Поки американські чиновники обговорюють перспективи компромісного миру з Кремлем, президент росії путін вкотре дав зрозуміти, що його експансіоністські амбіції далеко не вгамовані. У войовничій промові, виголошеній 17 грудня перед керівництвом Міністерства оборони росії в Москві, путін заявив, що максималістські цілі його вторгнення в Україну будуть досягнуті “беззастережно”, і назвав війну хрестовим походом, який має повернути росію на шлях, з якого вона зійшла після розпаду СРСР. “Якщо протилежна сторона та її іноземні покровителі відмовляться від реальних переговорів, росія досягне звільнення своїх історичних земель військовими засобами”, – заявив він.
Звісно, у цьому немає нічого нового. путін давно відомий своїми розлогими лекціями з історії, якими він виправдовує війну росії проти України, і відверто порівнює нинішнє вторгнення з імперськими завоюваннями російського царя Петра Великого у XVIII столітті. Проте в час, коли європейські лідери вже з тривогою дивляться на східний горизонт, є сенс розібратися, що путін має на увазі під “історично російськими землями”, і дослідити, наскільки далеко можуть насправді сягати його імперські амбіції.
Найпростіша інтерпретація останніх коментарів путіна свідчить про те, що він мав на увазі частину Донбасу, яка досі залишається під контролем України. Зрештою, ця невелика, але добре укріплена і стратегічно важлива територія наразі є предметом переговорів, а Москва називає її ціною за припинення вогню. Однак представники Кремля добре відомі тим, що надсилають суперечливі сигнали щодо своїх територіальних цілей в Україні, а сам путін цього місяця говорив про “неминуче визволення Донбасу та Новоросії”.
Згадка путіна про “Новоросію” викликала подив, і її широко сприйняли як сигнал про те, що росія, можливо, готується збільшити свої територіальні вимоги. Термін “Новоросія”, що походить із царської доби, вперше вживали у XVIII і XIX століттях імперські адміністратори для опису великих територій південної та східної України, які тоді перебували під владою росії. У радянський період він вийшов з ужитку, але його відродив Кремль після початку вторгнення росії в Україну в 2014 році.
російські націоналісти ще не дійшли згоди щодо точних кордонів Новоросії, але більшість із них уявляє собі територію, яка простягається далеко за межі частково окупованих Запорізької та Херсонської областей України, на які зараз претендує Кремль. путін зазначив, що його визначення Новоросії охоплює приблизно половину України, включаючи все чорноморське узбережжя країни та такі великі міста, як Одеса і Харків.
Далі постає питання Києва. Згідно з російською національною міфологією, столиця України є також матір’ю російських міст і духовним місцем народження російського православ’я. путін неодноразово згадував про священний статус Києва у своїх численних есеях та промовах, в яких заперечував легітимність української державності. Тому надзвичайно важко уявити, що він погодиться на мир, який залишить Київ столицею незалежної України. путін навряд чи зможе стверджувати, що він возз’єднує історичні землі росії, якщо залишить “найбільш російське” в його уявленні з усіх міст в руках ворожої держави.
На підставі його власних публічних заяв та численних публікацій на цю тему можна зробити висновок, що путін вважає історичними російськими землями всю Україну. Він, власне, і не приховує цього переконання. “Я багато разів говорив, що вважаю російський і український народи одним народом. У цьому сенсі вся Україна належить нам”, – заявив путін гостям Міжнародного економічного форуму в Санкт-Петербурзі влітку 2025 року. Справжнє питання полягає в тому, чи виходить його імперська програма за межі України.
У географічному сенсі бачення путіна історичної росії, безумовно, не обмежується лише Україною. Натомість воно охоплює величезні додаткові території царської російської імперії та її радянського наступника. “Що таке Радянський Союз? Це історична росія”, – заявив путін у 2022 році. Роком раніше він оплакував розпад СРСР як “розпад історичної росії” під іншою назвою. “Ми перетворилися на зовсім іншу країну, – зазначив путін. – І те, що будувалося протягом тисячі років, було значною мірою втрачено”.
Коли європейські диктатори починають голосно говорити про втрачені тисячолітні імперії, це рідко віщує щось добре для міжнародної безпеки. путін не є винятком. Рішучість кремлівського диктатора повернути сучасну росію до колишньої величі стала домінуючою рисою його правління і безпосередньо призвела до найбільшої європейської війни з часів Другої світової. Його глибоке відчуття історичної кривди через розпад СРСР підживило отруйну одержимість Україною, яку путін вважає найвищим символом несправедливості, що стала наслідком розпаду СРСР.
Завдяки своїм великим розмірам, географічній близькості, спільній історії, значній частці етнічного російського населення та сприйнятій культурній близькості Україна займає чільне місце в імперській ідентичності росії. Проте було б наївним думати, що капітуляція України заспокоїть путіна або переконає його забути про решту колишньої російської імперії. Навпаки, ті самі фальшиві історичні аргументи, які використовуються для виправдання вторгнення в Україну, можуть бути легко застосовані до багатьох інших країн. Будь-яка країна, яка раніше підлягала російському імперському правлінню, технічно може підпадати під широке визначення того, що путін називає історично російськими землями. “У нас є старе правило, – прокоментував він на початку цього року. – Все, де ступає нога російського солдата, належить нам”.
Виходячи з кордонів російської імперії напередодні Першої світової війни, потенційними цілями майбутньої російської агресії можуть стати Фінляндія, Польща, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Молдова, Вірменія, Грузія, Азербайджан та країни Центральної Азії. Цей перелік не є вичерпним. Справді максималістський підхід вимагав би також включення багатьох колишніх радянських сателітів, які у другій половині ХХ століття утворювали Східний блок.
З наближенням п’ятої річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну багато хто на Заході починає все серйозніше ставитися до імперських амбіцій путіна. За даними Reuters, останні оцінки розвідки США підтверджують, що путін не відмовився від своїх намірів захопити всю Україну і повернути собі частини Європи, які колись належали колишнійрРадянській імперії. “Європейці в цьому переконані. Поляки в цьому абсолютно переконані. Балтійські країни вважають, що вони перші”, – зазначається в повідомленні.
Не всі так упевнені. Скептики схильні ставити під сумнів здатність путіна вести велику війну проти Заходу, і багато хто вказує на невтішні результати його армії в Україні як доказ військових обмежень росії. Це заспокоює, але небезпечно оманливо. Насправді відсутність прогресу росії з 2022 року не є ознакою фундаментальної слабкості; це свідчення надзвичайної сили та жертовності українського народу. Але опір України проти переважної сили не може тривати нескінченно і не повинен сприйматися як щось само собою зрозуміле. Якщо Україна впаде, Європа зіткнеться з викликом, до якого вона абсолютно не готова.
Сьогодні українська армія є найбільшою і найдосвідченішою бойовою силою в Європі, за винятком самої росії. Вона підтримується швидко зростаючою та інноваційною вітчизняною військовою промисловістю, яка переписує правила сучасної війни. Якщо путіну дозволять встановити контроль над Україною, все це буде швидко інтегровано в кремлівську військову машину. Частково роззброєна Європа тоді зіткнеться з суттєво зміцнілим путіним, який матиме у своєму розпорядженні дві найбільші армії континенту. За таких унікально сприятливих обставин шанси, що він вирішить не використовувати свою перевагу, практично дорівнюють нулю.
Внутрішня логіка режиму путіна є додатковим фактором, що стимулює експансіоністські наміри росії. В економічному, політичному та культурному плані російське суспільство зараз глибоко мілітаризоване, і змінити це буде надзвичайно складно без дестабілізації країни. Кремль також не поспішає розв’язувати проблему щодо сотень тисяч російських солдатів, які зараз воюють в Україні. Ці люди звикли отримувати значно вищі зарплати і були жорстоко загартовані найкривавішою інвазією в сучасній історії. Зайняти їх чимось, бажано якомога далі від росії, зараз є реальним пріоритетом національної безпеки для Москви.
Нинішня геополітична ситуація також може підштовхнути путіна до дій, адже дає унікальну можливість просунути імперські плани росії. Повернення Дональда Трампа до Білого дому ознаменувало радикальну зміну політики США щодо війни в Україні та ширшого захисту Європи. Це призвело до зростання відчуття незахищеності в європейських столицях на тлі безпрецедентних побоювань щодо прихильності Америки до колективної безпеки НАТО. Чи спровокує російська атака на країни Балтії реакцію США за статтею 5? З огляду на позицію Трампа щодо бюджетів НАТО та неоднозначне ставлення його адміністрації до Європи, деякі вважають, що це вже не можна вважати само собою зрозумілим.
Європа сама по собі ще не в змозі захиститися від росії. Після десятиліть нехтування оборонним сектором ефективне переозброєння займе роки. Європейські лідери також не продемонстрували колективної політичної волі, необхідної для стримування Кремля. Нещодавня нездатність домовитися про використання заморожених російських активів для фінансування України стала останньою в довгій низці поступок, які свідчать про хронічну роз’єднаність Європи та паралізуючий страх перед ескалацією конфлікту. Є багато вагомих причин, чому путін може не поспішати з розширенням війни, але занепокоєння щодо потенційно рішучої реакції Європи не є однією з них.
У міру того, як докази слабкості Заходу продовжують накопичуватися, путін стає все сміливішим. В останні місяці він посилив гібридну війну росії проти Європи, організувавши диверсії на об’єктах критичної інфраструктури та вторгнення дронів на територію континенту. На дипломатичній арені представники Кремля нещодавно знову закликали НАТО вивести війська з Центральної та Східної Європи, що вперше за покоління піддасть загрозі агресії росії понад десяток країн. Тим часом риторика російських державних ЗМІ, спрямована проти Фінляндії, країн Балтії та інших держав, які перебувають на передовій, все більше нагадує пропаганду, що передувала вторгненню в Україну.
Плануючи відновлення російської імперії, путін навряд чи працює за будь-яким встановленим графіком або чітко визначеною територіальною метою. Натомість поступова ескалація російського вторгнення в Україну протягом останніх дванадцяти років свідчить про те, що він є опортуністичним імперіалістом, у якого апетит приходить під час їжі. Водночас очевидно, що його радикальна ревізіоністська програма не обмежується Україною і становить дуже реальну загрозу для європейської безпеки.
путін вважає, що виконує історичну місію з відновлення росії як світової наддержави та домінуючої сили в Європі. Знищення української державності – це лише початок. Хоча ми не можемо знати напевно, де він завдасть наступного удару і як далеко він планує зайти, було б самообманом думати, що перемога путіна в Україні переконає його зупинитися. Навпаки, успіх росії в Україні майже напевно означатиме продовження війни і призведе до десятиліть нестабільності в Європі.
Обіцянка путіна повернути історично російські землі є безмежним приводом для імперської експансії, що повністю знецінює зусилля США з досягнення компромісного миру на основі обмежених російських здобутків на півдні та сході України. Очевидно, що цього буде недостатньо, щоб заспокоїти путіна, і це не може слугувати основою для сталого врегулювання.
Умови миру, які зараз обговорюються, залишать приблизно 80 відсотків України поза контролем Кремля та дадуть їй можливість продовжувати інтеграцію із Заходом. Саме цього путін прагне уникнути. Після чотирьох років спроб переграти підсумки холодної війни будь-яка мирна угода, яка гарантує незалежність України, буде сприйнята в Москві як історична поразка росії. Натомість путін розуміє, що має продовжувати вторгнення, доки повністю підкорена Україна не стане сходинкою до наступного етапу його експансіоністської програми.
У своєму прагненні забезпечити собі місце в історії серед найвидатніших правителів росії путін вже давно перетнув точку неповернення. Він не відступить від цієї месіанської мети заради скасування санкцій або незначних територіальних поступок. Будь-які зусилля з метою встановлення тривалого миру повинні ґрунтуватися на цій суворій реальності. Мир можливий, але лише за умови, що тиск на путіна буде посилено до такої міри, що він почне побоюватися поразки на полі битви в Україні та потенційного колапсу на внутрішньому фронті в росії.
Джерело: Atlantic Council
