Короткий і несподіваний візит директора ЦРУ Реткліффа до москви, цілком зрозуміло, спричинив хвилю спекуляцій щодо його мотивів і мети. Він відбувся після попередження американської розвідки, оприлюдненого на початку літа, що росія може вдатися до ескалації – від “кібератаки до обмеженого вторгнення”, що підозріло нагадує старий добрий сценарій із “зеленими чоловічками” (незважаючи на те, що така операція навряд чи знову була б успішною). За даними Wall Street Journal, це може статися десь “між цією осінню та 2029 роком” – оцінка, яка, ймовірно, справдиться, адже відтепер і до 2029 року, напевно, станеться чимало подій, які можна буде підігнати під такий розпливчастий опис. Усе це супроводжується інтенсивною активністю авіації НАТО уздовж східного флангу та довкола Калінінграда.
Білий дім досі не зробив жодної заяви, яка б прояснила ситуацію, однак кілька американських ЗМІ повідомили, що Реткліфф вирушив до москви, аби застерегти росію від провокаційних або ескалаційних дій проти країн Балтії. Цікаво, що Politico повідомило ще одну деталь: під час цього рідкісного неоголошеного візиту до російської столиці у вівторок він “також тиснув на росію, домагаючись скорочення її військової та економічної підтримки Ірану, за словами одного з цих двох співрозмовників і британського посадовця, обізнаного з перебігом поїздки”. CBS підтвердив цю деталь: “Реткліфф також порушив тему Ірану, попередивши про додаткові санкції, якщо Ормузьку протоку не відкриють знову для судноплавства, повідомили CBS News люди, обізнані з цим питанням”. Якщо Реткліфф справді згадував Іран, для росіян це, мабуть, було особливо пікантно, адже така заява майже рівнозначна визнанню, що далеко не все йде за планом.
За словами кремля, які наводить PBS, зустріч відбулася на рівні спецслужб, а з путіним Реткліфф не зустрічався. І Білий дім, і кремль, схоже, прагнуть представити це як робочу зустріч. Сам Трамп заявив, що поїздка була пов’язана з Україною і що жодна з чуток не відповідає дійсності. Годі й казати, що така відсутність ясності аж ніяк не допомагає.
Більшість ЗМІ та оглядачів згадували, що попереднього разу директор ЦРУ приїздив до москви, аби застерегти росію від вторгнення в Україну, яке вона кілька місяців потому все ж розпочала. Однак це не означає, що те саме повториться й цього разу. Контекст зовсім інший: і адміністрація США, і ситуація на місцях уже не ті самі. Прямі порівняння цих двох візитів можуть бути дуже оманливими. Нинішня адміністрація не лише має інші пріоритети, ніж попередня, а й діє за іншою логікою. Я особисто не переконана, що цей візит означає, ніби росія найближчим часом або спроможна, або готова вдатися до ескалації на території НАТО. І на це є передусім дві причини.
По-перше, бритва Оккама тут працює не на користь Європи, коли йдеться про адміністрацію Трампа. Війна з Іраном і питання, як вийти з неї до проміжних виборів, на жаль, є для США значно нагальнішою проблемою, ніж безпека країн Балтії. Я б не надто здивувалася, якби застереження щодо країн Балтії додали про всяк випадок, і воно було лише однією, а можливо, й не найважливішою, метою поїздки. Не дивно, що міністри закордонних справ країн Балтії оприлюднили заяви в X, наголосивши, що їхні оцінки загроз не змінилися.
По-друге, шукаючи ознаки того, чи наближається горизонтальна ескалація, важливо запитати, чи має росія зараз достатні спроможності, щоб ризикнути війною з НАТО або навіть лише з окремими його членами. Нині відповідь – ні. Поки росія продовжує війну в Україні, вона не має вільних сил і засобів, щоб вести війну ще на одному фронті. І навіть якщо бойові дії в Україні припиняться, ескалація в іншому місці залишатиметься для росії ризикованою, оскільки українці, напевно, використають таке відволікання, щоб повернути своє.
Окрім питання спроможностей, оцінюючи ризики та ймовірні наслідки, важливо пам’ятати ще про дві речі:
1. Занадто обмежений сценарій мало змінить статус-кво.
2. Більш відкриту ескалацію буде складно, якщо не неможливо, контролювати.
Щодо першого пункту, важливо пам’ятати: не все у війні є гібридним. Наприклад, інцидент із дроном в аеропорту Лейпцига, розслідування якого досі триває, був не гібридною атакою проти Німеччини, а невдалою спробою диверсії проти українського вантажного літака, що перевозив зброю, і в цьому сенсі був частиною загальних воєнних зусиль росії. Те саме стосується російських та українських безпілотників, які останнім часом дедалі частіше збиваються з курсу – це побічний наслідок зростання здатності України завдавати росії ударів у відповідь. Як я вже писала раніше, це також не “гібридні інциденти”, навіть якщо росія, ймовірно, сприймає супутню шкоду як приємний бонус.
Радше це ознаки того, що війна в Україні виходить за межі України та росії. Частково це результат посилення повітряних кампаній з обох боків, частково – ослаблення стримування: європейські країни менше стримуються у підтримці України, а росія менше стримується від диверсій проти української воєнної логістики в країнах Європи. У випадку з Лейпцигом припущення, що Німеччина навряд чи відреагує рішуче й своєчасно, ймовірно, стало додатковим заохоченням.
Хоча це не обов’язково свідчить про готовність росії прямо зараз ризикнути війною з НАТО або навіть лише з його європейськими членами, дедалі ризикованіші операції в Європі підвищують імовірність ескалації – наприклад, якщо атака на кшталт лейпцизької виявиться успішною і призведе до жертв у європейській країні. Але доки цей поріг не перейдено, подальші “гібридні” атаки навряд чи істотно змінять нинішню ситуацію. Натомість свідомий ризик перетнути поріг збройного конфлікту швидко зробить розвиток подій непередбачуваним.
Тому щодо другого пункту: навіть якщо росіяни вважають, що європейці, найімовірніше, будуть роз’єднані й дезорганізовані, вони не можуть бути цілком упевнені, що жодна європейська країна – чи, зрештою, США – за жодних обставин ніяк не відреагує на серйознішу атаку проти держави НАТО. У цьому полягає важлива відмінність від вторгнення в Україну, яке росія могла розпочати з доволі високою впевненістю, що ніхто не вступить у війну безпосередньо на боці України, оскільки вона не була членом ані НАТО, ані ЄС. Обмежене вторгнення до країн Балтії має ще один недолік: вони, ймовірно, змогли б упоратися з ним самостійно, а отже, воно не обов’язково призвело б до бажаного результату – “кінця НАТО”.
росія також не могла б цілком покластися на ядерний примус, адже Франція та Велика Британія теж мають ядерну зброю. Особливо під загрозою опинилася б довіра до французького ядерного стримування з огляду на нещодавню ініціативу тісніше залучати до нього європейських партнерів. Невизначеність щодо того, яке рішення ухвалять США, не полегшує росії прогнозування наслідків нападу на НАТО, а, навпаки, ускладнює його, адже реакції європейців залишаються непередбачуваною змінною. Ескалацією, яка може виникнути внаслідок цього, було б дуже складно керувати. Тому стратегія доконаного факту навряд чи могла б спрацювати без ускладнень.
Найгіршим наслідком московського візиту для Європи було б, якби США залишили його без коментарів і пояснень, а країни Балтії – у підвішеному стані. Це може негативно позначитися на відчутті захищеності населення, а отже, й на політичній стабільності, а також на економіці, якщо бізнес вважатиме регіон небезпечним для інвестицій. І все це – цілком без потреби.
Джерело
