Оскільки країни НАТО тепер майже щодня оголошують тривогу через проникнення російських дронів, настав час знайти нову відповідь. Окрема багатонаціональна ескадрилья НАТО, озброєна реактивними навчально-бойовими літаками, могла б збивати російські дрони-порушники, не витрачаючи ресурс бойових винищувачів і дефіцитні ракети “повітря – повітря”.
Потреба в новому підході вже не викликає сумнівів. Протягом останніх 18 місяців кількість випадків проникнення російських, а іноді й українських, дронів у повітряний простір держав – членів НАТО стабільно зростала. Тепер цей процес прискорюється. Лише Румунія повідомляє, що від січня до середини серпня на її територію залетіли 23 російські дрони – більше, ніж за попередні чотири роки разом. Значне зростання таких випадків зафіксували й країни Балтії.
НАТО реагує. Літаки різних країн Альянсу, зокрема Нідерландів, Іспанії, Польщі, Румунії, Італії та Франції, вже перехоплювали безпілотні цілі. Однак основним засобом ураження залишалися сучасні й дорогі ракети “повітря – повітря”.
Проблема очевидна: регулярне патрулювання й підйом винищувачів по тривозі для перехоплення одноразових ударних дронів (OWA) – це нераціональне використання дорогих сучасних бойових літаків, їхнього льотного ресурсу та обмежених запасів високотехнологічних ракет “повітря – повітря”. Ескадрильї реактивних бойових літаків і відповідні запаси ракет і без того дуже активно задіяні по всій Європі й, імовірно, становлять один із найкритичніших елементів стримування прямої російської агресії в найближчі роки. Альтернативні засоби потрібні терміново.
Очевидним рішенням могла б стати багатонаціональна ескадрилья під прапором НАТО, спеціально призначена для перехоплення дронів. За умови пріоритетної підтримки з боку вищого військового та політичного керівництва її можна було б створити й розгорнути досить швидко. Значна частина необхідної для цього штабної роботи вже налагоджена завдяки літакам дальнього радіолокаційного виявлення Альянсу, які експлуатуються вже 46 років.
Щоб виправдати потрібні для такого проєкту політичні та фінансові витрати, підрозділ мав би бути здатним перехоплювати дедалі поширеніші реактивні ударні дрони Герань-3 і Герань-4 уночі, за складних погодних умов, а також за умов погіршеного або повністю відсутнього сигналу GPS. Українські розвідувальні служби оцінюють російське виробництво реактивних одноразових ударних дронів приблизно у 3 000 одиниць на місяць, тож масове використання таких апаратів для постійного тиску й надалі залишатиметься для росії фінансово доступним.
Дрони серії Герань часто оснащують датчиками попередження про наближення загрози, здатними виявляти освітлення прожектором і лазерне цілевказування. Це може запускати заздалегідь запрограмовані маневри ухилення. Дрони фарбують у матово-чорний колір і часто запускають великими групами; частина з них оснащена FPV-камерами й навіть ракетами ПЗРК, які через ретрансляційний канал можуть застосовуватися для спроб збити перехоплювачів.
З огляду на вартість та ефективність, найкращим рішенням був би відносно простий реактивний літак з екіпажем щонайменше з двох осіб. Двомісна кабіна дає змогу оператору сенсорів сканувати небо в пошуках слабкоконтрастної теплової сигнатури дрона за допомогою стабілізованої оптико-електронної станції або прицільного контейнера, тоді як пілот в окулярах нічного бачення (NVG) уважно стежить за повітряним простором, наводить озброєння та здійснює навігацію.
Для цього потрібні спеціалісти. Перехоплення дронів вимагає регулярної й реалістичної підготовки як льотних екіпажів, так і систем командування та управління. Це не та навичка, яку інструктори навчального авіакрила чи льотчики-резервісти багатоцільової авіації можуть підтримувати на належному рівні, виконуючи її час від часу як другорядне завдання. А який літак підійшов би найкраще? Можливо, найпереконливішим із доступних варіантів є чеський Aero L-39NG. Його експлуатація значно дешевша, ніж інших сучасних реактивних навчальних літаків, а витрати співмірні з турбогвинтовими навчальними літаками на кшталт PC-9. Він менший, легший і менш потужний, ніж M-346 та FA-50, але навіть із зовнішнім підвісним навантаженням легко розвиває 300 вузлів у горизонтальному польоті на середній висоті.
Під час оцінювального польоту в серпні автор без труднощів перехопив кілька імітованих цілей класу Герань-4, які летіли зі швидкістю до 270 вузлів на середній висоті та 220 вузлів на малій висоті. L-39NG також має передбачувану й стабільну керованість на малих швидкостях – навіть на швидкостях нижче 100 вузлів, тому він може перехоплювати й повільніші дрони Герань-2 та Гербера.
Можливо, найважливіше те, що виробнича лінія Aero для L-39NG має менше невиконаних замовлень і більше вільних потужностей, ніж інші лінії сучасних реактивних навчальних літаків. Отже, ескадрилью НАТО можна було б оснастити такими машинами значно швидше.
Радар? L-39NG не має бортового радара, тому, як і турбогвинтові літаки, потребував би наведення на повітряні цілі з боку наземних пунктів управління винищувальною авіацією, літака AWACS або досконаліших винищувачів, таких як F-35.
Озброєння? Ракети “повітря – повітря” надто дефіцитні, дорогі й потрібні для інших завдань. Кулемети та/або скорострільні авіаційні гармати дешеві, але ефективно застосовувати їх складно. Крім того, бойові частини дронів масою до 90 кг (200 фунтів) часто вибухають після ураження й можуть легко пошкодити або знищити літак-перехоплювач.
Значно кращим варіантом є ракети “повітря – повітря” з лазерним або інфрачервоним наведенням. Вони дають змогу збивати дрони швидше, простіше й з безпечнішої дистанції. Для лазерного наведення дрон потрібно супроводжувати та підсвічувати лазерним цілевказівником у прицільному контейнері або оптико-електронній станції. Ракеті з інфрачервоним наведенням достатньо захопити теплову сигнатуру дрона перед пуском. Після запуску літак може відвернути й перейти до ураження інших дронів у тій самій хвилі.
Такі ракети мають певні обмеження за несприятливої погоди й погано працюють крізь хмари, а ракети з лазерним наведенням менш надійні проти цілей, що летять на дуже малій висоті. Проте лазерні та інфрачервоні керовані ракети залишаються найкращим доступним варіантом. Нині є дві відповідні системи: BAE Systems AGR-20 Advanced Precision Kill Weapon System Mk. II (APKWS II) і Thales LGR275 Laser Guided Rocket. Обидві коштують значно дешевше за традиційні ракети “повітря – повітря” – приблизно 25-50 тисяч доларів за один пуск. Варіант Thales, імовірно, привабливіший завдяки кращому неконтактному підривачу, а також тому, що зараз отримувати AGR-20 у межах американської програми Foreign Military Sales дуже складно через інтенсивне використання цих ракет США проти іранських одноразових ударних дронів на Близькому Сході.
Одна багатонаціональна ескадрилья НАТО, скажімо, з 16-24 літаків з екіпажами, які готуються й розгортаються виключно для перехоплення одноразових ударних дронів, могла б дати Альянсу значні переваги за набагато менших витрат, ніж традиційна винищувальна ескадрилья.
По-перше, вона могла б забезпечити НАТО окрему спроможність, здатну на постійній основі протидіяти одному з головних російських інструментів перевірки на міцність і послаблення захисту кордонів Альянсу. Якщо справді зробити це пріоритетом, таку ескадрилью можна сформувати й оснастити лише за кілька років.
По-друге, фінансові та кадрові внески до такої багатонаціональної ескадрильї НАТО дали б меншим військово-повітряним силам Східної та Центральної Європи, яким нині складно оснащувати й готувати сучасні ескадрильї реактивних бойових літаків, можливість відігравати критично важливу роль у повсякденному захисті передових рубежів НАТО. Окремі ланки можна було б розміщувати на бойовому чергуванні в Румунії, Польщі та країнах Балтії, де проникнення російських дронів трапляються дедалі частіше.
По-третє, така сила зменшила б для кремля привабливість порушень повітряного простору одноразовими ударними дронами як інструменту перевірки на міцність червоних ліній НАТО та підриву спроможностей ППО Альянсу.
Як суто оборонний інструмент, багатонаціональна ескадрилья НАТО також могла б викликати менше заперечень у частини держав – членів Альянсу, ніж інші варіанти посилення стримування у відповідь на російські провокації.
Джерело: CEPA
