Україна: членство в НАТО в обмін на Донбас? Чи можна довіряти путіну або Трампу? – Тімоті Еш

Україна: членство в НАТО в обмін на Донбас? Чи можна довіряти путіну або Трампу? – Тімоті Еш

Статті
Старший стратег RBC BlueBay Asset Management і асоційований науковий співробітник Chatham House Тімоті Еш вважає, що пропозиція американських переговорників Джареда Кушнера і Стіва Віткоффа про членство України в НАТО або гарантії безпеки натівського типу в обмін на відмову від решти контрольованої Києвом території Донбасу породжує більше запитань, ніж відповідей. Головні з них – чи здатен Дональд Трамп забезпечити згоду союзників у НАТО і чи виконуватиме росія таку угоду. Тімоті Еш сумнівається і в готовності Вашингтона реально захищати Україну, і в надійності будь-яких домовленостей із москвою. На його думку, Україна має вимагати письмового викладу всіх умов можливої угоди і не поступатися оборонними позиціями заради ненадійних обіцянок.

Гадаю, більшість українців зараз намагаються осмислити пропозиції американських переговорників щодо миру – Кушнера і Віткоффа: якщо Україна відмовиться на користь росії від решти території Донбасу, яку вона ще контролює, їй нібито запропонують членство в НАТО або принаймні гарантії, подібні до передбачених статтями VI і V Північноатлантичного договору. Якщо сприймати це буквально, такі гарантії НАТО або гарантії натівського типу означали б: Україна погоджується на угоду, а якщо потім росія порушить її й знову нападе, США та НАТО стануть на захист України.

Чи здатен Трамп забезпечити згоду союзників у НАТО на це? І чи дотримуватиметься москва такої угоди?

Тим часом адміністрація Трампа, яка протягом останніх 18 місяців робила все можливе, щоб не допустити європейців до мирних переговорів щодо України, тепер, схоже, тисне на москву, аби та погодилася на участь Європи в переговорах щодо України та ширшої системи європейської безпеки.

Водночас у цьому питанні Кушнер і Віткофф, здається, підіграють московській тезі про те, що будь-який мир в Україні має бути пов’язаний із ширшою угодою про перебудову архітектури європейської безпеки. Однак на переговорах в Абу-Дабі росія, вочевидь, знову повторила свої максималістські вимоги: НАТО має повернутися до рівня розгортання своїх сил станом на 1997 рік. Це означало б відведення військ НАТО з більшої частини Східної Європи, а також із Фінляндії та Швеції.

Тож постає питання: чому, висунувши такі максималістські вимоги, москва мала б погодитися на угоду, яка фактично поширює членство в НАТО на значну частину України? Адже тоді росія матиме ще більше НАТО поблизу своїх кордонів, хоча сама москва стверджувала, що повномасштабне вторгнення було спрямоване саме на те, щоб зупинити розширення НАТО.

Що Кушнер і Віткофф знають такого, чого не знає ніхто інший?

Мабуть, нічого. А найімовірніше – ще менше, ніж нічого.

Зеленський, імовірно, вважає все це маневром, покликаним обійти Україну: виставити її стороною, яка поводиться нерозумно, дати Трампу привід припинити підтримку України, а потім просувати нормалізацію відносин США з росією та великі угоди для клану Трампа. У відповідь Зеленський не відкинув пропозицію. Натомість він заявив, що таке фундаментальне рішення, якщо членство в НАТО справді пропонують в обмін на відмову від території, треба винести на всеукраїнський референдум. Це спосіб виграти додатковий час.

Я справді думаю, що якби членство в НАТО було реальною частиною угоди – в обмін на завершення війни, але за умови виходу України з Донбасу, – більшість українців погодилися б. Після п’яти років війни більшість українців відчайдушно прагне миру і сприймала б членство в НАТО як шанс нарешті отримати безпеку.

Але чи справді США та інші члени НАТО погодилися б на таку угоду, якщо впродовж усієї цієї війни, та й задовго до неї, вони зволікали й уникали такого варіанта, передусім тому, що не були готові воювати з росією за Україну?

Я просто в це не вірю.

І чи можна вірити, що Трамп запропонує Україні членство в НАТО й гарантуватиме допомогу США в разі нападу росії, якщо більшу частину нинішнього президентського терміну він провів, підриваючи НАТО? На цьому етапі, як на мене, навіть Європа не впевнена, що США за Трампа прийдуть їй на допомогу в разі нападу росії, не кажучи вже про готовність вступити у війну за Україну.

Це наштовхує мене на думку, що задум Трампа, який тепер залучає Європу до мирних переговорів, полягає в тому, щоб перекласти на неї роль гаранта безпеки України, тоді як США відійдуть убік і фактично дистанціюються від України. Це дозволило б Трампу зосередитися на нормалізації відносин США з росією та великих економічних угодах із нею. Але реальність така: жодні гарантії на кшталт передбачених статтями IV або V Північноатлантичного договору, не варті паперу, на якому вони написані, якщо в них не беруть участі США. Україна на це не погодиться: вона не відступатиме й тим більше не віддаватиме свої передові оборонні рубежі на Донбасі в обмін на слабкі гарантії безпеки від Європи. Варто пам’ятати: без США Європа, ймовірно, ледве спроможна захистити саму себе від російського нападу, не кажучи вже про те, щоб реально вступити у війну на захист України.

росії просто не можна довіряти. Вона може говорити про необхідність цілком нової архітектури безпеки в Європі, але з попередньою системою європейської безпеки все було гаразд: були Будапештський меморандум 1994 року, а потім Основоположний акт НАТО – росія 1997 року. Усе це діяло доти, доки росія буквально не пройшлася по цих домовленостях танками: спочатку вторгнувшись у Грузію у 2008 році, а потім – в Україну: у лютому 2014 року росія розпочала окупацію Криму, а згодом розгорнула агресію на Донбасі. До цього переліку, мабуть, можна додати й російське вторгнення до Молдови та захоплення території в Придністров’ї на початку 1990-х. Я б сказав, що проблема Європи полягає не в розширенні НАТО, а в багаторічній історії російської агресії, невиконанні нею попередніх договорів і вторгненнях в інші країни. Саме це спонукало так багато європейських держав шукати безпеки в НАТО.

Отже, ми знову повертаємося до питання: що, в біса, Кушнер і Віткофф роблять від імені Трампа і чому Україна або будь-хто з їхніх нібито європейських союзників має їм довіряти? На місці українців я б їм не довіряв. Імовірно, саме тому Зеленський просить додаткових роз’яснень щодо цієї можливої пропозиції членства в НАТО й хоче побачити всі деталі будь-якої запропонованої угоди письмово.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *