Нова Стратегія національної безпеки адміністрації Трампа спрямована передусім проти самої ліберальної демократії, пише Енн Епплбом у The Atlantic. За її словами, торік команда американських дипломатів із Центру глобальної взаємодії Державного департаменту відвідала близько двох десятків країн і підписала низку меморандумів. Зі своїми колегами з таких різних країн, як Італія, Австралія та Кот-д’Івуар, вони домовилися спільно викривати шкідливі та оманливі онлайн-кампанії росії, Китаю чи Ірану.
Цього вересня, зауважує авторка, адміністрація Трампа розірвала ці угоди. Колишній керівник центру Джеймс Рубін назвав це рішення “односторонім актом роззброєння”, і не без підстав. Фактично США заявили, що більше не протидіятимуть російським кампаніям впливу, китайським маніпуляціям місцевою політикою чи іранським кампаніям вербування екстремістів. Американський уряд також не використовуватиме жодних ресурсів, щоб допомогти іншим протидіяти цьому.
Енн Епплбом переконана, що нещодавно опублікована нова Стратегія національної безпеки адміністрації Трампа показала: це рішення не було випадковим. Одностороннє роззброєння тепер є офіційною політикою. Адже, попри назву, ця Стратегія національної безпеки насправді не є стратегічним документом. На думку експертки, це радше передсмертна записка. Якщо ідеї, викладені в ній, справді використовуватимуться для формування політики, то вплив США у світі стрімко зійде нанівець, а здатність Америки захищати себе та своїх союзників зменшиться. Наслідки будуть як економічними, так і політичними, і їх відчують усі американці.
Перш ніж пояснити це, зауважує авторка, варто визнати дивні особливості цього документа, який, схоже, як і Біблія, має кількох авторів. Деякі з них використовують хвалькувату, агресивну мову – Америка повинна залишатися “найсильнішою, найбагатшою, наймогутнішою країною світу ще десятиліттями”, а дехто віддає перевагу евфемізмам та натякам. Іноді ці різні автори суперечать одне одному, пропонуючи працювати із союзниками на одній сторінці та боротися проти союзників на наступній. Погляди, висловлені в документі, не репрезентують увесь уряд США, всю Республіканську партію чи навіть всю адміністрацію Трампа. Найяскравіші елементи, схоже, походять від певної ідеологічної фракції, яка нині домінує у зовнішньополітичному мисленні цієї адміністрації і цілком може домінувати в інших у майбутньому.
На думку Енн Епплбом, єдиним справді новим, по-справжньому радикальним елементом у мисленні цієї фракції є абсолютна відмова визнавати наявність ворогів або називати будь-які країни, які можуть бажати Америці зла. Це суттєве відхилення від першої адміністрації Трампа. Стратегія національної безпеки 2017 року говорила про створення альянсу проти Північної Кореї; зазначала, що росія “використовує підривні заходи для послаблення довіри до зобов’язань Америки перед Європою, підриву трансатлантичної єдності та послаблення європейських інституцій і урядів”; і зазначала, що Китай “використовує економічні стимули та покарання, операції впливу та непрямі військові загрози”, щоб залякувати інших. Команда з питань політики Трампа 2017 року також помітила “геополітичну конкуренцію між вільними та репресивними баченнями світового порядку”.
Друга адміністрація Трампа, наголошує авторка, більше не може визначити жодні конкретні країни, які могли б бажати шкоди Сполученим Штатам, або будь-які конкретні дії, які вони могли б вживати, щоб завдати шкоди. Десятиліття російської кібервійни, політичного втручання та інформаційної війни всередині США не згадуються. російські диверсії по всій Європі, російська підтримка брутальних режимів у Сахелі в Африці та, звісно, російське вторгнення в Україну теж не є важливими. Жоден із цих російських актів агресії не згадується, за винятком війни в Україні, яку описано виключно як проблему європейців.
Ще дивніше, зауважує Енн Епплбом, що Китай постає не як геополітичний конкурент, а переважно як торговельний суперник. Ніби китайського хакерства та кібервійни не існує, і Китай не намагається збирати дані чи проникати в програмне забезпечення, що контролює інфраструктуру США. Пропагандистські кампанії та бізнес-угоди Китаю в Африці та Латинській Америці, які могли б витіснити американських конкурентів, теж, схоже, не мають великого значення. Новий документ робить лише невиразний натяк на китайську економічну присутність у Латинській Америці та на китайську загрозу Тайваню. Обговорюючи цю останню можливість, автори відмовляються від своєї зарозумілої мови про американську силу і переходять до бюрократичного жаргону: “Сполучені Штати не підтримують жодних односторонніх змін статус-кво у Тайванській протоці”.
Інші суперники та інші потенційні джерела конфлікту взагалі не згадуються. Північна Корея зникла. Іран описується як “значно ослаблений”. Ісламістський тероризм більше не варто згадувати. Ізраїльсько-палестинський конфлікт і далі є “гострим”, але завдяки президенту Дональду Трампу “досягнуто прогресу в напрямку постійного миру”. Хамас, за логікою авторів, незабаром зникне. Американські війська, які все ще воюють у Сомалі та Сирії, і подекуди гинуть, ігноруються, наче їх взагалі не існує.
Але, наголошує Енн Епплбом, якщо Америка не має суперників і не очікує жодних конфліктів, то ні військовим, ні Державному департаменту, ні ЦРУ, ні контррозвідувальному підрозділу ФБР не потрібно готуватися захищати американців від них. Документ відображає це припущення і натомість змушує апарат національної безпеки США зосереджуватися на “контролі над нашими кордонами”, “природних катастрофах”, “несправедливих торговельних практиках”, “знищенні робочих місць та деіндустріалізації” та інших загрозах торгівлі. При цьому згадується фентаніл, а також, що доволі дивно, “пропаганда, операції впливу та інші форми культурної підривної діяльності”. Водночас немає жодних вказівок на те, хто міг би використовувати пропаганду та культурну підривну діяльність проти США або як їй можна протидіяти. Особливо, коли адміністрація Трампа повністю демонтувала всі інституції, призначені для цього.
Енн Епплбом пропонує замислитися: а що як цей документ не написаний для людей та інституцій, які загалом працюють із національною безпекою? Можливо, він адресований дуже ідеологізованій внутрішній аудиторії, зокрема аудиторії в Овальному кабінеті. Автори включили безглузду, але вже звичну риторику про те, що Трамп завершив багато воєн, а також набір тверджень настільки абсурдних і фантастичних, як його Премія миру ФІФА. Вони також докладають зусиль, щоб відкинути всі минулі американські стратегії зовнішньої політики, очевидно, навіть ті, що проводилися першою адміністрацією Трампа, ніби лише ця адміністрація, під керівництвом цього майже вісімдесятирічного президента, спроможна бачити світ ясно.
Нарешті, наголошує Енн Епплбом, хоча вони й не називають жодних держав, які можуть загрожувати Америці, автори зосередилися на одній ворожій ідеології. Це не китайський комунізм, не російська автократія, не ісламський екстремізм, а радше європейська ліберальна демократія. Ось чого насправді бояться ці радикали: людей, які говорять про прозорість, підзвітність, громадянські права та верховенство права. Не випадково, зауважує авторка, це ті самі люди, яких ідеологи MAGA ненавидять у себе вдома. Це ті, хто бореться, щоб запобігти перетворенню США MAGA на білу етнодержаву, протидіє корупції американських демократичних інституцій і заперечує, коли друзі, родина та технологічні союзники Трампа переспрямовують зовнішню політику США на користь своїх приватних інтересів.
Європейська та американська ліберальна демократія настільки небезпечна для їхнього проєкту, що ідеологи MAGA, схоже, планують підірвати її. Вони заявляють, що не хочуть втручатися у внутрішню політику нікого іншого в будь-якій точці планети: “Ми прагнемо добрих відносин і мирних комерційних відносин з націями світу, не нав’язуючи їм демократичних чи інших соціальних змін”. Втім, як зауважує Епплбом, разючим винятком із цього правила є Європа. Тепер американська політика – “допомогти Європі виправити її нинішню траєкторію”, формулювання, яке означає, що США втрутяться, щоб зробити це.
Більше на цю тему: Стратегія національної безпеки Трампа – незв’язна балаканина. Втім, у ній є три цінні моменти – Еліот А. Коен
Як зазначив Defense One, попередня версія Стратегії національної безпеки говорила, що зовнішня політика США навіть має прагнути підтримувати неліберальні сили принаймні в чотирьох країнах – Угорщині, Польщі, Італії та Австрії, щоб переконати їх вийти з Європейського Союзу. Для всіх чотирьох це була б економічна катастрофа, а для решти континенту – катастрофа безпеки, оскільки ослабленому ЄС було б важко протидіяти російській гібридній війні та китайському економічному тиску. Якщо союз розпадеться, зауважує Епплбом, більше не буде Європейської комісії, здатної регулювати американські технологічні компанії, і, можливо, в цьому й полягає суть документа.
Водночас автори документа, на думку Енн Епплбом, схоже, черпають свою ненависть до Європи з низки хибних уявлень або, можливо, з проекції. Вони побоюються, наприклад, що “певні члени НАТО матимуть неєвропейську більшість” дуже скоро. Оскільки вони, очевидно, не говорять про неєвропейські Туреччину та Канаду, логіка припущення полягає в тому, що такі країни, як Франція та Німеччина, мають стільки іммігрантів з-поза меж Європи, що “більшість у цих країнах стане не білою”. І все ж, вважає Епплбом, саме Сполучені Штати, а не Європа, набагато ймовірніше матиме “більшість меншин” у найближчі роки.
Стратегія безпеки також, що дивно, зауважує Енн Епплбом, говорить про те, що Європа перебуває на межі “цивілізаційного стирання”. Це не мова, яку використовують багато європейських політиків, навіть з ультраправих партій. Колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт назвав цей настрій “правішим за крайніх правих”. У багатьох рейтингах, зокрема за такими показниками, як здоров’я, щастя, рівень життя, європейські країни регулярно посідають вищі місця, ніж США. Порівняно з американцями, європейці живуть довше, рідше опиняються на вулиці і рідше гинуть у масових стрілянинах.
Енн Епплбом робить “єдиний можливий висновок”: автори цього документа мало знають про Європу або не хочуть дізнаватися. Живучи у світі фантазій, вони сліпі до реальних небезпек і вигадують неіснуючі загрози. Їхня інформація походить із конспірологічних вебсайтів та випадкових акаунтів у X; якщо вони використовують ці вигадки для формування політики, нас можуть очікувати катастрофи. Вона запитує себе: чи справді військові США перестануть працювати із союзниками, з якими співпрацювали десятиліттями? Чи перестане ФБР шукати російських та китайських шпигунів? На початку цього місяця Міністерство юстиції оголосило, що вживає заходів проти двох російських державних кіберзлочинних груп, які, серед іншого, націлювалися на американську промислову інфраструктуру. Але якщо справжній ворог – це “цивілізаційне стирання” в Європі, то, безперечно, зауважує Епплбом з сарказмом, США повинні переспрямувати ресурси від другорядної проблеми (кібервійни) і зосередити їх на загрозі, яку становить Лейбористська партія Великої Британії чи німецькі Християнські демократи.
Виникає спокуса, вважає Енн Епплбом, посміятися з таких ідей, висловити недовіру або відвернутися. Але подібне конспірологічне мислення вже завдало реальної шкоди інституціям. Ілон Маск повірив спотвореним або повністю фальшивим історіям про USAID, які він прочитав на своїй власній платформі X. В результаті, він знищив цілу організацію настільки швидко і настільки бездумно, що десятки чи навіть сотні тисяч людей можуть померти. У Державному департаменті заступник державного секретаря з питань громадської дипломатії Даррен Бітті неодноразово і безпідставно стверджував, що Центр глобальної взаємодії цензурував американців – фантазія, яку він зустрів в інтернеті і яку продовжує повторювати без доказів. У результаті він знищив цю організацію і припинив її міжнародні переговори. Тепер він проводить внутрішнє відомче полювання на відьом, намагаючись знайти або, можливо, вигадати постфактум докази своїх конспірологічних ідей.
Деякі елементи цієї історії, на думку Епплбом, знайомі. Американці й раніше переоцінювали, недооцінювали або неправильно розуміли своїх суперників. І щоразу, коли вони помилялися, наслідки були жахливими. У 2003 році багато американських аналітиків щиро вважали, що Саддам Хусейн має зброю масового знищення. Під час Холодної війни багато аналітиків вважали, що Радянський Союз сильніший і менш крихкий, ніж він виявився. Але Епплбом стверджує, що не впевнена, чи був коли-небудь такий момент, як цей, коли найвидатніші теоретики зовнішньої політики американського уряду перенесли свої внутрішні нав’язливі ідеї на зовнішній світ, проєктуючи свої власні страхи на інших. В результаті, вони, ймовірно, неправильно розуміють, хто може кинути виклик, загрожувати або навіть завдати шкоди Сполученим Штатам у найближчому майбутньому.
“Їхній світ фантазій загрожує нам усім”, – завершує статтю Енн Епплбом.
Джерело: The Atlantic
