Більшість читачів, мабуть, знайомі зі сценою з відео вище: Ерік Шмідт, колишній генеральний директор Google, нещодавно виступив на випускній церемонії з промовою, у якій вихваляв прихід штучного інтелекту, – і студенти гучно його освистали. Це не поодинокий випадок. Останнім часом подібних інцидентів побільшало – і вони свідчать про те, що чимало людей відверто ненавидять ШІ.
Чи йдеться про гучну, але нерепрезентативну меншість? Ні. Нещодавнє опитування Pew показало: дорослі американці з великим відривом вважають, що ШІ негативно вплине на суспільство, і з меншим, але помітним відривом – що він зашкодить особисто їм.
Але хіба суспільство не завжди так реагує на інновації? Автори звіту Pew натякнули саме на це, заявивши:
“Нові технології зазвичай викликають певну цікавість і водночас скептицизм. У міру того як дедалі більше американців використовують ШІ у своєму повсякденному житті, зростають і загальні побоювання щодо його наслідків, темпів його впровадження та здатності держави його регулювати”.
Втім, попередні опитування самого Pew свідчать: історично більшість американців вітали здобутки інформаційних технологій. Опитування 1999 року щодо ставлення до інтернету, який тоді ще був новинкою, зафіксувало надзвичайно позитивне ставлення до комп’ютерів і технологій – особливо серед інтернет-користувачів.
А 2015 року, коли соцмережі були ще відносно новим явищем, Pew з’ясував: 71% населення вважав, що технологічні компанії “позитивно впливають на стан справ у країні”, і лише 17% дотримувалися протилежної думки.
Факт залишається фактом: у минулому американці, як правило, зустрічали нові технології з оптимізмом. Чим тоді пояснити нинішню ворожість до ШІ? Спробую запропонувати кілька пояснень – вони не виключають одне одного.
По-перше, ми боїмося, що ШІ робитиме жахливі речі, бо саме компанії, які його продають, нам про це розповіли. Торік, наприклад, генеральний директор Anthropic Даріус Амодеї в інтерв’ю Axios заявив, що ШІ може знищити половину посад початкового рівня для “білих комірців” і підвищити загальне безробіття до 20% упродовж найближчих від одного до п’яти років.
Нещодавно Амодеї та Сем Альтман із OpenAI спробували пом’якшити свої прогнози “апокаліпсису робочих місць”. Але чому вони спочатку так охоче просували апокаліптичні сценарії? Відповідь – гроші. Вони просували ідею про те, що мають технологію, яка швидко і докорінно змінить економіку, частково щоб вразити Волл-стрит і залучити фінансування, а частково – щоб налякати бізнес і змусити його поспішно впроваджувати ШІ зі страху відстати.
Лише згодом вони усвідомили: заяви про те, що ваша технологія сіятиме руйнування, неминуче спричинять протидію суспільства, а ця протидія стане серйозною проблемою. І справді, не тільки широкий загал обурюється компаніями, які використовують загрозу апокаліпсису як маркетингову стратегію. Навіть великі корпорації кажуть, що з них досить. Сатья Наделла, генеральний директор Microsoft, який помітно уникає надмірного захвату навколо ШІ, нещодавно заявив Wall Street Journal:
“Не можна одночасно говорити, що всі офісні посади зникнуть, що це може стати зброєю, – і при цьому витрачати всі ресурси на будівництво дата-центрів“.
По-друге, чимало звичайних людей негативно ставляться до ШІ, бо відчувають, що їм його нав’язують.
Щоправда, багато хто добровільно користується великими мовними моделями – для особистої зручності або як бізнес-інструментом для підвищення продуктивності. Проте значна частина використання ШІ не є добровільною. Цей заголовок Wall Street Journal від лютого говорить сам за себе:
Технологічні компанії вже не просто заохочують працівників користуватися ШІ. Вони змушують їх це робити. Від стартапів до гігантів, зокрема Meta і Google, компанії враховують використання ШІ під час оцінювання роботи співробітників і намагаються відстежувати приріст продуктивності.
Чому компанії так роблять? Ймовірно, вони вірять, що ШІ підвищить продуктивність. Але не менш важливо й інше: вони реагують на тиск фінансових ринків, які винагороджують компанії за швидке впровадження ШІ – мабуть, незалежно від конкретних результатів.
І поки американських працівників силоміць змушують користуватися ШІ, американські споживачі так само отримують його примусово – хочуть вони того чи ні. Найяскравіший приклад – Google, яка замінила свою пошукову систему на ШІ, не надавши можливості відмовитися. Щоб отримати традиційні результати пошуку, доводиться вдаватися до незручних обхідних шляхів або сторонніх сайтів.
Тож чимало людей цілком слушно відчувають: їм не дають обирати, чи користуватися ШІ. Відмовитися від нього стало важко – і як працівникові, і як споживачеві.
По-третє, дата-центри є дуже відчутним нагадуванням про ціну ШІ. Вони займають величезні площі землі – один із запропонованих об’єктів у Юті буде вдвічі більший за Мангеттен. Вони поглинають колосальну кількість електроенергії та води. Коли частину електроенергії вони виробляють самостійно, це призводить до значного місцевого забруднення. Не дивно, що будівництво дата-центрів стикається з жорстким спротивом. За даними опитування Reuters/Ipsos, 57% американців – дві третини демократів і половина республіканців – виступили б проти будівництва дата-центру у своєму районі. Лише 14% підтримали б його.
По-четверте, ще до появи ШІ технологічні компанії втратили довіру суспільства. Упродовж багатьох років Pew регулярно опитував людей про їхнє ставлення до технологічних компаній – чи мають вони позитивний або негативний вплив “на стан справ у країні”. 2015 року суспільна думка про техгігантів була надзвичайно позитивною. До 2022 року, коли з’явився ChatGPT, ця довіра вивітрилася.
Чому американці розчарувалися в технологічних компаніях? Частково це пояснюється дедалі більшою обізнаністю про психологічну та суспільну шкоду від соцмереж. Але чимала частка цього розчарування пов’язана з деградацією технологічних продуктів.
Нарешті, у суспільній свідомості ШІ тісно пов’язаний із технологічними олігархами, які його просувають. Існує широке усвідомлення того, що концентрація багатства і влади на верхівці зростає, викривляє нашу політику та шкодить суспільству. За винятком прибічників MAGA, американці переважно підтримують державну політику зі скорочення майнової нерівності.
ШІ широко – і цілком обґрунтовано – сприймається як технологія, що посилюватиме концентрацію багатства на верхівці. Власне, як уже зазначалося, самі компанії у сфері ШІ вже повідомили нам: технологія матиме вкрай негативний вплив на найманих працівників.
Отже, існує кілька взаємопідсилювальних причин, через які суспільство негативно ставиться до ШІ. І ні, це не звичайний скептицизм щодо змін. Ця потужна негативна реакція – явище особливе.
І ця негативна реакція вже має суттєві політичні наслідки. Щоправда, індустрія ШІ, вірна собі, активно вкладає гроші у виборчі кампанії, намагаючись підтримати лояльних політиків і завадити критикам. Але більшість цих зусиль зазнала невдачі. Ба більше, брати гроші від ШІ-компаній або взагалі асоціюватися з технологічним сектором стає політично небезпечно.
У цьому повороті подій є щось схоже на поетичну справедливість. Індустрія ШІ навмисно створювала собі образ загрози – як фінансову стратегію, вірячи, що ринки винагородять цей загрозливий імідж. Проте цим самим технологічний сектор зробив себе вкрай непопулярним. І навіть в епоху, коли гроші занадто часто купують владу, громадська думка має значення.
Джерело
