І це все? Американцям залишається лише губитися в здогадах, поки умови майбутнього “меморандуму про взаєморозуміння” президента Трампа з Іраном просочуються у пресу, пише Wall Street Journal у редакційній колонці.
Хоча США можуть зарахувати собі в актив реальні здобутки за 38 днів війни, зазначає видання, справу ще не завершено, і 47 днів перемир’я можуть обернутися стратегічною поразкою.
Попередня угода, як про неї повідомляє преса, передбачає, що обидві сторони припинять блокади, а США, можливо, додатково підсолодять її фінансовими поступками, поки переговори щодо ядерних питань і подальшого послаблення санкцій триватимуть 60 днів або довше. Один з американських посадовців стверджує, що, хоча іранські посадовці це заперечують, режим запевнює: остаточна угода передбачатиме “утилізацію” його збагаченого урану.
Головна проблема, наголошує WSJ, полягає в тому, що тиск США припиняється ще до демонтажу ядерної програми. Якщо блокаду буде знято, а Іран зможе продавати свою нафту, то єдине, що лишиться, щоб примусити його до ядерних поступок, – це загроза відновлення війни.
Але, зауважує видання, Трамп не наважився зробити це після того, як Іран порушив обіцянку знову відкрити Ормузьку протоку й атакував сили США та союзників у Перській затоці. Наскільки переконливою буде ця загроза за 60 днів, ближче до проміжних виборів, якщо її реалізація спровокує нову іранську блокаду Ормузу? Обіцянка не створювати ядерної зброї нічого не варта, адже режим завжди заявляв одне, а робив протилежне.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху каже, що Трамп із цим погоджується: остаточна угода має передбачати демонтаж іранських об’єктів зі збагачення урану й вивезення збагаченого урану за межі країни. Американські посадовці також неофіційно повідомляли, що має бути усунений весь “ядерний пил”, але чи збережуть вони важелі впливу, щоб наполягати на цьому?
За деякими повідомленнями, США готові вдовольнитися іранськими запевненнями не використовувати підземні ядерні об’єкти й розбавленням, а не вивезенням, урану, збагаченого до 60%. На думку WSJ, це залишило б Ірану великі запаси урану, збагаченого до 5% і 20%, які можна легко довести до збройового рівня. А оскільки потенційний об’єкт зі збагачення під горою Пікекс також залишається неушкодженим, Іран і далі становитиме ядерну небезпеку. Це потребувало б найсуворіших інспекцій, що знову повертає нас до питання про важелі впливу.
WSJ наголошує, що США та Іран ще не домовилися про те, на який термін Ірану заборонять збагачувати уран. Це питання може виявитися суто теоретичним, бо режимові достатньо перечекати каденцію Трампа, щоб дістати більшу свободу дій. Уся історія Ірану – це затягування переговорів, і ця попередня угода, поза сумнівом, є частиною такої стратегії.
Відкриття протоки знизить ціни на нафту, але небажання президента вдаватися до сили дало зрозуміти, що козир – у руках Ірану. Навіть у разі успіху угода залишить цей козир недоторканним, і він нависатиме загрозою.
Іран наполягає, що жодна угода не поверне протоку до попереднього стану. За повідомленнями державних ЗМІ, він міг би дозволити прохід такої кількості суден, як до війни, але на іранських умовах і під своїм контролем. Згадаймо, що рух танкерів скоротився після того, як Іран пообіцяв поступово відкрити протоку в межах перемир’я від 7 квітня.
Цього вже достатньо, щоб не послаблювати санкції проти Ірану авансом. Американські посадовці кажуть, що послаблення буде прив’язане до виконання зобов’язань, і їм доведеться цього дотримуватися, щоб домогтися пристойної остаточної угоди.
А тим часом, зауважує WSJ, краще не питати про іранські балістичні ракети та проксі-сили – дві із цілей цієї війни. Хоча і ракетам, і проксі-силам завдано шкоди, формальні обмеження або заборони відкладено до “регіональних обговорень”. Ізраїльтяни кажуть, що за угодою збережуть свободу дій у боротьбі з Хезболлою в Лівані, хоча іранські джерела це заперечують. Іран хоче, щоб його терористичні проксі-сили могли безкарно вести війну на виснаження проти Ізраїлю.
Значна частина преси хоче сперечатися про те, чи ця угода краща чи гірша за ту, яку уклав Барак Обама у 2015 році. На думку редакції WSJ, головна відмінність – військові удари: у червні Фордо, Натанз та Ісфаган зазнали серйозних руйнувань. Збагачення припинено – принаймні наразі.
У неділю Трамп відповів критикам угоди, заявивши: “Я не укладаю поганих угод”. Але, зазначає WSJ, цілком слушно засумніватися, чи не відчуває він дедалі більшого внутрішнього тиску через зростання цін на бензин і дохідності облігацій у міру наближення проміжних виборів. Поза сумнівом, саме це частково стоїть за його бажанням відкрити протоку – навіть на іранських умовах.
На думку видання, погана угода погіршила б його політичне становище, навіть якби ціни на бензин впали. Навіть половинчаста перемога Ірану зашкодила б авторитету Америки та самого Трампа.
WSJ наголошує, що іранський режим увійшов у цю війну з внутрішніми політичнитми та економічними кризами. Війна їх лише поглибила. Порятунок такого режиму економічною допомогою став би справжньою зрадою інтересів США навіть більшою мірою, ніж іранського народу.
Джерело: Wall Street Journal
