другого або третього покоління, змогла стримати росію, яка застосовує озброєння четвертого або навіть п’ятого покоління, говорить сам за себе. російська військова технологія виявилася другорядною, а російський експорт оборонної продукції за кордон впав із десятків мільярдів доларів на рік до кількох мільярдів. Країни зараз стоять у черзі, щоб купити американські ракетні системи Patriot, а не російські С-400. Туреччина навіть тепер намагається з’ясувати, як позбутися системи С-400, яку вона придбала, оскільки хоче повернутися в ланцюг постачання американських F-35. Індія купує французькі винищувачі, а не російські аналоги, на які вона покладалася протягом десятиліть.
По-четверте, застрягнувши у війні, яку вона не може виграти в Україні, росія не змогла надати військову підтримку своїм колишнім союзникам, які зазнали удару, зокрема Асаду в Сирії, Ірану та Мадуро у Венесуелі. росія втрачала союзників одного за одним, оскільки не може виділити військові ресурси, щоб допомогти їм у скрутну хвилину. Ми також бачили це у недавній війні за Нагірний Карабах, де росія не змогла виділити військові ресурси, щоб виконати безпекові угоди з Вірменією. Вразливість російської зброї знову викрили турецькі та ізраїльські військові технології.
По-п’яте, людські втрати росії внаслідок війни були величезними. За оцінками Заходу, вони перевищують мільйон осіб, зокрема сотні тисяч загиблих. Хоча путін не переймається людськими втратами, їх непропорційно несуть бідні регіони, особливо мусульманський південь росії. Зрештою травма, якої зазнала така велика частина населення, повернеться додому – у буквальному сенсі – й переслідуватиме путіна. Мільйони ветеранів вимагатимуть великих пенсій, соціальної допомоги та медичного забезпечення, що може спричинити серйозні соціальні проблеми та навіть політичні виклики для очільника кремля. Можливо, путін зараз застряг у війні, яку не може закінчити, оскільки завершення війни змусить його відповідати за те, чому росія зазнала таких приголомшливих втрат і заради чого?
По-шосте, економічні збитки росії були величезними: за оцінками, вони значно перевищили 1 трильйон доларів, а можливо навіть у кілька разів більше. Врахуйте втрату 330 мільярдів доларів активів ЦБР, відтік капіталу в розмірі кількох сотень мільярдів із моменту повномасштабного вторгнення та запровадження санкцій. Додайте до цього ринкові збитки на російських ринках боргових зобов’язань та акцій. До цього ж – негативний вплив санкцій на економічне зростання, який, ймовірно, становив щонайменше 1% на рік, починаючи з 2021 року, а можливо, й раніше – з моменту першого запровадження санкцій проти росії після анексії Криму в 2014 році. Для економіки обсягом 2,5 трильйона доларів сукупні втрати можуть становити кілька сотень мільярдів. А потім – фактична вартість війни: витрати на оборону, які, ймовірно, зросли з 50-60 млрд доларів на рік до близько 250 млрд доларів на рік або більше. Для відносно невеликої економіки, яка зараз обмежена санкціями, це спричиняє складні компроміси: гармати замість масла.
Скорочення та стагнація у великих секторах економіки, безнадійна заборгованість і рецесія, тоді як інші сектори, пов’язані з військовою діяльністю, процвітають. А потім – соціальні витрати: виплати 30-50 тис. доларів на особу на залучення військових та їхнє утримання, а також (якщо їх виплачують) у разі поранення та після демобілізації. У цілому зростання економіки нижче, інфляція вища, дефіцит бюджету та запозичення більші, процентні ставки вищі, а люди загалом бідніші. Менше споживання і більше витрат на військові сектори економіки, що майже не додає до реального добробуту населення.
путін робить росіян біднішими, значно біднішими, і чим довше триватиме війна, тим гіршими будуть наслідки.
По-сьоме, і це пов’язано з попереднім пунктом, росія вступила в гонку озброєнь із Заходом, яку вона просто не може виграти. росія може витрачати 250 мільярдів доларів на рік на оборону проти, можливо, 100 мільярдів доларів України, але Європа зараз збільшує витрати на оборону з 2% ВВП до 3,5% ВВП, а далі – до 5% ВВП. Для європейської економіки обсягом 25 трильйонів доларів це означатиме близько 1 трильйона доларів, або 40% розміру російської економіки. Це нагадує пізній СРСР і його остаточний крах після невдалої військової інтервенції в Афганістані, а потім програшу в гонці озброєнь із НАТО.
По-восьме, щодо НАТО: путін стверджує, що він вторгся в Україну, щоб зупинити розширення НАТО, але внаслідок цього вторгнення тепер має більше, а не менше НАТО на своїх кордонах – після приєднання Швеції та Фінляндії. Крім того, НАТО в Європі принаймні зараз переозброюється, щоб протистояти російській загрозі. Пам’ятайте, що і Швеція, і Фінляндія мали стійкий статус неприєднання/нейтралітету до вторгнення росії в Україну. Але тепер вони вважають, що головна загроза їхній безпеці походить від росії.
Подібним чином різко змінилося сприйняття ризиків на материковій Європі. П’ять років тому, на мою думку, німецька чи скандинавська еліта і навіть громадська думка не вважали росію головною та екзистенційною загрозою для Європи. Але зараз у Німеччині, Данії, Франції чи Швеції абсолютно очевидно: з огляду на зростання витрат на оборону та підтримку України вони вважають росію своєю найбільшою та екзистенційною загрозою. путін об’єднав Європу проти себе та згуртував європейську думку на підтримку України й ширшої оборони Європи.
По-дев’яте, як не дивно, росія напала, бо була стурбована нібито військовою загрозою з боку України, хоча в 2014 році Україна мала лише кілька сотень військових, які були погано озброєні. Але через вторгнення Україна переозброїлася й наразі має армію чисельністю близько 800 000 військових, ставши однією з найпотужніших військових сил у Європі, здатною не лише захищати себе протягом чотирьох довгих років атак, але й переносити бойові дії на територію росії.
путін перетворив дискусію про війну на аргумент проти розширення НАТО в Європі, але в певному сенсі членство України в НАТО є менш важливим, ніж те, як Україна зараз стала опорою європейської оборони. Йдеться не про те, що європейське НАТО прийде на захист України від росії, а про усвідомлення Європою, що найкращим захистом від росії є Україна, і про забезпечення того, щоб вона не програла цю війну. Звідси й величезні фінансові зобов’язання Європи перед Україною, що покривають повну вартість фінансування України в цій війні в розмірі 100 мільярдів доларів на рік.
По-десяте, якщо метою війни було повернути Україну в орбіту росії, то, на мою думку, ми від цього далі, ніж будь-коли. Якщо в 2013 році опитування громадської думки в Україні ще не виявляли сильних антиросійських настроїв, то після десятиліття жорстоких атак українське населення чітко визначилося у своїх орієнтирах. Переважна більшість хоче глибшої інтеграції із Заходом, а лише невелика частина населення все ще дивиться в бік росії. І хоча в 2014 році в Україні не було виразного почуття національної ідентичності, дії росії сформували його. Вони допомогли створити відчуття української ідентичності та чітке бажання мати окремий курс від росії. У 2014 році це було не так очевидно. Дії путіна сформували в Україні націю, яка все ще може перемогти путіна та росію. Все ще існує ймовірність, що війна в Україні може призвести до повалення путіна, і це через усі вищезазначені провали. Я не впевнений, що це все ще основний сценарій, але це не є неможливим і, ймовірно, буде найшвидшим шляхом до завершення цієї війни.
Слава Україні і путін – хуйло!
Джерело
