Новий договір СНО послабшав, але все ще має значення
Новий договір СНО було підписано у 2010 році президентом Обамою та президентом Медведєвим. Договір обмежує кількість розгорнутих стратегічних ядерних боєголовок США та росії до 1550, розгорнутих та нерозгорнутих стратегічних пускових установок до 800, а також розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет, балістичних ракет підводних човнів та важких бомбардувальників – до 700. Він також встановлює детальні механізми прозорості та перевірки, включно з обміном даними, повідомленнями та інспекціями на місцях.
Договір базується на попередніх угодах, які призвели до значного скорочення арсеналів часів холодної війни. Його було укладено на 10 років з 2011 року з можливістю одноразового продовження ще на п’ять років, про що сторони домовилися в останню мить у 2021 році. Положення договору не передбачають подальшого офіційного продовження.
У лютому 2023 року путін призупинив участь росії в договорі, а США пішли за його прикладом. Це поклало край взаємним інспекційним візитам та обміну даними.
Водночас обидві сторони продовжують заявляти, що вони дотримуються основних кількісних обмежень договору, і немає жодних доказів масштабних порушень. Це свідчить про те, що навіть у послабленій формі новий договір СНО зберіг політичну та практичну цінність. Узгоджені обмеження все ще зміцнюють стратегічну стабільність, а очікування дотримання договору й надалі формують поведінку сторін.
Це робить перспективу завершення строку дії договору ще більш значущою. Цей крок не просто формалізує завершення угоди, яка вже істотно послаблена. Він усуне останню узгоджену структуру, що регулює розмір двох найбільших ядерних арсеналів у світі.
Політика щодо продовження
У вересні 2025 року путін запропонував добровільно продовжити на один рік основні обмеження Нового СНО. На той час Трамп сказав, що “це звучить як гарна ідея”, але офіційних переговорів не відбулося. Нещодавно Москва заявила, що в адміністрації США більше немає чітко визначених контактних осіб для переговорів щодо цієї пропозиції про продовження.
Трамп також нещодавно висловив думку, що в разі завершення строку дії Нового СНО можна буде укласти “кращу” угоду, до якої слід залучити Китай. Ширша участь у контролі над озброєннями була б бажаною в принципі. Але на практиці, якщо зробити участь Китаю попередньою умовою для прогресу, існує ризик, що обмеження взагалі не буде встановлено. Пекін послідовно стверджує, що не братиме участі в офіційних переговорах щодо контролю над озброєннями, поки його арсенал залишається значно меншим за арсенали США та росії. За оцінками, Китай має ядерний арсенал близько 600 боєголовок, тоді як росія та США мають понад 5000 боєголовок кожна.
Стратегічне середовище ще більше ускладнюється планами США прискорити розвиток своїх передових систем протиракетної оборони, зокрема проти ядерної зброї, в рамках програми “Золотий купол”. Москва вже давно пов’язує обмеження наступальної ядерної зброї з обмеженнями на протиракетну оборону США. Прискорення зусиль США з посилення своєї протиракетної оборони в поєднанні зі зникненням обмежень Нового СНО ризикує посилити мотивацію росії (і Китаю) до розширення і диверсифікації своїх наступальних арсеналів, підживлюючи динаміку гонки озброєнь.
Переговори про новий договір з нуля були б серйозним завданням навіть у більш стабільному політичному середовищі. Це вимагало б технічної роботи над визначеннями, правилами підрахунку та перевіркою. Це також вимагало б постійної дипломатичної взаємодії та певного рівня довіри. Наразі жодна з цих умов не виконується. Ідея, що можна швидко укласти всеосяжний договір, є нереалістичною.
Продовження обмежень на один рік, навіть без повного відновлення заходів перевірки, було б недосконалим рішенням. Але це дозволило б зберегти певну передбачуваність і виграти час. Альтернатива – швидкий перехід до необмеженого середовища в період посилення геополітичної конкуренції.
Що означатиме завершення строку дії договору
Без обмежень, передбачених Новим СНО, стратегічне планування обох сторін, наймовірніше, визначатиметься невизначеністю та найгіршими прогнозами. Це підвищує ризик нової гонки озброєнь, особливо якщо будь-яка зі сторін почне встановлювати додаткові боєголовки на існуючі ракети або розширювати системи доставки. Навіть якщо масштабне нарощування озброєнь не відбудеться одразу, відсутність обмежень і прозорості ускладнить розуміння намірів сторін і управління кризовими ситуаціями.
Наслідки виходять за межі двосторонніх відносин. Китай уже розширює та модернізує свої ядерні сили. Зняття будь-яких обмежень на ядерні арсенали США і росії послаблює аргументи на користь стриманості в інших регіонах і підкріплює думку, що великі держави повертаються до відкритої конкуренції. Інші держави, що володіють ядерною зброєю, уважно стежитимуть за розвитком подій.
Важливе значення має і час. Строк дії договору завершується напередодні Конференції з перегляду Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) 2026 року, яка відбудеться навесні. Очікується, що держави, які володіють ядерною зброєю, продемонструють прогрес у сфері роззброєння та контролю над озброєннями. Зникнення останнього договору між США та росією без заміни означатиме протилежне – що ядерні держави відмовляються від стриманості. Це може поглибити розбіжності між ядерними та неядерними державами та послабити довіру до ДНЯЗ.
Управління ризиками без договору
Навіть якщо Новий СНО втратить чинність, існують заходи, які можуть зменшити ризики та запобігти повному руйнуванню режиму ядерного стримування.
П’ять постійних ядерних держав (P5) повинні налагодити постійну взаємодію на високому рівні, зосереджену на зменшенні ризиків, заходах зі зміцнення довіри та стратегічній стабільності. Це не вимагає негайних переговорів щодо офіційних обмежень. Регулярний обмін думками щодо доктрин, уявлень та нових технологій усе ще може знизити ризик прорахунків.
Слід зміцнити та, де це можливо, розширити безпечні та надійні канали комунікації. Прямі лінії зв’язку між США та росією залишаються надзвичайно важливими, але комунікація в кризових ситуаціях за участю інших держав P5 (тобто між Великою Британією, Францією та росією; або США та Китаєм) допомогла б управляти кризами, в яких задіяні кілька держав, що володіють ядерною зброєю.
Консультативні механізми, подібні до тих, що передбачені Новим СНО, слід зберегти або відтворити в тій чи іншій формі. Двосторонні форуми в рамках угоди надавали структурований простір для обговорення питань дотримання та нових систем. Це слід продовжувати як корисний механізм діалогу, зокрема щодо протиракетної оборони та наслідків “Золотого купола”.
Інші держави повинні використовувати багатосторонні майданчики, включно із Конференцією з перегляду ДНЯЗ, щоб чітко продемонструвати, що ерозія контролю над озброєннями не є суто двосторонньою проблемою. Скоординований дипломатичний тиск може підвищити політичні витрати в разі відмови від стриманості. Водночас скоординовані заяви членів “великої п’ятірки” можуть продемонструвати прихильність до прогресу і, сподіваємося, створити передумови для майбутнього контролю над озброєннями. Хорошим прикладом є домовленість президента Байдена і президента Сі в листопаді 2024 року про невикористання штучного інтелекту в ядерному командуванні та контролі.
Контроль над озброєннями також не можна відокремлювати від більш широкого контексту безпеки. Прогрес у вирішенні основних конфліктів, зокрема в Україні, полегшив би відновлення політичної волі до укладення більш амбітних угод у майбутньому.
Звуження межі допустимої похибки
Новий договір СНО ніколи не був комплексним рішенням стратегічної конкуренції між США і росією, а деякі його положення відображають попередній етап ядерної конкуренції. Однак він забезпечив основу передбачуваності в умовах погіршення відносин. Допущення завершення строку його дії призведе до втрати цієї основи.
У нинішньому геополітичному кліматі межа для помилок вже є малою. Збереження якоїсь форми взаємного стримування, хай і обмеженого, залишається кращим варіантом, ніж ризикувати небезпечною нестабільністю нічим не обмеженої ядерної конкуренції.
Джерело: Chatham House
