Новий міністр оборони вибудовує власну мережу протекції
У міністерства оборони росії є проблема з витратами. І не лише тому, що країна вирішила розв’язати війну проти України, заплативши за це приголомшливою ціною людських життів та економічних втрат. Проблема ще й у тому, що вся військова система пронизана корупцією, і нікому досі не вдалося взяти її під контроль.
Звісно, правда й те, що росія путіна, як і багато пострадянських авторитарних систем, побудована на густо сплетених мережах протекції, які дають членам президентського внутрішнього кола змогу розкрадати гроші. За цією формою корупції стежать, і коли настає слушний момент, потрібну людину можуть “упіймати” на тому, про що режим увесь час добре знав. Посил простий: поводься як належить, інакше твої злочини викриють, а тебе зганьблять.
Але й у цій системі є межі. російський бюджет перебуває під величезним тиском. Якими б не були наслідки американо-ізраїльської війни проти Ірану – Вашингтон, наприклад, тимчасово пом’якшив санкції на російську нафту, жодне полегшення не настане досить швидко. Кремль уже веде серйозні переговори про урізання бюджету 2026 року на 10%. Якщо скорочення й відбудуться, вони насамперед ударять по цивільній частині економіки, тоді як військові витрати залишаться недоторканими.
Попри це, міністерство оборони і далі перебуває під значним політичним тиском, що підтверджує безперервна кампанія проти корупції. На початку березня режим оголосив про арешт за корупційними обвинуваченнями ще одного колишнього заступника міністра оборони – Руслана Цалікова, давнього близького соратника Сергія Шойгу, який очолював міністерство до 2024 року. Це був високо нагороджений чиновник – повний кавалер ордена “За заслуги перед Вітчизною”, відзначений “за бездоганну службу”.
Цалікова обвинувачують у створенні злочинної групи для розкрадання державного бюджету в 2017–2024 роках, а також у хабарництві та відмиванні грошей.
росія 2026 року тепер стверджує, що росія 2024 року і попередніх років була корумпованою на найвищому рівні. Це одна з причин, чому Шойгу два роки тому замінили на Андрія Бєлоусова – економіста без військового досвіду. Публічне пояснення Кремля, яке повторювали й аналітики, було простим: треба було навести дисципліну у стрімко зростаючому воєнному бюджеті.
Це не спрацювало. Кожен російський бюджет від 2022 року обіцяв скоротити військові витрати через два-три роки – і жоден цього не зробив.
Не зумівши зменшити видатки, Кремль усе ж намагався витрачати ефективніше. Принаймні так можна трактувати паралельні процеси, що розгортаються в міністерстві оборони протягом останніх двох років.
Зміни на верхівці оборонної ієрархії свідчать про корупцію старого зразка та тиск із вимогою підвищити ефективність військових витрат.
Перший із них означав, імовірно, наймасштабнішу внутрішню чистку чиновників в історії сучасної росії.
Усуненню Шойгу з посади міністра у травні 2024 року передував арешт кількох його близьких соратників, зокрема ще одного заступника міністра. Але чистка не припинилася після зміни керівництва.
Вона триває вже два роки, і наразі затримано понад 70 осіб. Майже половина з них – посадовці міністерства оборони або підпорядкованих йому структур, інша половина – їхні постачальники та підрядники. Для порівняння, попередня чистка в міністерстві оборони, яка також супроводжувала зміну міністра у 2012 році, зачепила менше ніж 20 осіб і майже не зачепила високопосадовців.
В автократіях гучні антикорупційні справи зазвичай є інструментом перерозподілу ренти. Але інколи, за наявності потрібних стимулів нагорі, виникає щось ближче до антикорупційної політики, орієнтованої на результат. І зараз у Кремля такі стимули є: путін хоче, щоб його воєнна машина працювала ефективніше.
Чистка, що безупинно розширюється в міністерстві оборони, цілком може служити саме цій меті. Підконтрольні ФСБ силові служби демонтують мережі вилучення ренти, вибудувані командою Шойгу, розчищаючи шлях новому керівництву для швидшої перебудови міністерства.
Характер цілей лише підкріплює цей висновок. Приблизно 85% обвинувачених походять із логістичної частини військової машини – будівництва, продовольчого забезпечення та боєприпасів. Усі чотири заарештовані заступники міністра курували саме цю сферу. Сектор озброєнь під час чисток майже не зачепили.
Втім, є всі підстави вважати, що корупція так само глибоко вкорінена в усій російській військовій системі. Асиметрія чистки може відображати свідомий пріоритет: вичавити максимум економії з логістики та забезпечення, щоб витрати на озброєння могли й далі зростати.
Непрямим підтвердженням цього є співвідношення між засекреченими та відкритими військовими витратами. До 2023 року воно було приблизно рівним. У 2024–2025 роках частка засекречених витрат, які насамперед охоплюють закупівлю озброєння, зросла майже до 70%.
Чистка – лише половина історії. Паралельно в міністерстві оборони розгортався ще один процес, який вказує на трансформацію іншого типу.
До 2024 року міністерство, як і значна частина російської федеральної бюрократії, функціонувало як приватна вотчина однієї елітної фракції. Навіть якщо Генеральний штаб звітував безпосередньо путіну, Шойгу контролював господарську частину міністерства і використовував її для розбудови власної мережі протекції.
Його наступник Бєлоусов, імовірно, теж має меншу власну мережу – хоча Dossier оприлюднював документи про його приватне життя, зокрема про італійську віллу. Попри те, що він починає офіційні наради з молитви, цілком імовірно, що Бєлоусов побудував нові ланцюги вилучення ренти, з огляду на сам масштаб оборонного бюджету. Але Кремль змінив стратегію: замість того, щоб передати міністерство під контроль однієї фракції, він перевів його на колективне управління. Принаймні саме на це вказує біографія нового складу заступників міністра.
Сам Бєлоусов зумів просунути лише одного близького союзника серед своїх десяти заступників – Олега Савельєва, колегу ще з часів роботи в міністерстві економіки. Ще одним призначенцем став Павло Фрадков – фігура, пов’язана із силовими службами, син колишнього директора СЗР і брат керівника державного банку, який фінансує військові закупівлі.
Посаду першого заступника міністра отримав Леонід Горнін, високопоставлений технократ із міністерства фінансів. Попри зовні подібне до Бєлоусова професійне тло, Горнін представляє інше крило економічної бюрократії – він ближчий до прибічників жорсткої грошово-кредитної політики навколо міністра фінансів та голови центрального банку і значно скептичніше ставиться до порядку денного масштабних державних інвестицій, який Бєлоусов відстоює вже давно.
Ще одна заступниця міністра – Анна Цивільова, племінниця путіна і очільниця фонду “Захисники Вітчизни” – державного фонду для ветеранів, який на практиці працює як механізм політичного контролю над цією групою.
Ще двоє заступників – Олексій Криворучко та Василь Осмаков, які наглядають за сектором озброєнь, – близькі до Сергія Чемезова, впливового керівника державного оборонного конгломерату “Ростех” і одного з найдовговічніших союзників путіна.
Ще чотири заступники, зокрема начальник Генерального штабу Валерій Герасимов, походять із військового середовища. Троє з них зберегли свої посади після перестановок 2024 року. Четвертого, Олександра Санчика, кадрового офіцера, який командував великими російськими угрупованнями в Україні, путін особисто представив на новій посаді в листопаді. Санчик наглядатиме за більшістю логістичних департаментів.
Через два роки після усунення Шойгу, і чистка, і перехід до колективного управління вже виглядають не тимчасовими, а структурними змінами. Разом вони вказують на систему, сконструйовану не для того, щоб скоротити воєнні витрати, а щоб змусити російську воєнну машину працювати ефективніше під жорсткішим політичним контролем.
Це зрозуміло. Менш зрозуміло інше: чи справді ці зміни дають ту ефективність, якої прагне путін, чи російська система “своїх” просто винайшла нові способи обкрадати платників податків і обділяти солдатів на фронті.
Сірий функціонер росії робить свій хід
Нещодавній сплеск репресій на найвищому рівні на тлі триваючої націоналізації та перерозподілу активів вказує на загострення внутрішньої боротьби в російській еліті, де різні групи змагаються за контроль над ресурсами, що скорочуються. У цій напруженій ситуації амбітні й кмітливі бачать шанс посилити свій вплив.
Міністр оборони Андрій Бєлоусов, майже позбавлений харизми, безбарвний бюрократ і економіст, постає однією з таких фігур, на що вказують останні події і що підтверджують джерела автора в уряді. Бєлоусов, який називає себе побожним православним вірянином і любить починати наради з молитви, користується моментом, щоб розширити свою політичну владу.
Політичні амбіції 67-річного чиновника проявляються радше символічно, але вони, безперечно, є. Майбутні вибори до Державної Думи, перші від часу повномасштабного вторгнення росії, уже запустили боротьбу всередині еліти. Голосування, призначене на вересень, майже напевно буде ще менш вільним і ще менш чесним, ніж у 2021 році.
Оскільки сам результат буде лише театральною виставою, путін та його оточення зосередилися на іншому. Правитель росії хотів, щоб щонайменше 100 із 450 депутатів нової Думи були ветеранами війни проти України, людьми, яких він називає “справжньою елітою росії”.
Тож Управління внутрішньої політики Адміністрації президента підготувало список “ветеранів війни”, які мали заповнити квоту у 100 місць. Але далі сталося несподіване: міністерство Бєлоусова цей список відхилило, стверджують два джерела, обізнані з обговореннями. Звісно, це не подавалося як пряма незгода з ідеєю путіна. У деспотії так не діють. Натомість міністр оборони висунув інший аргумент: до списку потрапили не ті воєнні герої, які потрібні.
Він наполягав, що до списку внесли “паперових ветеранів” – тобто наближених чиновників чи політиків, які ненадовго навідувалися до елітних резервних батальйонів, не побувавши в реальному бою. У цьому, ймовірно, була частка правди: путінська еліта ніколи добровільно не поділиться владою з рядовими ветеранами, чиї політичні погляди й лояльність залишаються непевними. Згодом це протистояння вийшло назовні, коли Адміністрація президента згорнула плани масово включити таких кандидатів до списків.
Це погано узгоджується з неодноразовими закликами путіна сформувати “нову еліту” з “воїнів і робітників”. Але якщо він таки вирішить просувати цю ідею далі, у Бєлоусова вже буде власний список, який готуватимуть племінниця путіна і заступниця міністра оборони Анна Цивільова, а також генерал Горемикін, ще один заступник міністра і багаторічний куратор Головного військово-політичного управління міністерства оборони.
Зростання апетиту Бєлоусова до контролю над витратами та власністю – ще одна ознака його піднесення. Наприкінці минулого року прем’єр-міністр Михайло Мішустін спробував централізувати контроль над процесом націоналізації, ймовірно, бажаючи отримати особисту вигоду від процесу, у межах якого від початку повномасштабного вторгнення у приватних власників вилучили активи приблизно на 5 трильйонів рублів, або 61 мільярд доларів. Джерело в уряді повідомило авторові, що нині головним ініціатором запитів на націоналізацію стало саме міністерство оборони.
Міністерство може ініціювати націоналізацію, але не може самостійно управляти конфіскованими активами. Це закономірно відкриває можливість для державного оборонного конгломерату “Ростех” та його керівника Сергія Чемезова. Саме вони є найближчими промисловими партнерами міністерства. На відміну від інших елітних кланів, які бачать у націоналізації лише прелюдію до нової приватизації та особистого збагачення, Чемезов не зацікавлений у повторній приватизації: як очільник державної корпорації, він заробляє, безпосередньо управляючи активами й отримуючи бюджетні кошти на їх утримання. У російському стилі кінцеве призначення цих коштів не завжди зрозуміле.
Погляди Чемезова цілком збігаються з державницькими економічними уподобаннями Бєлоусова і вказують на формування коаліції між ними, тобто і на матеріальне, і на ідеологічне зближення всередині державного військово-промислового комплексу.
Отже, наприкінці другого року на посаді міністра оборони Бєлоусов чітко постає як новий і важливий гравець у путінській еліті.
За два десятиліття роботи в уряді його вважали технократом, якому довіряє путін, але який не належить до жодної елітної групи і навмисно тримається в тіні. Замість того, щоб будувати власний клан, він формував коло однодумців, спираючись на аналітичні центри та експертні інституції. Його призначення до міністерства у 2024 році було зумовлене потребою навести лад у воєнних фінансах на тлі стрімкого зростання витрат і корупції за попереднього міністра.
Насправді Бєлоусов завжди був амбітною фігурою зі стратегічним, проєктно-орієнтованим мисленням. Ще до переходу на державну службу він відрізнявся від інших експертів готовністю не просто формулювати ідеї, а втілювати їх. Його ідеалом завжди була “держава розвитку” – система, у якій інтереси і бізнесу, і суспільства підпорядковують найвищим інтересам держави.
На відміну від більшості високопосадовців у росії, він ніколи не відмовлявся від цього бачення. Рідкісне велике інтерв’ю в червні 2023 року дає ключ до його мислення і демонструє тверезе розуміння широкого спектру викликів, що стоять перед росією, а також його стратегічне бачення того, як на них відповісти.
Як міністр Бєлоусов продемонстрував путіну, що здатен забезпечити результат? Він здобув принаймні формальний контроль над армією та військово-промисловим комплексом – великими, укоріненими структурами з власними інтересами. Схоже, йому вдалося успішно впоратися і з тим, і з іншим, створивши умови для виснажливого й кривавого просування росії на полі бою у 2024–2025 роках.
Постачання армії як озброєнням, так і особовим складом через безперервний набір за контрактом стало стабільнішим. За Бєлоусова виробництво дронів різко розширили, створивши центр “Рубікон”, який одночасно виконував бойові завдання, провадив науково-аналітичні дослідження та навчав нових операторів безпілотників.
Це зміцнило його позиції в очах путіна. Бєлоусов забезпечив ту картину війни, якої хотів путін: без драматичних проривів, але з безперервним тиском і поступовим просуванням територією.
Бєлоусов також став фаворитом військових кореспондентів, що різко контрастує з попереднім міністром Сергієм Шойгу, і, що важливіше, схоже, налагодив зв’язки з одним із ключових підрозділів ФСБ – військовою контррозвідкою, яку традиційно вважають найбільш ідеологізованою і найменш корумпованою службою в цій системі.
Ця коаліція, що охоплює армію, військово-промисловий комплекс і ключову службу ФСБ та водночас користується довірою путіна, дає Бєлоусову міцну політичну опору. З-поміж іншого, вона показує, що війна перекроює політичні еліти росії. Унаслідок цього в боротьбі за владу з’явився ідеологічно вмотивований та інституційно сильний претендент. Якщо ця коаліція зміцниться, Бєлоусов зрештою може стати кандидатурою путіна на посаду прем’єр-міністра.
Головна перепона на цьому шляху – опір кланів із внутрішнього кола путіна, яким зовсім не до вподоби аскетична, мобілізована економіка, яку уявляє Бєлоусов, і які всіма силами прагнуть зберегти для себе чинну модель мафіозної держави.
Джерело та ще джерело
