Я знаю, що багато хто з вас уважно стежить за американсько-іранською війною й чує новини про те, що Трамп, можливо, визнає поразку та складає зброю. Схоже, що так воно і є. Втім цей огляд лишатиметься в межах російсько-української війни. Якщо Трамп справді відступає, для читачів цього блогу це не стане великою несподіванкою.
Це був тиждень, коли Україна продовжила нарощувати свій потенціал як у далекобійних, так і в середньодальних ударах і публічно говорила про обидва напрями. До речі, задля зручності надалі я казатиму просто “середньодальні удари”. Розумію, що для давніх читачів цього Substack ці поняття не нові, проте за останні кілька місяців з’явилося чимало нових читачів, і я подумав, що буде корисно стисло пояснити різницю між ними. Ідеться не лише про відстань – насправді радше про концепції та про розуміння того, що має значення у застосуванні повітряної сили.
Далі я наведу приклади кожного з цих типів, адже минулого тижня Україна продемонструвала свої зростаючі спроможності в обох сферах. Якщо вона й надалі нарощуватиме потенціал у нинішньому темпі, а росія не зможе знайти протидію, російська армія опиниться у великій скруті.
Палаюча російська вантажівка, що намагалася доправити припаси трасою М-14 до Маріуполя.
Також минулий тиждень був цікавим для адміністрації Трампа, яка вочевидь намагається відмовитися від своєї попередньої підтримки путіна та ворожості до України. Те, як вони це зробили, зрештою, менш важливе, ніж те, чому вони це зробили, – але йтиметься про обидва аспекти.
Нарешті, мій останній матеріал щойно вийшов у The Atlantic. Ось подарунковий лінк.
Стислий огляд відмінності між далекобійними та середньодальними ударами
Той звук, який ви чуєте, може бути палаючим російським нафтопереробним заводом поблизу Уральських гір, а може бути й вибухом логістичної колони, що рухається трасою М-14 (українська траса від російського кордону до Маріуполя й далі до Одеси, значна частина якої перебуває під російською окупацією). Ці приклади вдалих далекобійних і середньодальних ударів України – це те, що українці намагаються донести до решти світу. Зеленський навіть згадав обидва в одному зі своїх нещодавніх дописів.
Відмінність між далекобійними та середньодальними ударами
На початку цього пояснення визнаю, що не існує єдиного, загальноприйнятого визначення далекобійних і середньодальних ударів. У контексті цієї війни найкраще мислити про різницю між ними радше в концептуальних категоріях, ніж лише як про різницю у відстані, із застереженням, що технології та спроможності теж відіграють важливу роль.
Далекобійні удари найдоречніше порівнювати зі стратегічними бомбардуваннями часів Другої світової війни. Це спроба вдарити вглиб росії, щоб завдати шкоди стратегічним галузям, які є опорою російської воєнної машини. Найочевидніше це стосується кампанії проти російських НПЗ, але не варто оминати увагою удари по російському військовому виробництву, як-от виробництву дронів, і на етапі виготовлення комплектуючих, і на етапі остаточного складання. Удари в районі Санкт-Петербурга та Москви, а тепер дедалі частіше й на Уралі – усе це частина цієї далекобійної кампанії, але вона охоплює й удари на півдні росії, наприклад, у районі Каспію. Тож сприймайте далекобійні удари як спробу обмежити чи послабити здатність росіян нарощувати нову військову силу.
Українські середньодальні удари концептуально відрізняються, хоча в окремих випадках траплялися середньодальні удари по цілях майже так само віддалених, як і ті, що їх уражають далекобійними. Середньодальні удари можуть відбуватися на доволі великій території – від 25-30 кілометрів від лінії фронту й до, скажімо, ще 300 км углиб. Те, що об’єднує ці удари, – це їхня мета, не меншою мірою, ніж відстань. Вони спрямовані передусім на порушення логістики, на те, щоб зупинити перекидання вже створеної російської сили на фронт для боротьби проти України. Вони націлені на автомобільні, залізничні й морські перевезення, а також рух мостами, які доправляють припаси чи підкріплення на фронт.
Якщо потрібне резюме одним реченням, воно звучало б так:
“Далекобійні удари мають на меті обмежити чи знищити здатність росії створювати нову військову силу, а середньодальні – порушити чи знищити здатність росії перекидати вже створену силу в бій”.
Окрім концептуальної відмінності, одна з причин, чому українці розрізняють ці два типи, полягає в тому, що їхні системи з дальністю приблизно до 300 кілометрів стають численнішими та ефективнішими дещо швидше, ніж їхні далекобійні системи. Це не означає, що далекобійні системи не вдосконалюються – вони таки вдосконалюються. Просто у 2025 році українці зрозуміли, що стоять на порозі значних поліпшень у середньодальній сфері, і почали обмірковувати її концептуально ґрунтовніше.
Отже, справді потужна повітряна кампанія має концептуально враховувати обидва ці виміри – саме це й роблять українці. Минулий тиждень дав чудові приклади, які ще краще проілюстрували різницю.
Середньодальні удари – траса М-14
Що стосується середньодальних ударів, то українці, схоже, здатні доволі регулярно вражати дорожній рух уздовж траси М-14 – головного наземного маршруту, яким росіяни користуються через південь України. Ось вона позначена на Google Maps: ви можете простежити, як вона тягнеться від російського кордону до Маріуполя, до Мелітополя й далі до Нової Каховки. Зверніть також увагу, що в Мелітополі дорога розгалужується й стає ключовою для доправлення припасів до Криму та з нього.
Українці спромоглися завдавати уражень руху вздовж М-14 настільки регулярно, що російська окупаційна адміністрація змушена була видати наказ, який забороняє будь-який цивільний рух (окрім продовольства та життєво необхідних припасів) на цій дорозі. Пропускатимуть лише військові вантажі та вантажі, необхідні для життєзабезпечення.
Причина в тому, що вантажні перевезення на дорозі зазнають безперервних атак, і вона, за повідомленнями, всіяна знищеною технікою.
Дорога, всіяна знищеними вантажівками.
Тривала дискусія про те, чи встановила Україна “вогневий контроль” уздовж дороги. Я досі не наважуся стверджувати це повною мірою. Якби Україна мала вогневий контроль, я очікував би змоги сказати, що вона може контролювати рух будь-коли й будь-де. Не очевидно, що кампанія вже досягла такого рівня контролю. Імовірно, точніше буде сказати, що українці часом можуть блокувати рух дорогою. Це не зупинить весь рух, але може суттєво на нього вплинути, знищуючи при цьому чималу його частину.
Майбутнє цього протистояння визначатиме ситуація на фронті. Якщо Україна справді зможе контролювати й остаточно перекрити весь дорожній рух уздовж М-14, це стане величезною проблемою для російських сил на півдні України (маю на увазі Херсонську та Запорізьку області). Якщо постачання цією дорогою буде зупинено, а разом із ним і залізничне сполучення, єдиним способом доправити припаси для росіян залишиться лише Крим. А цей потік уже скоротився.
Примітка: на момент написання цього тексту надходять непідтверджені повідомлення про проблеми з постачанням у росіян на Запоріжжі – усе, що я можу сказати: пильно стежте за цим.
Український задум середньодальних ударів полягає в тому, щоб позбавити російську армію в Україні підкріплень і поповнення запасів. Це здатне знекровити військо, яке воює у доволі примітивний спосіб, як це роблять росіяни.
Примітка: ще один момент, який варто сказати і який насправді грає на руку росіянам. Їм не доводиться доправляти так багато припасів, як, приміром, у 2022-2024 роках, бо вони воюють не такою кількістю техніки. Оскільки їхні сили – це “легша” піхота або сили на легкому транспорті, їхні потреби в постачанні менш масштабні. Можливо, мені варто буде написати про це окремий матеріал, але це один зі способів, у який війна дронів дає росіянам опосередковану перевагу.
Далекобійні удари: нафтопереробні заводи та інше
Ці українські далекобійні удари тривають уже певний час, і люди зазвичай пов’язують їх із атаками на російський видобуток і переробку нафти, особливо на нафтопереробні заводи. Самі українці зробили це ключовою частиною свого публічного дискурсу – з-поміж іншого, оприлюднивши цього тижня відповідну інфографіку.
Ось українські удари по російських НПЗ лише за останній тиждень і деякі їхні задокументовані наслідки.
Хронологія ударів (17–23 травня 2026 року)
- 17 травня: Московський нафтопереробний завод призупинив переробку нафти після масованої атаки дронів минулих вихідних.
- 18 та 20 травня: нафтопереробний завод “Лукойл-Нижегороднафтооргсинтез” (НОРСІ) у Кстові Нижньогородської області було уражено двічі, причому удар 20 травня влучно поцілив у вкрай важливу установку первинної перегонки нафти.
- 21 травня: уражено Сизранський нафтопереробний завод компанії “Роснєфть” у Самарській області, розташований за понад 800 кілометрів від українського кордону. Унаслідок удару спалахнула велика пожежа. Річна потужність переробки заводу становить близько 9 мільйонів тонн.
- 22 травня: атаковано Ярославський нафтопереробний завод (ЯНОС) – один із найбільших у росії. Цей об’єкт розташований приблизно за 700 кілометрів від кордону й є ключовим паливним вузлом для військової логістики.
- 23 травня: операції поширилися на узбережжя Чорного моря – ударами по нафтовому терміналу “Шесхаріс”, великому експортному хабу, яким керує “Транснєфть”, і по сусідньому нафтосховищу “Грушова” в Новоросійську. Українські джерела також повідомили про удар по танкеру Chrysalis у Чорному морі.
Так багато атак за один тиждень, до того ж у таких віддалених один від одного районах, – це і є головна зміна. російська ППО вже ледь дає раду, і якщо щотижня її змушуватимуть ставитимуть відбивати атаки в таких різних районах, годі уявити для неї щось інше, ніж дедалі гіршу ситуацію. Україна полює на нафтопереробні заводи вже певний час, але вона нарощує темп і б’є далі, ніж будь-коли раніше.
Ці удари мають на меті позбавити режим путіна вкрай потрібних грошей (а за можливості – обмежити доступ російської економіки до нафти). У майбутньому на росію чекає фінансова прірва, адже вона вичерпала свій фонд національного добробуту. Якби Трамп не втрутився, допомігши своєю війною з Іраном, ці фінансові проблеми були б нині жахливими. А так – вища світова ціна на нафту неабияк допомагає росії, хоча Україна за допомогою далекобійних ударів обмежує цей ефект. Ось деякі варті уваги події.
- Скорочення переробних потужностей: атаки в період із березня до травня 2026 року вивели з ладу від 16% до 25% внутрішніх нафтопереробних потужностей росії, що означає втрату близько 1 мільйона барелів на добу обсягів переробки.
- Спад експорту: як наслідок, експорт російських нафтопродуктів у квітні 2026 року впав на 13,6 % порівняно з попереднім місяцем, сягнувши історичного мінімуму – 2,2 мільйона барелів на добу.
Примітка: це лише атаки на НПЗ. Цього тижня Україна далекобійними ударами уразила низку інших стратегічних об’єктів, зокрема великий хімічний завод (йдеться про вибухівку) у Пермі.
Підсумуймо: українці стають дедалі сильнішими і в далекобійних, і в середньодальних ударах – і це стало головною подією минулого тижня.
Адміністрація Трампа змінює курс, і важливою є саме причина цього
За минулий тиждень адміністрація Трампа зробила низку помітних розворотів у своїй політиці та публічній позиції щодо України. По суті, вона спробувала почати дистанціюватися від путіна. Джей Ді Венс і Марко Рубіо, двоє найімовірніших наступників Трампа, долучилися до цього розвороту, і те, що вони сказали, багато в чому менш важливе, ніж те, чому вони це сказали.
Віцепрезидент Джей Ді Венс 21 травня вирішив, що йому потрібно наголосити, наскільки Трамп допоміг Україні. Він заявив, що “жоден президент США не зробив більше для порятунку України, ніж Трамп”. Тепер згадаймо: Венс, можливо, є найбільш пропутінськи налаштованим і найбільш антиукраїнським членом адміністрації, людиною, яка хвалилася тим, що одним із його “найбільших досягнень, якими він пишається”, було припинення всієї допомоги Україні. Раніше його позиція була відверто антиукраїнською: він применшував перспективи України й казав, що США не мають інтересу в цій війні, а тепер він хоче переконати людей, що Трамп насправді був проукраїнським?
До речі, Венс мав на увазі рішення першого терміну адміністрації Трампа надіслати Україні протитанкове озброєння. При цьому він зручно оминає увагою припинення всієї допомоги Україні під час другого терміну та усю допомогу путіну тощо.
Держсекретар і радник із національної безпеки Марко Рубіо днем пізніше сказав дещо, що, як можна стверджувати, було більш промовистим, хоча на поверхні видавалося доволі прісним. По суті, він сказав, що зусилля США з посередництва у припиненні російсько-української війни наразі добігають кінця, а потім додав низку дивних тез.
Серед них – те, що сторони переговорів (росіяни й українці) не робили того, чого хотіла адміністрація.
“Тож ми з радістю зробимо це, якщо з’явиться нагода провести конструктивні та продуктивні переговори. Ми так само не зацікавлені втягуватися в нескінченний цикл зустрічей, які ні до чого не приводять”.
Однак, мабуть, цікавішим було те, що Рубіо відверто збрехав, заявивши, що США раніше не намагалися чинити тиск на українців, щоб ті пристали на погану угоду.
“Попри витоки, які не відповідають дійсності, попри історії про те, нібито ми змушуємо українців зайняти ту чи іншу позицію, – це неправда. Якщо ми побачимо нагоду зібрати переговори, які будуть продуктивними, а не контрпродуктивними, і які мають шанс бути плідними, ми готові відіграти цю роль”.
Це відверта брехня Рубіо, як я й сказав. Це твердження не ґрунтується на “витоках”, як він намагається подати. Зеленський у листопаді 2025 року виступив із телевізійним зверненням і заявив, що на Україну тиснуть США (“головний партнер”), щоб вона пристала на жахливу угоду. Ось точна цитата Зеленського.
“Зараз – один із найскладніших моментів нашої історії. Зараз тиск на Україну є одним із найважчих… Україна може опинитися перед дуже складним вибором: або втратити гідність, або ризикувати втратити головного партнера”.
Отже, і Венс, і Рубіо, кожен по-своєму, нечесні, що саме по собі не дивно. Проте цікаве те, що вони нечесні, аби спробувати переконати американську громадськість, що адміністрація була і є більш проукраїнською й більш антипутінською, ніж насправді.
Причина може полягати лише в тому, що розвіддані, які отримує адміністрація, свідчать: росія ледь дає раду, а Україна тримається значно краще, ніж адміністрація заявляла й публічно, і приватно. Згадаймо: це та сама адміністрація, яка не лише казала, що в України “немає козирів”, а й заклала у своїх оцінках національної безпеки те, що росія має перевагу у війні й отримає мир на своїх умовах. Найкраще це видно у “Щорічній оцінці загроз розвідувальної спільноти США” за 2025 рік, оприлюдненій Офісом директора національної розвідки (ODNI) 25 березня 2025 року. У звіті стверджувалося, що завершення війни на умовах путіна відповідає й інтересам США. Ось початок розділу про війну (стор. 18).
росія та Україна
Протягом минулого року росія перехопила ініціативу у своїй повномасштабній війні проти України й рухається до того, щоб накопичити більші важелі тиску на Київ та його західних партнерів, аби змусити їх домовлятися про завершення війни на умовах, що дадуть Москві поступки, яких вона прагне. Продовження російсько-української війни зберігає для Сполучених Штатів стратегічні ризики ненавмисної ескалації до великомасштабної війни, потенційного застосування ядерної зброї, посилення небезпеки серед союзників по НАТО, особливо в Центральній, Східній і Північній Європі, а також подальшого посилення Китаю та Північної Кореї.
А тепер адміністрація вихваляється тим, що допомагає Україні? Так не буває випадково – це тому, що вона усвідомлює: усе, що вона казала у 2025 році, було хибним. Інакше вона б цього не робила. Знаєте чому? Бо сам Трамп лишається настільки прив’язаним до путіна, що не приєднується до цього хору. Адміністрація не хоче, щоб Україна мала успіх. Її засадничий світогляд лишається незмінним.
Проте вона змушена удавати, ніби вона є більш проукраїнською, ніж була, – і це важливо.
Тож сприймайте це як добрий знак, але не дозволяйте цим шахраям вийти сухими з води.
Джерело
