Те, що деякі ізраїльтяни люблять називати свою війну, яку вони ведуть із жовтня 2023 року, “війною на семи фронтах”, тим часом, мабуть, уже добре відомо. Прагнучи насамперед подати воєнну історію цієї війни, в Helion ми вирішили взяти цю назву для книги (яка нині перебуває у виробництві; ймовіно, вийде друком у квітні).
США ж, поки їхній надмудрий президент і далі слухняно метається між виконанням ізраїльських наказів і пошуком виправдань для цього, між іграми на ринках із заявами про переговори з Іраном і божевільним вихвалянням, ніби іранці призначили його своїм новим Верховним лідером, опинилися втягнутими у війну на два фронти, з чудовими перспективами перетворити “триденну спеціальну воєнну операцію” IQ47 проти Ірану ще й на багатофронтовий конфлікт.
Що я маю на увазі?
Ну, окрім того, що з 28 лютого США приєдналися до Ізраїлю в “бомбардуванні Ірану”, вони також дозволили Ізраїлю бомбити в Іраку “маріонеток КВІР”. Замість того щоб розвернутися й утекти, ці “маріонетки КВІР” – Сили народного ополчення (PMF, щось на кшталт “іракської філіх Басідж”), Катаїб Хезболла (щось на кшталт “іракської фракції Хезболли”) та сам КВІР в Ірані – усі відповіли (неочікувано) жорстко: ударами по численних американських базах в Іраку. Ба більше, піддали їх безперервним багатоденним ударам БПЛА. Тож уже приблизно 1 березня США почали бомбити й Ірак.
На додачу до бомбардувань Ірану.
Як завжди: можете називати мене як хочете, але, на мою думку, це “війна на два фронти”. Як мінімум. Незалежно від того, що більшість залучених літаків фактично “летить в одному напрямку” – на схід, нібито для завдання ударів по Ірану: наприклад, у випадку літаків ВПС і ВМС США – з авіабази Овда в Ізраїлі та авіабази Мууаффак Сальті в Йорданії.
…і ось у ході цього обміну КВІР вдарив по штабу сил Пешмерга уряду іракського Курдистану в Ербілі, вбивши шістьох курдських військових і поранивши близько 20. Звісно, США не могли залишити це без відповіді. Тому ВПС США завдали авіаудару… (барабанний дріб) …ні, не по Ірану: точніше, і по Ірану теж…, але також по базі Сил народного ополчення біля Хаббанії, убивши не лише командувача цих сил у провінції Анбар Саада аль-Баїджі, а й іще 15 бійців. Більше того, удар зруйнував місцевий військовий медичний заклад біля Хаббанії.
Схоже, як і більшість інших американських військовослужбовців наших днів, благородні пілоти A-10 ВПС США були краще поінформовані про те, що IQ47 є духовним батьком американського народу і найсильнішим християнином, який будь-коли обіймав посаду президента США, ніж про те, що атаки на лікарні є воєнним злочином.
Літак A-10 ВПС США пікірує й веде вогонь зі своєї потужної 30-мм гармати GAU-8, атакуючи позиції іракської армії та Сил народного ополчення в районі Хаббанії.
Крім того, чому шляхетні й доблесні американські винищувальні пілоти взагалі мають цим перейматися? Ізраїльські збройні сили (збройні сили суспільства, яке дехто описує як “більш зазомбоване, ніж Північна Корея”) повністю зруйнували всі понад 20 лікарень у секторі Гази, а вони разом з американцями, тим часом, уже розбомбили або пошкодили близько 150 лікарень та інших медичних закладів в Ірані – і ніхто не скаржиться. У кращому разі шляхетні зомбі-ідіоти, як, наприклад, головний у Німеччині, – їх ще й вихваляють. Мовляв, вони “роблять нашу брудну роботу”.
Але я відволікся, чи не так?
Суть ось у чому: американський удар спонукав прем’єр-міністра Іраку Мохаммеда Ши’а ас-Судані скликати Міністерську раду з національної безпеки. Рада, зрештою, уповноважила Сили народного ополчення “відповісти на невиправдану агресію та грубе порушення суверенітету… усіма наявними засобами…”.
Тепер усі можуть лише чекати, що саме іракці збираються робити.
Але вже зараз дещо цілком очевидно. Один із американо-ізраїльських успіхів у цьому плані полягає в тому, що чимало іракців і йорданців пов’язані родинно або принаймні симпатизують одне одному. Настільки, що хоч би як їхній корумпований, нав’язаний британцями та підтримуваний США й Ізраїлем “король” не лизав “західні” чоботи за кожної нагоди, йорданські соцмережі протягом останніх трьох тижнів рясніли світлинами й повними даними про американські військові бази та системи ППО.
…що, гадаю, і є причиною, чому “західні” медіа поспішили пояснити, ніби іранці могли так точно вражати ці цілі лише “завдяки російській розвідці”…?
Інше полягає в тому, що надто багато людей у США (та й серед багатьох союзників) мають лише горді, радісні, переможні й вкрай приємні – ба навіть пухнасті, м’які й обіймальні – спогади про те, як знову й знову бомбили Ірак, а потім спровокували релігійну війну, у якій загинули сотні тисяч людей.
Інакше кажучи: США впевнено продовжують багату традицію. Зрештою, не слід забувати, що Ірак не лише був викроєний британськими адміністраторами з інтелектуальними якостями, подібними до IQ47, а й, з невеликими перервами, зазнає “повітряного патрулювання” вже не менш як 106 років.
З приголомшливим і беззаперечним успіхом…
Тим часом…
Ізраїль здійснив великий авіаудар із застосуванням балістичних ракет повітряного базування по міжнародному аеропорту Мешхеда на північному сході Ірану. Наскільки відомо, внаслідок цього було знищено кілька цивільних літаків, один напіввійськовий літак (Airbus A340 авіакомпанії Mahan Air експлуатувався як “цивільний авіалайнер”, але сама авіакомпанія є військовою структурою), а також місцевий склад ПММ. А потім або Ізраїль, або США повністю зруйнували багатоповерховий житловий будинок і вбили багато цивільних у Бандар-Аббасі, щоб ліквідувати командувача ВМС Ірану адмірала Алі-Резу Тангсірі:
…тоді як [ракета] ледь не влучила в електростанцію Ротем (поблизу Дімони)…
…ВПС КВІР провели 81-шу хвилю своїх ракетних ударів. Серед іншого, вони випустили щонайменше одну балістичну ракету Qaem із “знищеного” ракетного містечка поблизу Тебріза.
…щось іще тоді… е-е… “влучило в щось” поблизу Хайфи:
Приблизно в той самий час ВПС КВІР також запустили 82-гу хвилю: вона переважно включала БПЛА і була спрямована на табір Аріфджан (ОАЕ), авіабазу Принц Султан (Саудівська Аравія) та авіабазу Іса (Бахрейн). КВІР стверджує, що знищив ангар для БПЛА в таборі Аріфджан, радар PAC-2/3 та один морський патрульний літак P-8A Poseidon на базі Іса.
Влада Бахрейну підтвердила “влучання в мухафазі Мухаррак”, яке “спричинило пожежу”, але більше нічого. CENTCOM не мав часу це обговорювати: він був зайнятий запереченням втрати будь-яких F/A-18E/F ВМС США над Іраном – після того, як КВІР оприлюднив кілька відео з влучаннями по цих літаках, хоча й не стверджував, що якийсь із них був збитий (будь-які подібні заяви є продуктом або Press TV в Ірані, або різних фанбоїв у соцмережах). Тепер, поки CENTCOM говорить, що не втратив жодного літака, я гадаю, різні відео показують удари по двох різних літаках ВМС США – хоча, вочевидь, усі вони були зняті над районом Чахбахар.
Наскільки мені відомо, жоден Super Horro… е-е… Hornet не був збитий. Принаймні, в Ірані не впав.
Усе це нагадує мені про питання запасів, наприклад, американо-ізраїльських “перехоплювачів”: ракет, що використовуються для захисту від балістичних ракет. За даними RUSI, ізраїльтяни тим часом:
- вичерпали перехоплювачі Arrow II/III (витратили 122 із 150),
- майже вичерпали перехоплювачі David’s Sling (витратили 135 із 250),
- а підрозділи армії США, розгорнуті в Ізраїлі, зійшли до останнього десятка перехоплювачів (витратили 22 із 48).
Ба більше, армія США приблизно за два тижні залишиться без перехоплювачів THAAD і SM-2/3/6, ізраїльтяни мають критично мало балістичних ракет повітряного базування Blue/Black Sparrow, високоточних засобів ураження Popeye/Crystal Maze і Spice тощо, тощо, тощо. Лише американських запасів Patriot може вистачити ще на два місяці.
(Сподіваюся, не треба пояснювати, яка це чудова новина щодо ракет Patriot, насамперед для України… і, щоб додати ще одне з “моїх питань”: як США збираються захищати будь-які свої “війська на землі”, яких IQ47 хоче розгорнути у найближчі дні, якщо вже зараз у них не вистачає засобів навіть для захисту а) Ізраїлю і б) власних баз на Близькому Сході?).
Частина мене тепер не може дочекатися, коли Ізраїль, після того як успішно втягнув США (і більшу частину “Заходу”) у свій геноцид палестинців (чи то “переконавши” їх підтримувати його будь-що, чи то домігшись принаймні прямої військової підтримки від США та Великої Британії, а також присутності американських військ на землі в секторі Гази) – втягне США ще й у Ліван.
Причина в тому, що, принаймні за словами “знищеної” Хезболли, у ліванців останні приблизно 36 годин були доволі бурхливими. Окрім ударів по “штабу ізраїльського міністерства війни” в Тель-Авіві та “казармах Дельфін підрозділу військової розвідки на північ від Тель-Авіва” за допомогою понад 70 ракет, Хезболла також заявила, що вразила 10 і знищила 8 танків Merkava в одній або двох засідках у районі Тайбех, поблизу кордону з Ізраїлем (загалом, за твердженням Хезболли, підбито/знищено вже 21 танк Merkava). За даними al-Mayadeen, спершу вона влучила в перший танк колони за допомогою протитанкової керованої ракети, зупинивши решту, а потім уразила інші комбінацією різних БПЛА.
Наскільки мені відомо, окрім заяв про вбивство понад 700 бійців Хезболли та знищення більш як 100 “командних центрів”, ЦАХАЛ у відповідь бомбив численні автозаправні станції по всьому південному Лівану. Вони належали Хезболлі, отже, їх треба підірвати так, щоб завдати ще й великої супутньої шкоди цивільним поруч.
Загалом: справи в цій війні стають дедалі кращими й кращими.
Краще, ніж за Обами…
Американсько-ізраїльська агресія проти Ірану: запитання й відповіді
1. Щодо влучань ПЗРК по F/A-18E та/або F/A-18F ВМС США… (обидва відео були зняті в районі Чахбахара):
Наскільки мені відомо, ні: КВІР не заявляв про “збиття”. Або, якщо й заявляв, то про “збиття” у випадку літака, видимого на другому стоп-кадрі, у відповідь на що CENTCOM заперечив втрату.
Я “обліковую” це як пару пошкоджених американських літаків (а пілотів/екіпажі – як тих, кому надали кілька елементарних уроків про демонстративні польоти над зоною бойових дій).
Щодо того, “чому ракета пролетіла повз/здетононувала позаду літака” тощо… Якщо дуже спростити: інфрачервоні головки самонаведення ракет 1980-х-1990-х років запрограмовані на найгарячішу частину літака. Незалежно від ракурсу, це завжди сопло або, ще більше, гарячий вихлоп ПОЗАДУ літака. Проблема в тому, що літаки рухаються, а підривачу потрібна частка секунди на спрацювання: цієї частки секунди зазвичай досить, щоб ракета здетонувала в гарячому шлейфі позаду сопла, а отже, далеко позаду цільового літака, а не влучила й не пошкодила планер.
Інакше кажучи: обидва ці випадки свідчать про застосування ПЗРК 1980-х або 1990-х років, нічого сучасного. А сучасні літаки мають велику вбудовану живучість.
Крім того, зважте, що ПЗРК, як, наприклад, 9К34 “Стріла-3” (звітна назва ASCC/NATO “SA-14”), мають бойову частину всього 1 кг.
Така мала бойова частина могла б тільки “на межі дива” збити F/A-18E/F. Не кажучи вже про деякі більш досконалі типи.
Читачі книжок на кшталт, наприклад, “Війна інтервенції в Анголі, том 4”, напевно, пригадають випадки (і не “лише кілька”), коли така стара техніка, як МіГ-21bis, переживала прямі влучання FIM-92A Stinger в Анголі наприкінці 1980-х. Ось один приклад:
За винятком випадків з недосвідченими російськими пілотами над Україною,* майже будь-де ще багато що з того, що відбувається після влучання ПЗРК у літак, залежить від майстерності пілота та значною мірою від пані Удачі.
(*На відміну навіть від кубинських пілотів в Анголі, багато російських винищувальних пілотів просто ніколи не навчаються літати на межі можливостей своїх літаків. Це, своєю чергою, призводить до того, що їм бракує навичок, наприклад, щоб вивести літак із плоского штопора, а це один зі звичних результатів” ракетного влучання по сучасних літаках.)
2. …що підводить мене до наступної теми: живучість літаків і ваші запитання на кшталт “як цей F-35 міг вийти з такого влучання” та/або “як цей F/A-18 міг вийти з такого влучання”…
Нижче додаю фотографію та два стоп-кадри з відео випробувань F-35. На фото показано повний випробувальний стенд, а на двох стоп-кадрах – пряме влучання бойової частини, подібної до бойової частини ПЗРК, по “пелюстках” форсажного сопла.
На стоп-кадрі вище ракету ПЗРК видно в нижньому правому куті, коли вона наближається до задньої частини F-35. На стоп-кадрі нижче бойова частина ракети вибухає після влучання по “пелюстках” форсажного спопла:
Досить сказати: так, вибух був “неприємний”, але форсажна система залишилася працездатною. Хоча це відбувалося на землі, тож літак залишався “у безпеці”, у бойовій ситуації літак, який зазнав такого влучання, залишився б у повітрі й зберігав би керованість.
Звісно, те, що спочатку може виглядати як “легке” пошкодження, згодом може (але не обов’язково) “погіршитися” – чим довше триває повернення літака на будь-яку придатну смугу, контрольовану “своїми”.
Також уламкові пошкодження можуть, але не мусять, спричинити додаткові/інші проблеми. Наприклад, такий тип пошкоджень, якого, схоже, завдала іранська ракета американському F-35, ураженому кілька днів тому (очевидно, ракетою ЗРК Taer-3C, яка має і командне, і інфрачервоне наведення): при цьому пілот зазнав поранень (див. формулювання CENTCOM “у стабільному стані”).
Суть у тому, що літак навряд чи “впаде одразу”.
…і це лише живучість його двигуна (та навколишніх/пов’язаних систем): подібна “вбудована живучість” стосується й інших частин літака. Особливо крил, кіля та встановлених на них засобів керування. Зважайте, що ще від F-15C 1980-х років усі літаки американського виробництва (та європейські літаки, які увійшли в стрій приблизно тоді ж) також мають електродистанційні системи керування, а ті мають кілька аварійних режимів. Аварійних режимів, що дають пілоту змогу зберігати керованість навіть у разі втрати частини крила, кіля або до 3-5 засобів керування (закрилків, передкрилків тощо).
…а ще є ретельно спроєктована внутрішня структура, системи заповнення (порожніх/напівпорожніх) паливних баків інертними газами тощо, що не менш важливо, бо під час досліджень і розробки F-35 ВПС/ВМС/КМП США дійшли навіть до випробувань пробитих паливних баків, а також подальшого потрапляння палива в двигун. По суті, двигун показав “стійкість” до одиночних влучань уламків без відмови; “меншу стійкість” до влучань багатьох уламків, але все одно працював “достатньо довго” (наприклад, щоб вивести літак із безпосередньо небезпечної зони).
Висновки з цієї частини випробувань F-35 можна побачити на наступному слайді, який також свідчить, що частина літака, пошкоджена іранською ракетою, була однією з “найменш уразливих”.
(…що, звісно, “відносно”, зважаючи на те, що уламки ракети все ж поранили пілота американського F-35, ураженого над Іраном…).
Підсумок: щоб справді збити будь-який такий літак “ракетою”, потрібна зброя зі значно досконалішими головками самонаведення та значно потужнішими бойовими частинами.
Наприклад: бойова частина масою 60-70 кг, як на іранській ракеті повітря-повітря” AIM-54A Phoenix/Fakkur-90 для F-14 або на ЗРК Taer-2 – напевно буде значно смертоноснішою, ніж 20-кілограмова бойова частина Taer-3C.
Нарешті, за обставин, які від мене не залежали, мене “змусили” дивитися більшу частину пресконференції IQ47, проведеної під час або після його першої зустрічі з усією адміністрацією від початку цієї агресії. Окрім того, що мій мозок “замерзав” десь 15-20 разів, а монітор і навушники почали плавитися, і я відчув потребу пригрозити відповідальному телеведучому скаргою до Організації Об’єднаних Націй, а ще й до найближчого відділення організації захисту тварин, єдине слово, яке я взагалі пам’ятаю, що зрозумів, було “obliterated”. Мовляв: іранський флот знищений, іранські ВПС знищені, увесь Іран знищений тощо…
У поєднанні з трьома подібними запитаннями, викликаними тією ж ілюстрацією:
Це слово “obliterated” спонукає мене до такого пояснення.
Авжеж, якихось 17 років тому я був співавтором книжки “ВПС Ірану 2010: сучасні військово-повітряні сили Ірану”, але це не означає, що я точно знаю, скільки саме літаків яких типів усе ще було на службі в ВПС Ірану, скажімо, станом на 27 лютого цього року. Відтоді багато що змінилося, а за всі ці роки я “відволікався” на дослідження, написання, ілюстрування або допомогу іншим авторам у виданні ще понад 250 книжок. Але деякі речі певні:
- Ілюстрація ґрунтується на відео, оприлюдненому ЦАХАЛ, і супутникових фото, які досі опублікували інші джерела. Я не маю жодного уявлення, чи є в ЦАХАЛ додаткові відео, що показують знищення ще якихось літаків ВПС Ірану, або чи є додаткові супутникові фото знищених літаків ВПС Ірану, які просто ще не оприлюднені. Так чи інакше, загальна кількість літаків ВПС Ірану, достовірно підтверджених як знищені, не має значення, бо, за винятком транспортної авіації (див. нижче), більшість літаків, підтверджених як знищені американцями та ізраїльтянами, була неробочою. Причому неробочою вже роками. Детальніше далі.
- 10 F-7: поставлені на початку 1990-х, більшість іранських F-7 тим часом пройшли два капремонти й тому вже наблизилися до межі свого льотного ресурсу. Більшість тих, що ще залишалися активними, використовували як навчально-бойові й очікували заміни на Yak-130. Отже, вибачте, але жодної великої втрати.
- 7 F-14: ті, що були уражені, вже роками не експлуатувалися (справді: кілька стояли на тому самому місці вже роками). Більше того: станом на початок 2025 року ВПС Ірану все ще мали близько 60 планерів F-14, з яких близько 24 нещодавно експлуатувалися, а близько 10 експлуатувалися регулярно (приблизно 50:50 для навчання та завдань ППО). Насамперед це дуже далеко від твердження, що ізраїльтяни знищили всі рештки іранських F-14 Tomcat, і Тому Крузу немає чого плакати.
- 3 Su-22: це були колишні іракські літаки (евакуйовані до Ірану 1991 року), і їх експлуатували ВПС КВІР, а не ВПС Ірану. Бойового застосування майже не мали (власне, я сумніваюся, що самі ВПС КВІР знали, навіщо витрачали час на їхній ремонт та експлуатацію; тим паче, що ще 2015 року вони значно краще розпорядилися ними, передавши 6-8 сирійському режиму Асада).
- 2 МіГ-29: літаки цього типу, що залишалися, вичерпали ресурс і виявилися важкими” для капремонту; тож навіть якби ізраїльтяни знищили всі приблизно 20, що ще залишалися цілими (менш як 10 були повністю боєздатними), це не надто велика біда. Але поки що доказів, що США та Ізраїль знищили так багато, немає.
- 1 F-5, 1 F-4 і 1 Yak-130: усе це не надто велика біда. До цієї війни ВПС Ірану все ще мали значний парк F-5B/E/F і F-4E, і більшість із них були справними. Отже, важливіше питання: де тепер усі ці літаки?
- 1 Bell 214: цей випадок у нас уже був (принаймні на цьому блозі). Це був зразок, який експлуатувало Товариство Червоного Півмісяця Ісламської Республіки Іран, а це означає, що, хизуючись його знищенням, ізраїльтяни фактично хизувалися воєнним злочином.
- 4 “Інші”… що ви хочете, щоб я тут сказав?
- Іл-76, Lockheed C-130 Hercules і Boeing 747… ось це були справді тяжкі втрати ВПС Ірану у цій війні. Особливо дуже відчутною буде втрата 15 C-130E/H: вони регулярно проходили капремонт у Мехрабаді й навіть після приблизно 50 років служби в Ірані залишалися загалом у доброму стані, становлячи основу транспортного флоту ВПС Ірану.
До речі, у цьому переліку мені бракує двох речей.
По-перше, це цілком безглузде марнування високоточної зброї вартістю від 21 000 до 30 000 доларів США (якщо йдеться про щось “просте”, як JDAM) до 700 000 доларів США за AGM-158 або й більше за керовані ракети на кшталт SLAM-ER, щоб уражати в Ірані такі речі, як пасажирський Ту-154, що стоїть на кладовищі літаків авіабази TFB.1/Mehrabad у Тегерані ще з 2011 року? Або колишній іракський Іл-76 Adnan/Baghdad “літак дальнього радіолокаційного виявлення”, який не літає з 1991 року?
Яка “військова цінність” такого “знищення”?
Або що сказати про атаку на БПЛА вартістю 7 000 доларів США, який іще стоїть на пусковій установці, керованою ракетою ціною 50 000 доларів США?
Для кого це взагалі має сенс…?
По-друге, це Су-24MK ВПС Ірану. Упродовж останніх кількох років їх було понад 20, але повністю боєздатними було дуже небагато. Проте відомо, що два з них нібито збили катарські F-15 або EF-2000 (залежно від джерела) ще 28 лютого.
Але де решта флоту?
Ну, доки не буде чіткої відповіді на ці та подібні запитання, я не можу погодитися з твердженням, що (іранські ВПС) “знищені”.
Джерело та ще джерело
