Як вести переговори з путіним і що обговорювати?
Чи слід європейським країнам відновити діалог із путіним? Деякі європейські лідери підтримують цю ідею, інші – виступають проти. Причини цього розколу є фундаментальними й відображають глибинні питання безпеки Європи. У той час як війна путіна затягується вже на п’ятий рік, у цій статті викладено ключові міркування для урядів європейських країн, які зважують власні інтереси.
Часто кажуть, що всі війни завершуються переговорами. Це не зовсім так. Деякі війни закінчуються капітуляцією однієї сторони і перемогою іншої – саме цього путін хоче від своєї війни проти України та своїх переговорів із Трампом. Деякі війни не завершуються чітко, а тягнуться роками. Саме це, найімовірніше, чекає на нас: можливо, якесь припинення вогню, але таке, що призведе (навмисно з боку путіна) до ситуації ані війни, ані миру.
Поки путін перебуває при владі, остаточне врегулювання цього конфлікту шляхом переговорів неможливе. Першопричина полягає у путінському баченні росії, а воно не зміниться і є несумісним із безпекою європейських сусідів росії. Водночас узгоджене на переговорах припинення вогню може бути прийнятним результатом для України, якщо його буде досягнуто на умовах, які не завдадуть фатальної шкоди українській державності або здатності захищатися від росії. Те, що станеться після припинення вогню, настільки ж важливе, як і те, що відбувається до нього. Припинення вогню з путіним, якщо тільки воно не означатиме капітуляції України, не означатиме остаточного припинення агресії і не означатиме завершення конфлікту. Саме тому вкрай важливо, щоб обставини припинення вогню зміцнювали, а не послаблювали здатність України чи її союзників стримувати майбутню російську агресію. Жодних шансів на те, що путін погодиться на заходи, метою яких є стримування путіна, немає.
Чому путін і Трамп ведуть між собою переговори про безпеку Європи без європейців і Великої Британії за столом? Не тому, що путін має намір піти на поступки щодо своїх цілей: ліквідація України; перекроювання архітектури європейської безпеки, що склалася після холодної війни, відповідно до побажань путіна; і утвердження путінської росії як великої держави, рівної Сполученим Штатам і Китаю.
Переслідуючи ці цілі, путін правильно зрозумів мотиви Трампа і грає на них відповідно. Звідси й перспектива бізнес-угод вартістю у кілька російських ВВП, якими спокушає Кирило Дмитрієв. Сам Трамп, схоже, не має такого розуміння путіна, очевидно вважаючи його людиною на кшталт самого Дональда Трампа, яка бачить світ подібним чином. Трамп хоче угоди, бажано ще до проміжних виборів, щодо речей, які важливі для Трампа. Україна до них не належить.
Стає дедалі очевидніше, що Україна та її європейські союзники нестимуть витрати й ризики будь-якої угоди, якої Трамп може досягти з путіним, або ж наслідки його невдачі.
Перш ніж узагалі замислюватися над розмовами про переговори
Що це означає для європейців і Великої Британії? Чи слід нам намагатися вести переговори з путіним хоча б для того, щоб не допустити нав’язування Україні поганої угоди з боку США? Прямої відповіді немає.
Кілька запитань, які варто врахувати.
По-перше, кого представлятиме європейський посланець? ЄС? E3? Європейське НАТО? Коаліцію охочих? Це проблема, яку можна розв’язати. Складніше наразі може бути інше: ризик поглиблення розколів усередині Заходу – у самій Європі й у відносинах зі США, особливо якщо мета полягає в тому, щоб не допустити нав’язування Україні поганої угоди.
По-друге, чого саме прагнули б досягти європейці? Напевно, не повторення Мінських угод, які не забезпечили повного припинення вогню у 2014-15 роках і не завадили росії розпочати повномасштабне вторгнення у 2022 році.
путін бачить шлях до припинення вогню на вигідних для себе умовах через Вашингтон. Щоб це змінилося, потрібна або докорінна зміна в розумінні Трампом інтересів США в цій війні, або ж щоб Трамп просто відійшов убік, як він зробив це з Афганістаном у своїй Дохійській угоді 2020 року з Талібаном. Тоді ця проблема перейде до європейців.
У будь-якому разі шлях до справжнього тривалого припинення вогню вимагає створення і підтримання таких умов, за яких путін дійде висновку, що перемогти він не може – ані війною, ані за столом переговорів, і що найменш поганим для нього варіантом є погодитися на припинення вогню.
По-третє, чи став би путін вести переговори з європейцями? Він бачить війну і мир як питання, які мають вирішувати лідери великих держав. А це означає росію, США і Китай. “Сильні роблять те, що можуть, а слабкі терплять те, що мусять”, – як казав Фукідід. Факти свідчать, що в цьому він і Трамп дивляться на речі однаково.
Європейське місце за столом разом зі США, росією та Україною відповідало б інтересам України. Але путін не вважав би таке місце за столом таким, що відповідає інтересам росії за нинішніх обставин, оскільки метою було б відмовити адміністрацію Трампа від нав’язування Україні поганої угоди. путін не шукає збалансованої угоди, яка поважала б інтереси всіх сторін. Він хоче розколоти НАТО, представляючи європейців і Україну як перешкоду для угоди, якої так бажає Трамп.
росія спробує взяти плату навіть за сам факт розмови з європейським посланцем. Трамп надав путіну це безкоштовно, запросивши його на Аляску і зустрівши його червоною доріжкою – без жодної ціни для путіна і на тлі сильного тиску на Україну з вимогою піти на поступки. Якщо саміт на Алясці замислювався як аванс для забезпечення співпраці з боку путіна, він зазнав жалюгідного краху – і цілком передбачувано. Це має значення у світі, де всі рахують, хто задає порядок денний, а хто є прохачем.
По-четверте, спроби європейців зірвати угоду Трампа були б небажаними для США, хоч якою руйнівною така угода була б для Європи чи України.
Стимули та обставини
Отже, чи є взагалі сенс бодай говорити з Кремлем? Є дві дуже вагомі причини мати хоча б обмежений діалог із ворожою державою. Перша – надсилати суперникам чіткі, недвозначні сигнали. Друга – зчитувати наміри супротивника щодо вас. Без цього набагато важче управляти ризиками, особливо під час тривалого протистояння, а саме це ми й матимемо доти, доки росія принципово не зміниться. Зміни не прийдуть до росії, поки живий путін, і, можливо, ще певний час після цього, з огляду на, вірогідно, турбулентну зміну влади, коли цей час настане.
Управління ризиками для безпеки Європи й утримування їх під контролем буде суттю питання у передбачуваному майбутньому. росія становить загрозу першого порядку для нашої безпеки, ймовірно, на багато років уперед. Це вимагає від нас принаймні наявності дієвих каналів зв’язку з Кремлем, щоб уникнути катастрофічних хибних тлумачень з будь-якого боку.
Але нам слід відкинути саму ідею, що з путіним можна укласти угоду, яка поверне наш континент до стану стабільної рівноваги.
Розбіжності між путіним і Заходом належать до тих, які неможливо усунути через діалог. Як і у випадку з СРСР, найкраще, чого можна досягти, – це певна форма розрядки, за якої ризики краще контролюються, можливо, протягом дуже тривалого часу.
Це все одно є гідною метою для діалогу з росією. Але вступ у діалог передбачає, що цього хоче і сам путін. Тому момент і обставини пропозиції про діалог мають бути правильними, якщо ми хочемо уникнути гри за путінськими правилами, яка полягає в тому, щоб змусити інших пристосовуватися до його розуміння інтересів росії ціною власних інтересів. Діалог із путіним дасть змістовні результати лише в тому разі, якщо і він також буде готовий зробити внесок у безпеку шляхом зниження напруженості.
Наразі це явно не на порядку денному. Але, як і у випадку з можливістю припинення вогню в Україні, варто замислитися над тим, що мало б стати реальністю, аби це змінилося.
Існують три ключові елементи. Перший – це перспективи російської економіки, яка, як показала Александра Прокопенко, тепер входить у те, що альпіністи називають “зоною смерті” (The Economist, 16 лютого 2026 року). Саме по собі це не змусить путіна змінити свої стратегічні цілі, але з часом це зробить їх досягнення важчим і дорожчим. Другий полягає в тому, щоб путін отримував чіткі сигнали з реального світу: скільки б росіян він не посилав на смерть в Україні, своїх цілей він не досягне військовою силою. Третій полягає в тому, щоб путін отримував чіткі й послідовні сигнали і про те, що за столом переговорів він їх також не досягне.
Для цього потрібен серйозний і скоординований підхід як з боку адміністрації Трампа, так і з боку європейців. Вести переговори має сенс лише тоді, коли ви створюєте умови для успішних переговорів.
Справжні переговори мають точитися між європейцями, Великою Британією та нинішньою і майбутньою адміністраціями США про те, як саме це зробити. Разом з американцями, якщо це можливо; без них, якщо це необхідно. Понад усе ми не повинні робити роботу путіна за нього.
Джерело: RUSI
