Заява про те, що Сполучені Штати не розгортатимуть батальйон далекобійного вогневого ураження, спричинила шок у європейських столицях – значно більший, ніж того насправді заслуговувала, і вкотре підкреслила драматичну прогалину у спроможностях Європи в сегменті високоточного ураження в глибину.
Європейські арсенали далекобійних засобів і засобів глибокого ураження недостатні. Зусилля з їх поповнення просуваються повільно, а реалістичні строки переозброєння вже сягають 2030-х років. Втім, це не наперед визначений присуд. У європейських держав залишаються три життєздатні шляхи швидкого переозброєння у сфері глибокого ураження:
- Придбання українських систем.
- Придбання доступних на ринку інших рішень.
- Переведення наявних програм розробки у форсований режим.
Шлях 1. Придбання українських систем
За останні чотири роки Україна створила великий і різноманітний арсенал далекобійних засобів та засобів глибокого ураження, до якого входять далекобійні дрони, міні-крилаті ракети та важкі крилаті ракети. Балістичні ракети перебувають у розробці.
Якщо європейські держави віддають пріоритет дальності ураження й прагнуть швидко поставити на озброєння спроможність, за дальністю загалом зіставну з крилатою ракетою для ураження наземних цілей “Томагавк” (1 600 кілометрів), українські виробники далекобійних дронів, ймовірно, є єдиною життєздатною короткостроковою альтернативою. Вони раніше вже зазначали, що мають надлишкові потужності для виконання європейських замовлень, що водночас допомогло б наростити спроможності для постачання ЗСУ. Велике європейське замовлення перевірило б цю тезу на практиці.
Ймовірні кандидати – FP-1 виробництва FirePoint та Ан-196 “Лютий” від “Антонова”, які, залежно від модифікації, продемонстрували дальність понад 1 500 кілометрів і корисне навантаження до 120 кілограмів. Це навантаження істотно менш, ніж у “Томагавка” чи зіставної системи (454 кілограми), тож європейським державам довелося б погодитися на компроміси щодо живучості, уражальної дії та швидкості. Але якщо першочерговою вимогою є здатність уражати москву й цілі за її межами, ці системи вже пройшли бойове випробування і їх, найімовірніше, можна було б експортувати у стислі строки та за порівняно низькою ціною за одиницю – можливо, від кількох десятків до сотні тисяч доларів залежно від обсягу контракту.
На увагу заслуговують й інші українські системи. Міні-крилаті ракети, як-от “Барс”, “Пекло” та “Паляниця”, є життєздатними варіантами: вони дещо дорожчі за далекобійні дрони, але мають вищу швидкість і живучість – щоправда, за рахунок дальності, яка для цих систем оцінюється у 500-800 кілометрів.
У принципі, європейські держави могли б також долучитися до наявних програм важких ракет – наприклад, важкої крилатої ракети для ураження наземних цілей “Фламінго” виробництва FirePoint або запланованих балістичних спроможностей FP-7 і FP-9. Проте, на відміну від легших систем, описаних вище, це незрілі програми. Тому закупівля несла б більший ризик і, ймовірно, передбачала б триваліші строки постачання.
Шлях 2. Закупівля готових систем
Якщо європейські держави не хочуть закуповувати системи в Україні, доступні й інші варіанти. Частина з них – американські. Кілька європейських держав уже закупили “Томагавк” та AGM-158B JASSM-ER. Проте навіть за порівняно великих виробничих потужностей США строки виконання замовлень істотно подовжилися. Фінляндія, Нідерланди та Польща, наприклад, чекатимуть до 2032 року на виконання замовлень JASSM-ER, розміщених до 2024 року, а затримки, спричинені війною з Іраном, можуть розтягнути ці строки ще більше. Замовлення зі США стає також дедалі менш привабливим політично і може бути відхилене саме з цих міркувань.
Південна Корея та Ізраїль також можуть бути варіантами, хоча обмежені виробничі потужності так само звужують їхню здатність швидко постачати такі системи. Південнокорейські виробники, зокрема, нещодавно підписали низку експортних контрактів на РСЗВ Chunmoo, що зменшило їхні вільні потужності. Ракета для Chunmoo з дальністю понад 500 кілометрів усе ще перебуває в розробці й, ймовірно, не буде доступна раніше 2030-х.
Альтернатива – європейська промисловість. Хоча важкі крилаті ракети, які європейські держави традиційно закуповували, мають тривалі строки виконання замовлень, європейські виробники потенційно можуть швидше постачати значні обсяги легших крилатих ракет і далекобійних дронів.
Destinus – європейський виробник ракет зі штаб-квартирою в Нідерландах – міг би постачати міні-крилату ракету Ruta. Ruta Block 1, ґрунтовно випробувана в боях в Україні, оснащена турбореактивним двигуном, має дальність понад 300 кілометрів і несе бойову частину масою 150 кілограмів. Нещодавно анонсована Ruta Block 2, яка щойно пройшла льотні випробування, збільшує дальність до понад 800 кілометрів і могла б стати логічним вибором для європейських закупівель.
Destinus уже виробляє близько 2 000 міні-крилатих ракет Ruta щороку, і виробництво можна суттєво масштабувати після отримання замовлення. Цьому сприяє, зокрема, розгортання додаткових виробничих майданчиків по всій Європі, у тому числі через спільне підприємство з Rheinmetall у Німеччині. Заявлений строк виконання нових замовлень становить близько 6 місяців.
Провідний європейський ракетний виробник MBDA також пропонує кілька систем. Окрім SCALP-EG, який нині виробляється, за оцінками, темпом близько 100 ракет на рік, MBDA отримав контракт на розробку та малосерійне виробництво One-Way Effector – далекобійного дрона з дальністю 500 кілометрів, перші постачання якого заплановані на середину 2027 року. За достатньої терміновості та додаткового фінансування цілком можливо прискорити цей графік і доволі швидко вийти на повномасштабне виробництво обсягом 1 000 одиниць на місяць. MBDA також заявляє, що його міні-крилата ракета Crossbow готова до серійного виробництва після надходження замовлення.
Жодна з цих систем не зіставна з американськими ракетними системами, які мали б надійти у складі батальйону далекобійного вогневого ураження. Але якщо європейські держави готові пом’якшити вимоги щодо дальності та корисного навантаження, прийняти більшу кількість менш потужних систем і погодитися на певні ризики, пов’язані зі ставкою на нових постачальників і нові ланцюги постачання, європейські рішення для швидкої закупівлі існують.
Шлях 3. Закупівля через форсовані програми
Якщо європейські держави не хочуть покладатися на українських постачальників і водночас наполягають на спроможності важких ракет, зіставній з американськими системами, які більше не надійдуть, єдине реалістичне короткострокове рішення – перевести наявні довгострокові проєкти розробки у форсовані програми для швидкої закупівлі.
Програма Land Cruise Missile – задумана наземна версія Missile de Croisière Navale і найпряміший європейський аналог “Томагавка” – може виявитися найбільш реалістичним кандидатом.
У межах форсованої програми держави–учасниці European Long-Range Strike Approach (ELSA) могли б швидко домовитися про ключові проєктні параметри, зафіксувати обсяг закупівлі та виділити фінансування, необхідне для прискорення графіка. Успіх, найімовірніше, залежатиме від готовності держав-замовниць відкласти суперечки щодо локалізації розробки й виробництва та спрямувати кошти тим національним виробникам, які здатні дати результат найшвидше, – у цьому випадку французькій промисловості. Навіть за такого сценарію постачання Land Cruise Missile європейським збройним силам видається малоймовірним раніше 2028 року.
Ще одним потенційним кандидатом на форсовану програму є спроможність глибокого ураження, передбачена в межах британсько-німецького двостороннього проєкту: її можна було б спрямувати на зміщення строків розгортання з 2030-х на кінець 2020-х. Утім, обмеження практичної здійсненності, ймовірно, встановлять тут жорсткіші рамки для швидкого постачання, ніж у випадку з Land Cruise Missile.
Жебракам не доводиться перебирати
Зрештою, європейські держави мають обмежений набір варіантів, але вони аж ніяк не вичерпані. Зрозуміло одне: з огляду на європейські вагання щодо інвестицій у спроможність глибокого ураження впродовж останніх кількох років оптимального рішення вже не існує, і європейським державам доведеться змиритися з компромісами щодо характеристик зброї та закупівельних ризиків, якщо вони хочуть мати принаймні достатню спроможність далекобійного ураження до кінця десятиліття.
Якщо європейські держави не реалізують жодного з трьох окреслених варіантів, надійна європейська спроможність далекобійного, а особливо глибокого ураження, навряд чи з’явиться до середини 2030-х. Це була б небезпечна ставка, зважаючи на критичну роль цих систем озброєння в сучасній війні та на те, що самі європейські посадовці неодноразово визначали кінець 2020-х як період найбільшої небезпеки.
Джерело
