Саме Віктор Орбан колись вимагав, аби росіяни забралися з Угорщини, пише європейське видання Politico. Був 1989 рік. Залізна завіса падала, а Орбана запросили виголосити промову з нагоди перепоховання Імре Надя – післявоєнного прем’єр-міністра країни, який очолив Угорську революцію 1956 року проти радянської влади і був за це страчений.
Селені, яка входила до почесної варти на перепохованні, пригадала, як чоловік, що згодом стане найдовше чинним прем’єр-міністром її країни, вийшов на сцену і закликав до виведення радянської армії. “Якщо ми віримо у власну силу, ми здатні покласти край комуністичній диктатурі, – заявив тоді Орбан. – Якщо ми будемо достатньо рішучими, то зможемо змусити правлячу партію погодитися на вільні вибори”.
Жодних ознак того, ким Орбан стане, тоді не було, – зазначила Селені, яка колись була депутаткою від правлячої партії прем’єр-міністра “Фідеш”.
Як зазначає Politico, із ліберального лідера, який закликав Угорщину відірватися від Москви, угорський прем’єр перетворився на самопроголошеного поборника “нелібералізму” і найкращого друга Кремля в Європі. У той час як ЄС намагається протидіяти агресії Москви проти України та решти континенту, угорський прем’єр-міністр став тим політиком, на яку може розраховувати путін.
Видання нагадує, що напередодні вирішальних виборів в Угорщині 12 квітня Орбан заблокував пакет кредитів ЄС на 90 млрд євро, який, за словами Києва, вкрай потрібен для продовження боротьби. Тим часом міністр закордонних справ країни минулого тижня був змушений пояснювати, чому він через неофіційні канали передавав Кремлю конфіденційні матеріали.
“Це відбувалося поступово, у кілька етапів і через кілька поворотних моментів”, – пояснює Селені, маючи на увазі, що кожен крок логічно і неминуче вів до наступного. Її здивував його проросійський поворот, але вона вважає, що він не стався за один день.
Зробімо Угорщину знову великою
Коли 1990 року в Угорщині відбулися перші вільні вибори, пише Politico, Орбан і Селені були серед 22 членів “Фідеш” – тоді ліберально-центристського об’єднання антикомуністичних студентів та інтелектуалів, обраних до Національних зборів. Трансформація Орбана, за її словами, почалася невдовзі після цього.
Обраний головою партії у 1990 році, молодий політик швидко встановив повне домінування над “Фідеш”. Він почав витісняти тих, хто йому опонував, або навіть тих, хто просто наважувався сперечатися з його рішеннями, пригадує Селені. Побачивши, куди все рухається, вона та кілька інших депутатів вийшли з партії у 1994 році, коли Орбан раптово змінив її ідеологічний курс з ліберального на національно-консервативний.
“Ті, хто залишилися у “Фідеш”, були більш однорідними, більш відданими йому, – зазначила вона. – Відтоді історія партії й історія Орбана стали одним цілим”.
Як зауважує Politico, трансформація Орбана відбувалася поетапно: після перебування на посаді прем’єр-міністра на межі століть він провів вісім років в опозиції, всіляко намагаючись блокувати роботу Національних зборів і саботувати тодішній соціалістично-ліберальний уряд. Коли у 2010 році він знову очолив уряд, то взяв курс на те, щоб більше ніколи не програти: переписав конституцію, змінив ключові закони для послаблення демократичних стримувань і противаг, обмежив свободу медіа та незалежність судової влади, а також перекроїв виборчі правила на свою користь.
Селені вважає, що перший етап трансформації Орбана, початковий ідеологічний зсув, був зумовлений особистими амбіціями або, як вона це називає, його “спрагою влади”. Він дійшов висновку, що для “Фідеш” шлях до влади і виборчі перспективи будуть чіткішими на менш зайнятому консервативному фланзі, де головна права партія перебувала в безладі та занепаді.
Поворот Орбана в бік росії був повільнішим, але не менш помітним, зазначає Politico.
Переломний момент настав у 2014 році, наголошує видання, коли Орбан уклав із Кремлем угоду про великий кредит на розширення угорської АЕС “Пакш-2”. Ця угода засвідчила не лише прагматичну залежність від Москви, а й початок ідеологічного зближення.
Лише через шість місяців Орбан окреслив свою мету побудувати в Угорщині “неліберальну державу” на основі національних і традиційних християнських цінностей, прямо назвавши взірцем путінську росію. Це було особливо показово, зважаючи на те, що, як згадує Селені, ще у 2007 році він казав у промові перед партійцями, що “росія – це, по суті, імперія, вона завжди прагне тиснути на сусідні країни і їй ніколи не можна довіряти”.
Інші угорські прем’єр-міністри також намагалися розвивати тісніші економічні зв’язки з росією, але за Орбана економічна співпраця не лише прискорилася, а й швидко переросла у міцніші політичні зв’язки. Він говорив про “східне відкриття”, стверджуючи, що Угорщині важливо поліпшувати відносини не лише з росією, а й із Китаєм та Туреччиною, щоб урівноважити відносини із Заходом.
У 2019 році, коли більшість країн Центральної Європи проводили масштабні заходи до 30-річчя падіння Берлінської стіни, наголошує Politico, державні події в Будапешті були значно стриманішими.
Для Петера Мольнара, однокурсника Орбана в будапештському університеті імені Етвеша Лоранда і також колишнього депутата від “Фідеш”, який залишив партію у 1994 році, шлях Орбана від ворога росії до її друга відображає його міжнародні амбіції.
“Орбан не може знову зробити Угорщину більшою, – зазначив Мольнар, маючи на увазі те, що після Першої світової війни країна втратила приблизно дві третини своєї території. – Але, можливо, він вважає, що може знову зробити її величнішою”.
І з кожним новим конфліктом між Будапештом і Брюсселем, зауважує Politico, відносини Угорщини з путіним лише теплішали – так само, як згодом і з президентом США Дональдом Трампом.
Метаморфоза
Мольнар, нині науковець і чемпіон зі слем-поезії, наголошує на невгамовному прагненні свого колишнього однокурсника до успіху. 62-річний співрозмовник ретельно добирав слова, виокремивши прикметник “старанний”, щоб описати рішучість молодого Орбана, його працездатність і увагу до деталей.
Втім, у студентські роки він умів і розважатися. Молодий Орбан ходив на нелегальні підпільні танці – форму молодіжного бунту, за якою часто стежила державна служба безпеки. І хоча мистецтво та література його особливо не цікавили, він прагнув долучитися до постановки твору німецького письменника Петера Вайса “Як пана Мокінпотта вилікували від його страждань” – сатири про боротьбу пересічної людини в гнітючому суспільстві.
Як і Селені, Мольнар зазначив, що тоді ніщо не натякало на подальший політичний шлях Орбана – від лібералізму до статусу європейського улюбленця MAGA. “Хіба що надмірна амбітність уже тоді була очевидною”, – зауважив він.
“Гадаю, саме це штовхає його в ті напрямки, де, на його думку, можна здобути владу, – пояснив він. – Якби політична конфігурація була такою, що ліберальний шлях давав би цю можливість, він, мабуть, і залишився б лібералом”.
Політичний журналіст Пал Даніель Реньї, який у 2021 році написав біографію Орбана, погоджується. “Думаю, його захоплює сама влада. Саме це найбільше ним рухає. Якби ми жили в час, коли лібералізм ішов угору, він був би лібералом”, – вважає Реньї.
Натомість, за словами журналіста, Орбан “усвідомив у 1990-х, що націоналізм і консерватизм дадуть йому більше свободи в тому, як керувати, контролювати й будувати спільноти. В Угорщині легше будувати спільноти, якщо ти традиціоналіст. А в 1990-х була велика соціалістична партія і доволі сильна ліберальна партія, тоді як консервативна MDF розпадалася”. Для Орбана було очевидно, що він мусить посунутися праворуч, аби зайняти цей політичний простір.
І на цьому шляху, зауважує Politico, Орбан вивчав праві зразки за кордоном. Під час поїздок до США на початку 1990-х він зацікавився політичною інфраструктурою Республіканської партії, як розповів Мольнар. Реньї, зі свого боку, зазначив, що Орбана захоплював колишній прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі.
“Приклад Берлусконі був дуже важливим для Орбана. Те, як він вибудовував консерватизм, як формував навколо себе створену ним партію, та розмовний стиль, який він використовував, щоб його розуміли звичайні чоловіки й жінки, а також поєднання футболу й політики та політичне інструментальне використання цієї гри”, – пояснив Реньї.
Подібно до Берлусконі, який володів футбольним клубом Milan, Орбан заснував у своєму рідному Фелчуті молодіжну академію, яка згодом перетворилася на футбольну команду зі стадіоном на 4000 місць – достатньо великим, щоб умістити все населення села двічі.
Крім того, “Орбан завершує свої промови словами “Вперед, Угорщино” – як очевидну відсилку до Берлусконі, чия партія називається Forza Italia (Вперед Італія)”, – зазначив Реньї.
Імперія зла
На думку Френка Фуреді, союзника Орбана, який очолює брюссельський офіс підтримуваного угорським урядом Mathias Corvinus Collegium, насправді “змінився саме ЄС”, ставши більш ліберальним і наполегливішим у підриві національного суверенітету країн-членів.
“Я думаю, Орбан вважав би свій шлях безперервним переходом. Гадаю, в певний момент ворожість ЄС істотно вплинула на його погляди. Треба пам’ятати, що лідер, якого він змінив у Будапешті, був улюбленцем ЄС. І Брюссель був справді дуже незадоволений тим, що на виборах 2010 року він програв “Фідеш”, – вважає Фуреді.
Фуреді також назвав реакцію Орбана на міграційну кризу 2015 року поворотним моментом. “До того Орбана в європейському істеблішменті сприймали з підозрою, але ще терпіли. Однак коли він зіткнувся з міграційною політикою, яку відстоювала Єврокомісія, терпимість змінилася ворожістю. Те, що багато держав-членів тепер переймають підхід Орбана до масової нелегальної міграції, означає, що з погляду Комісії все, що робить Орбан, є непростимим”, – переконаний союзник Орбана.
За такою логікою, наголошує Politico, в уявленні Орбана Брюссель замінив росію як “окупаційну” силу для Угорщини. У своїх виборчих кампаніях після 2010 року Орбан часто зображав Угорщину країною в облозі, знову оживляючи образ постійної загрози з боку більших сусідів, наднаціональних сил або темних фінансових потуг. Такий підхід спирається на потужний пласт історичних образ, що сягає 1848 року, коли Угорщина повстала проти влади Габсбургів і намагалася здобути незалежність.
У промові 2011 року він заявив: “У 1848 році ми не дозволили диктувати нам із Відня, а в 1956 році – диктувати нам із Москви. І тепер ми не дозволимо диктувати нам із Брюсселя чи звідки-небудь іще”.
Ця стратегія й далі працює, зазначає видання. “У Будапешті люди загалом не сприймають ідеї зближення з росією. Але в провінції, гадаю, попередження Орбана про те, що Угорщину можуть втягнути у війну, знаходять відгук”, – зазначив історик, письменник і критик Орбана Віктор Себестьєн.
Джерело: Politico
