Тривоги порушують нормальне життя – незалежно від того, походять вони від адміністрації Трампа чи від кремля
Усі понад 70 повідомлень про замінування, надісланих минулого тижня авіакомпаніям, редакціям та іншим адресатам у Європі, виявилися хибними. Але шкода була реальною: рейси перенаправляли, будівлі евакуйовували, плани зривалися, виникали витрати, а довіра громадськості слабшала. Те саме сталося і з набагато масштабнішою, хоча й метафоричною, нещодавньою погрозою підриву всієї архітектури європейської безпеки.
Ця погроза надійшла не анонімним електронним листом, а через допис Джареда Кушнера, зятя Дональда Трампа, у соцмережі. Він назвав п’ять цілей: “постійні консультації з питань безпеки, надійний кризовий зв’язок, більша військова прозорість, взаємні заходи для зменшення ризиків ескалації та довгострокова рамкова система європейської безпеки й стабільності”.
На перший погляд, це може звучати цілком безневинно. Але з огляду на те, як ця адміністрація тисне на союзників і намагається задобрити супротивників, багато хто витлумачив це як сигнал про підготовку домовленості між Сходом і Заходом за спиною Європи – ймовірно, ще й підживлюваної бізнес-інтересами родини Трампа.
Європі не бракує архітектури безпеки. Усе, про що говорить Кушнер, уже міститься в Паризькій хартії 1990 року, Будапештському меморандумі 1994 року, Основоположному акті НАТО-росія 1997 року та Римській декларації 2002 року (останню, до речі, підписав не хто інший, як путін).
Саме росія через уражене самолюбство, параною та імперські інтереси підірвала ці угоди. Усі до одної.
Тому вихідною точкою для кожного, хто справді зацікавлений у європейській безпеці, має бути вимога до росії виконувати обіцянки, які вона вже дала, а також поважати кордони й суверенітет інших держав. Але Кушнер не дав жодного натяку на те, що адміністрація США збирається тиснути на кремль із цих питань чи взагалі з будь-яких інших. Ознаки свідчать радше про протилежне. Минулого тижня президент Трамп приймав у Білому домі російського посланця Кирила Дмитрієва, але не знайшов часу для розмови з жодним представником України. Американський президент заявив, що “дуже велика” угода потенційно може охопити “всю Європу”. Чудово. Але ці плани не обговорили з жодним європейським лідером. Трансатлантична довіра зазнала ще одного серйозного удару.
Європейські представники, які 10 листопада вирушили на переговори в Абу-Дабі, нагадують людей, котрі виходять із будівлі після повідомлення про бомбу. Це розумний запобіжний крок. Але ніхто не очікує, що щось станеться. Якщо угода буде розпливчастою – вона нічого не означатиме. Якщо конкретною – європейці її відкинуть. Вони не викручуватимуть Україні руки, змушуючи її до капітуляції. Київ уже 18 місяців пропонує необмежене й безумовне припинення вогню. Саме росія хоче продовжувати війну.
І реальні погрози вибухами, і геополітична погроза “вибухом” мають спільний корінь: слабкість Європи. Ніхто не став би надсилати кремлю чи Білому дому електронного листа з погрозою вибуху. Добре захищені об’єкти такі речі просто ігнорують. Натомість Європа широко відкрита для атак – від погроз і розіграшів до смертельного державного тероризму. Тож росія посилює тиск. Негласний меседж такий: “Віддайте нам Україну – і біль припиниться”.
Так само росія, Китай і США мають чітке уявлення про те, що хотіли б робити з Європою. А от самій Європі бракує чіткого бачення свого бажаного місця у світі, а ще більше – розуміння ризиків і жертв, на які доведеться піти, щоб його посісти. Якщо вас немає за столом, ви – у меню.
Це можна змінити. На саміті Європейського Союзу в Дубліні 13 листопада можна було б погодити передачу заморожених суверенних активів росії під контроль європейських інституцій. Нині більшість із них зберігається в Бельгії, на яку легко чинити тиск. Таке рішення убезпечило б ці кошти від російсько-американського геополітичного бандитизму. Воно створило б фінансовий інструмент обсягом понад 200 млрд євро, який можна було б використати, щоб допомогти Україні пережити очікуваний брак коштів. І все це – ще до травня, коли французькі виборці, найімовірніше, підірвуть свою велику “бомбу” під політичною системою Європи.
Джерело
