Вибори в росії були постановочним дійством, покликаним легітимізувати війну путіна проти України. Але вибори ніколи не визначали майбутнє росії. Останнє голосування – не виняток.
Навряд чи в росії путіна є щось передбачуваніше за результати виборів. Упродовж трьох вересневих днів голосування росіяни йшли на дільниці, щоб обрати депутатів Державної Думи та регіональних посадовців. Однак, на відміну від попередніх років, ці вибори відбувалися в момент, коли росіяни дедалі гостріше відчувають економічний тиск і зростання небезпеки, спричинені успішними ударами українських далекобійних дронів. Ці атаки не лише підвищили для москви ціну війни, а й істотно послабили один із ключових кремлівських наративів: нібито навіть після чотирьох із половиною років війни режим і далі здатний убезпечувати пересічних росіян від її безпосередніх наслідків.
Мабуть, найнаочнішим підтвердженням цього стала масштабна атака українських дронів на москву в неділю, 20 вересня, в останній день голосування, яка зробила війну видимою й у столиці. Замість того, щоб змінити вже заздалегідь відомий результат виборів, Україна оголила дедалі ширшу прірву між кремлівською обіцянкою безпеки та реальністю війни, яка все частіше безпосередньо зачіпає звичайних громадян у них удома.
Чому вибори все ще мають значення?
На цьому тлі вибори для путіна слугують важливим інструментом демонстрації легітимності: вони мають показати, що росіяни знову голосують за “Єдину росію”, партію влади, а отже, висловлюють довіру путіну і, за замовчуванням, беззастережну підтримку його воєнних зусиль в Україні.
Для досягнення цих цілей висока явка залишається необхідною, однак її потрібно ретельно вивіряти й жорстко контролювати, щоб показники не виглядали надмірними. путін, безумовно, має всі інструменти, щоб узагалі відмовитися від виборів, але воліє поставати не диктатором, який реалізує власні імперські амбіції, а сильним і популярним лідером, чиї рішення нібито відображають волю народу.
Як і очікувалося, за попередніми результатами правляча партія “Єдина росія” здобула переконливу перемогу на перших у країні парламентських виборах воєнного часу: за даними, оприлюдненими Центральною виборчою комісією, вона отримала приблизно 58% голосів за партійними списками, за якими розподіляється половина з 450 місць у Державній Думі. Кандидати партії також лідирували у 208 із 225 одномандатних округів, тож “Єдина росія”, ймовірно, збереже конституційну надбільшість. Така впевнена перемога дає путіну змогу стверджувати, що всередині країни немає тиску щодо припинення війни.
Передвиборчі меседжі
Впродовж кампанії домінували дві ключові теми: по-перше, нерозривно пов’язані національна єдність і перемога у війні проти України; по-друге, соціально-економічні запевнення. Передвиборча риторика показала, наскільки центральне місце путін відводить війні. У зверненні 16 вересня він наголосив на відповідальності кожного громадянина прийти на вибори й продемонструвати єдність навколо “спільних цінностей, історичної пам’яті та любові до батьківщини”. Він подавав участь у голосуванні як доказ того, що мільйони росіян підтримують тих, хто воює в Україні.
Перемога в Україні та відмова від компромісу на можливих майбутніх переговорах були центральними елементами кампанії “Єдиної росії”. Ба більше, вперше з 2007 року правляча партія відкрито почала позиціонувати себе як партію путіна. Це відрізняється від попередніх кампаній, адже путін формально не є членом “Єдиної росії” і не входить до її виборчого списку, а зазвичай намагався зберігати певну дистанцію від офіційної партійної належності, хоча загальновідомо, що ця партія є його політичним інструментом. Повернення до персоналізованої риторики, зокрема до гасла “Бути за путіна – це необхідний мінімум”, мало перетворити голос за “Єдину росію” на пряме схвалення путіна, його лідерства і, найважливіше, того, як він веде війну.
Водночас на тлі накопичення економічного невдоволення регіональні кампанії здебільшого зосереджувалися на звичних обіцянках поліпшити комунальні та державні послуги, охорону здоров’я, зарплати й умови життя, уникаючи обговорення людської та економічної ціни війни. Такий поділ тем дав кремлю змогу на загальнонаціональному рівні будувати кампанію навколо патріотичного згуртування “навколо прапора”, а виборцям, особливо в регіонах, одночасно пропонувати традиційні соціально-економічні запевнення.
Усунення символічного інакодумства
Домінування воєнної тематики було очевидним і в усуненні навіть маргінальних джерел політичної опозиції. Скасувавши реєстрацію єдиної зареєстрованої в росії антивоєнної партії “Яблуко”, після того як їй спочатку дозволили брати участь у виборах, режим продемонстрував небажання йти навіть на найменший ризик. Рейтинг “Яблука” стабільно тримався на рівні кількох відсотків, і навіть заклик Юлії Навальної, вдови російського опозиційного лідера Олексія Навального, до антивоєнних виборців підтримати партію навряд чи міг перетворитися на серйозний електоральний виклик. Тож це рішення було спрямоване не стільки на те, щоб не дати “Яблуку” здобути мандати, скільки на те, щоб закрити останній формальний політичний канал для антивоєнних настроїв і зберегти повний контроль над публічним наративом про війну проти України.
Натомість кремль просував у виборчих списках “Єдиної росії” ветеранів війни, подаючи участь у вторгненні як шлях до політичного просування та суспільного визнання. Це демонструє, що внесок у воєнні зусилля винагороджується, а водночас сигналізує усталеним елітам: формується новий політичний клас воєнного часу, основою якого стають продемонстрована лояльність і служіння центральному політичному проєкту путіна.
Невизначеність після виборів
Попри передбачуваність виборів до Думи, майбутнє росії стає дедалі менш певним. путін може демонструвати задоволення розгромною перемогою “Єдиної росії”, однак голосування не розв’язує проблем, з якими він нині стикається. Україна дедалі впевненіше веде кампанію далекобійних ударів, усе частіше атакуючи російські міста та критичну інфраструктуру. кремль може контролювати публічну комунікацію, але не може приховати від громадян відчутні наслідки війни, коли повітряні тривоги, збої авіасполучення, дефіцит пального й атаки дронів стають частиною повсякденного життя.
Тим часом переговори фактично зайшли в глухий кут. Хоча спочатку москва, можливо, вважала, що процес розвивається на її користь, немає жодних ознак того, що Україна чи її партнери готові погодитися на максималістські вимоги росії, особливо за нинішнього статус-кво. росія також далека від того, щоб нав’язати ці вимоги військовим шляхом. Її війська продовжують поступово захоплювати території, але просуваються повільно й ціною дуже великих людських та матеріальних втрат. Перспектива захопити весь Донбас шляхом наступу на полі бою або використати обмежені здобутки, щоб змусити Україну прийняти умови москви, залишається нездійсненною.
Отже, набір доступних путіну варіантів звужується, а одним зі сценаріїв, що дедалі більше непокоїть росіян, є нова хвиля мобілізації. Тепер, коли вибори до Думи позаду, він може спробувати подати переконливу перемогу “Єдиної росії” як доказ суспільної підтримки більш вимогливого етапу війни.
Кілька ознак свідчать, що кремль може готуватися до такого сценарію. Росгвардія, за повідомленнями, проводила навчання, пов’язані з мобілізацією, та підготовку до евакуації, а її керівник видав наказ, який визначає обов’язки відомства у період мобілізації, під час воєнного стану та у воєнний час.
Хоча нова мобілізація, найімовірніше, була б частковою, вона все одно несла б суттєві політичні ризики. Мобілізація у вересні 2022 року спричинила масовий виїзд росіян до сусідніх країн і значну тривогу всередині країни. Нова, потенційно більш примусова хвиля може посилити втому від війни та підірвати кремлівське твердження, що йому вдалося захистити пересічних росіян від прямої ціни війни.
Малоймовірно, що сама по собі мобілізація спричинить зміну режиму або масові загальнонаціональні протести. Але в поєднанні з українськими ударами по території росії, погіршенням економічної ситуації та загальним виснаженням від затяжної війни вона може серйозно підірвати здатність кремля підтримувати видимість нормальності.
Джерело: RUSI
