Тридцять шість років тому цього місяця я плентався засніженими вулицями Вільнюса в останні дні існування Радянського Союзу. Литовці, як і їхні сусіди латвійці та естонці, скористалися шансом повернути свої давно втрачені країни на карту світу.
Це здавалося малоймовірним. Ці хоробрі, неохайні, неозброєні люди протистояли могутності Кремля, а також західній думці. Наші керівники робили ставку на нібито реформатора Михайла Горбачова, а не на “націоналістів”, які хотіли розвалити Радянський Союз і, як вони побоювалися, замінити його воюючими феодальними володіннями та хаосом, охопленим мафією.
Ми не могли бути більш неправі. Литва не лише відновила свою незалежність, а й процвітала, приєднавшись до Європейського Союзу та НАТО і випередивши більшу частину Західної Європи. Вільнюс, який був занедбаний руїнами, коли я вперше його відвідав, зараз є найбільшим і найбагатшим містом Балтії, яке вирує можливостями та захопленням. У 2024 році опитування громадської думки визнало молодих литовців найщасливішими у світі, посилаючись на баланс між роботою та особистим життям, чудову безкоштовну освіту та можливості, які надають процвітаючі технологічні стартапи.
Тепер нове опитування показує, що литовці є найоптимістичнішими людьми в Європі. Звісно, це не дуже висока планка. З 11 000 людей у 24 країнах, опитаних PR-компанією FGS Global, майже дві третини вважають, що “найкращі роки вже позаду”, а більше трьох чвертей вважають, що демократія занепадає. Майже скрізь більшість (73% у Великій Британії) вважає, що їхня країна рухається в неправильному напрямку. Натомість у Литві половина (49%) опитаних заявила, що їхня країна рухається в правильному напрямку; вони також дали високі оцінки довірі та вірі в демократію.
Багато британців досі не можуть відрізнити країни Балтії від Балкан. Але нам слід приділяти більше уваги литовцям, не тільки через їхній настрій, а й через їхній успіх. Разом з Латвією та Естонією вони рухаються вперед у той час, коли ми застрягли в стагнації.
Ми можемо бути досить недбалими щодо наших свобод; травми минулого означають, що литовці цінують свої. “Ми знаємо, що мусимо триматися за демократію, бо інші варіанти були б набагато гіршими”, – каже один мій друг. Мало хто з нині живих пам’ятає темні дні 1940 року, коли Британія тремтіла на межі національного вимирання. Литовці впали в цю прірву і залишилися там. Наприкінці 1940-х років радянська влада депортувала 130 000 людей, 5 % населення, до Сибіру. Це еквівалентно 3 мільйонам британців сьогодні. Репресії тривали до самого кінця. У січні 1991 року радянські війська вбили 14 литовців під час спроби прокремлівського путчу. Зараз вони є національними мучениками.
Литовці не мають романтичних уявлень про своїх політиків. Наприклад, радісні антисемітські висловлювання лідера невеликої ультраправої партії Ремігіюса Земайтайтіса викликали сором і обурення. Така чутливість є виправданою, враховуючи, що нацистські окупанти та місцеві колаборанти в 1941 році вбили 200 тисяч євреїв. Масові протести минулого року призвели до відставки комічно невідповідного кандидата від партії на посаду міністра культури. Пізніше прокуратура успішно засудила Земайтайтіса за антиконституційні заяви. У небагатьох європейських країнах громадянське суспільство та державні інституції продемонстрували таку рішучість у боротьбі з неприємними політиками.
На відміну від нас, литовці ніколи не брали відпочинку від історії. росія була загрозою навіть у 1990-х роках (вони нас попереджали, але ми не слухали). Вона постійно проводить пропагандистські та диверсійні атаки в Литві.
Але пильність та активність формують стійкість. Литовська експертка Маргарита Сеселгіте згадує “звичку жити в небезпечному та постійно мінливому середовищі”. Переживши нестерпне та досягнувши, здавалося б, неможливого, литовці звикли ставити перед собою високі цілі. Вони також мислять масштабно. Велике князівство Литовське було найбільшою країною Європи у 1430 році; литовці пам’ятають це, наче це було вчора. Як і їхні балтійські сусіди, вони гостро відчувають страждання України. Але вони не бояться. Зараз у Литві базується 5-тисячна німецька бригада, а американські та польські війська часто відвідують країну. Країна витрачає на оборону 5,38 % ВВП. Литовці стоять у черзі, щоб вступити до резервних сил.
Литовці мають свої турботи. Рівень самогубств, хоч і знижується, все ще залишається найвищим в ЄС, головним чином серед людей старше 50 років, які зазнали травм від життя і виховання в радянську епоху і борються за виживання в новій економіці. Низький рівень народжуваності означає демографічний спад. А це означає більше імміграції. Під час візиту цього місяця я зустрів пакистанського таксиста, який вільно розмовляв литовською мовою. Вони також турбуються про Британію: про явні слабкості в обороні, хаос навколо Brexit, втрату цілей і контролю, наші жахливі державні послуги (ще один фактор, що змушує британських литовців повертатися додому).
Мені соромно через це. Ми в Британії живемо так безпечно. Ми набагато більші і (поки що) багатші. Ми так багато розтратили і готові пожертвувати так мало. Хотілося б, щоб ми могли запозичити трохи сміливості та винахідливості литовців. І їхній оптимізм.
Джерело: The Times
