Спершу – чудове оголошення. Цього тижня відбудеться особливий прямий ефір на Substack Live. У четвер, 7 травня, о 18:00 за британським часом / 13:00 за східноамериканським я спілкуватимуся із Миколою Бєлєсковим і Валерією Соловйовою з “Повернись живим”. Травень 2026-го – це 12-та річниця заснування “Повернись живим”, і метою подкасту буде не лише обговорити те, що зроблено, а й те, куди фонд рухається. Ба більше, ми зробимо ґрунтовний огляд того, як йдуть справи у війні. Я, зрозуміло, буду в захваті знову опинитися в ефірі з Миколою, а Валерія – чудова. Тож приєднуйтеся.
А тепер – до огляду.
Ініціатива в будь-якій війні – складна тема для обговорення. Якщо коротко, це здатність почати нав’язувати свої дії ворогові в такий спосіб, щоб ви формували напрям, а в ідеалі – і кінцевий результат війни. Гадаю, історичний екскурс на цю тему міг би бути цікавим, але тут на нього бракує місця. Втім, у цій війні дедалі більше з’являється ознак того, що ініціатива переходить до України.
Україна перехоплює ініціативу?
Більшу частину останніх двох з половиною років ініціатива була в росії. Вона кидала маси своїх солдатів у наступ і намагалася нав’язати себе українському громадянському суспільству через майже щоденні бомбардування українських міст та інфраструктури. У цей період росія завдала чималої шкоди, але водночас і чимало змарнувала. російські втрати порівняно із захопленою територією були непропорційними і, схоже, завели російську армію в глухий кут. Дистанційні бомбардування були жорстокими й руйнівними, але не змусили Україну вийти з війни і, що принципово важливо, не виявилися настільки ефективними, щоб зашкодити українському виробництву настільки, аби українці не змогли пристосуватися.
Тепер є ознаки, що ініціативу перехоплюють українці. На фронті російські просування фактично зупинилися, а українці навіть звільняють невеликі ділянки території. Ця зміна настала на тлі зменшення українських втрат і зростання російських, а це показник зміни ініціативи. У підсумку наземна війна тепер більше нагадує те, чого хочуть українці, ніж те, чого хочуть росіяни.
Ще більшу адаптацію та зростання з боку українців демонструє дистанційна війна – минулого тижня з’явилися деякі помітні ознаки. Поки росіяни роблять те саме, що й завжди, українці нарощують і дальність, і вибір цілей. Як у далекобійних, так і в середньодальніх ударах (показово, що дедалі більше людей нарешті усвідомлюють важливість останніх) саме українці змінюють правила гри, тоді як росіяни продовжують робити те, що й раніше.
російський нафтовий об’єкт у Пермі палав минулого тижня після українського далекобійного удару. Перм розташована за 1500 кілометрів від України.
Не хочу занадто забігати наперед, але щось подібне сталося у морській війні кілька років тому. росіяни розпочали повномасштабне вторгнення з домінуванням у війні на морі, але українці, використовуючи нові й кращі системи та адаптуючись до мінливого середовища, перехопили ініціативу, і відтоді радше нав’язують свою волю, ніж підкоряються чужій.
Хоча зміна у війні на морі була доволі разючою, те, що ми бачимо на суходолі та в повітрі, може бути не таким очевидним. Але це все одно варто визнати. Якщо Україна зможе й далі утримувати ініціативу, росіяни, з огляду на те, як вони воюють, можливо, не зможуть її повернути ніколи.
Далекобійні та середньодальні удари
Лідерам хвалитися чи погрожувати на війні зазвичай – нерозумна ідея. Дональд Трамп протягом останніх двох місяців послідовно мав придуркуватий вигляд зі своїми безперервними коментарями про те, як він знищив і переміг Іран, або зі своїми впевненими заявами про те, що через американську блокаду іранські нафтові свердловини ось-ось “вибухнуть” тощо. Коли воєнні лідери хваляться – це частіше ознака слабкості, ніж тієї сили, на яку вони сподіваються.
Мене зачепило те, як президент Зеленський останніми днями певною мірою хвалився потужністю українських далекобійних ударів. Найпомітніший коментар прозвучав на самому початку звернення до країни 29 квітня. Воно було детальним і впевненим, тож я подумав навести перший абзац цілком.
Сьогодні були важливі доповіді Служби безпеки України та військових про застосування наших українських дронів – про далекобійні санкції України. Рівень уже більший, дистанція вже більша. Півтори тисячі кілометрів – не новина. Я вдячний усім нашим воїнам Служби безпеки та Збройним Силам, нашим розвідкам, які задіяні, за цю влучність. Нафтова галузь росії, воєнна логістика росії, воєнне виробництво – все це цілком законні та справедливі напрями наших далекобійних санкцій. Важливо, що українські воїни застосовують нашу силу й щодо підприємств росії, які роблять керовані авіабомби. Це особлива загроза. Всі компоненти захисту від цього потрібні. Протидія російській військовій авіації, протидія їхній воєнній промисловості, тиск на базу компонентів через обмеження схем постачання, і, звісно, – наші дрони, наші ракети. Вже фіксуємо на частині фронту зменшення кількості застосування керованих авіабомб. Затвердив сьогодні й нові наші операції: якщо росія не хоче дипломатії, має бути до дипломатії примус. Міністерство оборони України забезпечує необхідне постачання.
Зеленський зробив ще один коментар про успіх далекобійних ударів і у вечірньому зверненні 2 травня.
Три сфери, які згадав Зеленський, – російський нафтовий сектор, військове виробництво та військова логістика – усі зазнали ударів за останні дні, тож за цими вихваляннями щось таки стоїть.
Найбільше обговорюваним ударом (на відстані близько 1500 кілометрів від України – саме на нього натякав Зеленський) став, схоже, успішний удар по російському нафтопереробному / нафтоперекачувальному об’єкту в Пермі, приблизно за 1500 кілометрів від України.
Цей об’єкт українці хотіли уразити вже певний час і намагалися атакувати без особливого успіху. Значення Пермі очевидне: вона не лише переробляє значну кількість російської нафти, а й є однією з небагатьох перекачувальних станцій, що подають нафту із Сибіру до західної росії. Перм має значення, і українці вважають, що нарешті вразили її ефективно – зокрема ключові ректифікаційні колони.
За даними СБУ, дрони, якими керував підрозділ спецоперацій, вразили ключові компоненти НПЗ, зокрема установку первинної переробки нафти АВТ-4. Удар, за повідомленнями, спричинив займання як вакуумних, так і атмосферних ректифікаційних колон – пошкодження, які можуть суттєво порушити роботу.
Має значення саме поєднання дальності та ефективності цього удару. Раніше українці не мали достатньо засобів у потрібній кількості для роботи на такій глибині. Тож тепер вони повідомляють росіянам і світу, що це змінюється. Знов-таки, треба подивитися, чи зможуть вони підтримувати такий темп; але якщо це справді стала зміна, то дедалі більше ініціативи у війні далекобійних ударів переходитиме до них.
Це буде нічним кошмаром для росії – обороняти всю територію в радіусі близько 1500 кілометрів від України; російська ППО і так розтягнута до краю.
Якщо Перм продемонструвала дальність української зброї, то успіх середньодальних ударів був очевидний значно ближче до України. Для тих, хто долучився нещодавно: упродовж останнього року в цьому Substack-блозі було чимало дискусій про те, як українці вірили, що середньодальні удари (скажімо, у діапазоні від 50 до 300 км від лінії фронту) – це сфера, де вони можуть мати реальний успіх. Дедалі очевидніше, що вони мали рацію.
Наприклад, у повідомленні про Перм, оприлюдненому медіапідрозділом українського уряду, було також виокремлено три окремі удари середньої дальності, переважно по тимчасово окупованих територіях. Цитую:
Крім того, протягом минулої доби українські сили успішно вразили зенітний ракетний комплекс “Бук-М3” біля Ольхуватки в тимчасово окупованій Донецькій області.
Також було уражено склади боєприпасів біля Роздольного на Донеччині та в селищі Ровеньки на Луганщині; логістичний склад біля Мелітополя на Запоріжжі; склад БпЛА біля Дальнього в Бєлгородській області, рф. Також було уражено пункти управління ворожими БпЛА біля Гуляйполя на Запоріжжі, селищ Шевченко та Воскресенка на Донеччині, а також командно-спостережний пункт біля Каїрів у Херсонській області.
Цього тижня Зеленський також трохи похвалився зростанням українських середньодальних ударів. На зустрічі з міністром оборони Федоровим Зеленський сказав:
“Цьогоріч уже законтрактовано в п’ять разів більше засобів для середніх ударів, ніж торік, і ми продовжуватимемо нарощувати контрактування і виробництво”.
Упевненість тут (і я не можу розкривати багато деталей) полягає в тому, що зростають не лише виробничі обсяги, як заявляє Зеленський (у п’ять разів – це величезне зростання), а й точність та вибухова потужність українських систем середньої дальності. Останній рік вони наполегливо працювали над послабленням російської ППО в зоні середньої дальності – тепер ви, можливо, розумієте, навіщо.
Ця українська перевага в середньодальних ударах починає створювати справжній хаос для російської логістики на фронті. Дивіться нижче.
Складіть все це разом, і ось що я маю на увазі, коли кажу, що українці, можливо, перехоплюють ініціативу в далекобійних і середньодальних ударах. росіяни ж роблять те, що й завжди. Минулого тижня вони продовжували атакувати українські міста й тероризувати цивільних. Проте важко розгледіти якісь стратегічні зміни чи поліпшення в російській кампанії. Це може змінитися, якщо США позбавлять Україну всіх ракет Patriot, але поки що саме українці демонструють зростання й удосконалення. Це показово.
Наземна війна
Нелегко вживати слово “перехоплення ініціативи” в контексті наземної війни, у якій так мало території насправді переходить з рук у руки. З історичної перспективи те, що ми бачимо за останні кілька місяців, – одна з найстатичніших і найменш мінливих ліній фронту в історії воєн. Західний фронт у Першій світовій війні був динамічнішим за цей.
Інститут вивчення війни (ISW) склав цей цікавий графік, який висвітлює не лише різке зменшення російських просувань (а вони й початково були дуже невеликими), а й той факт, що зовсім нещодавно росіяни почали втрачати території у співвідношенні до своїх здобутків.
Квітень, схоже, став місяцем найбільшої чистої втрати території для росіян за тривалий час.
За даними DeepState, зміна виявилася не менш разючою. Хоча активність російських наступальних дій у квітні значно зросла порівняно з попереднім місяцем, російські просування зменшилися. Ось як один зі звітів підсумував їхні висновки:
російська армія захопила на 12% менше території у квітні порівняно з березнем 2026 року.
Це сповільнення сталося попри зростання частоти російських штурмових операцій на 2,2% за той самий період, повідомляє DeepState 1 травня.
І це мав бути момент, коли росіяни перезапускають свої наступальні операції після зими. Але російські атаки приносять менше, а українські операції – більше. Фундаментальна причина цього буде очевидною тим, хто читає мене вже якийсь час: українці змінили баланс на полі бою завдяки дедалі ширшому використанню БпЛА, наземних роботизованих платформ тощо, щоб збільшити російські втрати і зменшити власні. І вони розробили деякі тактичні прийоми просування вперед (де це можливо) у такому середовищі.
Це сталося не випадково – це те, над чим українці працювали майже рік і про що вони почали говорити відкритіше в останні місяці 2025-го.
Тепер росіяни поспіхом намагаються адаптуватися. Вони, схоже, намагаються робити те, до чого українці перейшли вже певний час тому. Наприклад, дедалі частіше спостерігаються російські атаки дуже малих груп (1–4 солдати). Проте станом на тепер це не виливається в більші російські просування чи зменшення російських втрат.
Тож у статичному середовищі саме Україна має більше ініціативи. Українці швидше та ефективніше пристосувалися до реалій цього поля бою, і саме українці швидше вводять у гру кращі системи для боротьби в ньому. Вони також підлаштовують усю свою воєнну стратегію (середньодальні удари) під виснаження російських бойових можливостей у майбутньому.
Чи мають українці ініціативу? Що ж, якщо ви не очікуєте масштабних українських просувань – то так, мають. Вони формують і наземну війну, і дистанційну. росії тепер доведеться адаптуватися – інакше російське стратегічне становище погіршиться.
Особливо з огляду на те, де ми були рік тому, це дуже показовий зсув.
США тепер хваляться тим, що не допомагають
Під час гострих слухань за участю міністра оборони США Піта Геґсета перед Сенатським комітетом зі збройних сил минулого тижня в нього відбувся вкрай показовий обмін репліками з сенатором Енгусом Кінгом зі штату Мейн.
Коли його прямо запитали, чому США не надають жодної допомоги Україні, і показали графік, на якому видно, що Україна отримує допомогу лише від європейських держав, Геґсет відповів: “На мою думку, це гарненький графік…”.
Тепер показово спостерігати, як хвастощі тим, що Україні не допомагають, стали центральною частиною світогляду адміністрації Трампа. Вони вмили руки щодо України і тепер не проти, щоб про це знали. Якщо українці перестали вдавати, що отримають від США щось значуще тепер, то США, своєю чергою, перестали вдавати, що їх це турбує.
Цю тенденцію – відкрито хвалитися тим, що Україні не допомагаєш, – започаткував Джей Ді Венс кілька тижнів тому. Для Венса це було одним із найбільших досягнень його та адміністрації Трампа. Сам Трамп був у своїх хвастощах обережнішим, але дедалі частіше вони присутні і в нього.
В усьому цьому американський уряд хвалиться тим, що допомагає диктатурі вести гротескну і незаконну війну проти європейської демократії. Промовисто, що уряд США вже навіть не вдає, ніби йому не байдуже.
Я просто звертаю на це увагу, бо це є епохальною зміною від 1945 року, коли США казали, що стоять за свободу в Європі. Тепер вони цього не кажуть і, голосно й регулярно про це вихваляючись, хочуть, щоб усі це почули. Сподіваюся, почують.
Джерело
