Корейський півострів посідає ключове місце в американській стратегії стримування, а в разі потреби й розгрому так званої “вісі диктатур”: фактичного союзу Китаю, росії, Ірану та Північної Кореї.
Демаркаційна лінія, що перетинає півострів, водночас є передовою проти можливої агресії Пхеньяна і важливим елементом стримування Китаю в регіоні. Разом з тим, вона залишається потенційним осередком кризи, здатної змусити американські війська перекидати ресурси з інших напрямів. Тому головна загроза безпеці США та Південної Кореї полягає не лише у військовій потужності Півночі, а й у ризику того, що одночасні кризи в різних регіонах можуть виснажити американський військовий потенціал і підірвати глобальне стримування. Вашингтон уже задіяний, прямо чи опосередковано, у двох регіонах – Європі та на Близькому Сході, причому останній вимагає дедалі більшого перерозподілу ресурсів.
Хоча основна увага досі прикута до Індо-Тихоокеанського регіону, саме Корея може стати тією критичною точкою, що переверне шальки терезів, якщо кілька криз спалахнуть водночас.
Як Пхеньян планує воювати
Західні аналітики здебільшого концентруються на ядерній та ракетній програмах Північної Кореї, однак головна загроза для американських військ у Кореї – не окремий вид озброєння, а здатність Пхеньяна поєднати масовість, раптовість і високоточні удари великої дальності в перші години конфлікту. Стратегія Півночі спрямована на те, щоб якнайшвидше завдати США максимальних втрат, ускладнити перекидання підкріплень і створити політичний тиск, доки США та Південна Корея не встигнуть повноцінно відреагувати.
За останні роки Північна Корея розгорнула тисячі одиниць ствольної артилерії та реактивних систем залпового вогню в межах досяжності демілітаризованої зони; значну частину цих систем сховано в укріплених підземних сховищах. Це дає їй змогу одночасно вдарити по американських об’єктах у Кемп-Гамфріс і на авіабазі Осан, порушити роботу південнокорейських логістичних вузлів і аеродромів, перевантажити американську й південнокорейську протиповітряну та протиракетну оборону тисячами снарядів у перші години бою і, що найважливіше, завдати ударів балістичними й крилатими ракетами углиб території Кореї. За потреби Пхеньян може розширити театр воєнних дій, атакувавши американські об’єкти в Японії.
За останні двадцять років США суттєво посилили свою присутність, щоб протидіяти північнокорейській загрозі, і загальний баланс сил дає американським планувальникам підстави для поміркованого оптимізму – за умови, що майбутній конфлікт на півострові вдасться утримати в межах цього театру або принаймні розвести в часі з іншими ключовими напрямами.
Головний ризик практично для кожного стратегічного театру дедалі більше полягає саме в одночасності – ситуації, коли кілька напрямів спалахують водночас. Цю небезпеку додатково посилює те, що Пхеньян наполегливо розвиває й інтегрує у свою стратегію тактичну ядерну зброю, а не обмежується суто стратегічним стримуванням. Якщо врахувати тактичні ядерні боєзаряди, здатні вразити авіаносні ударні групи США, скупчення військ і командні пункти, корейський театр стає на порядок небезпечнішим.
Одна з найбільших армій світу
Північна Корея утримує одну з найбільших звичайних армій світу: за останніми відкритими оцінками, вона налічує від 1,2 до 1,3 мільйона військовослужбовців на дійсній службі, близько 600 тисяч резервістів і приблизно від 5,7 до 5,9 мільйона осіб у складі воєнізованих формувань цивільної оборони.
Крім того, Пхеньян має одні з найбільших у світі сили спеціальних операцій – за оцінками, понад 100 тисяч осіб, завдання яких на початковому етапі будь-якого майбутнього конфлікту полягатиме в диверсіях на аеродромах, ліквідації політичного й військового керівництва, ударах по вузлах зв’язку та зриві логістики. За сприяння Китаю та росії Північна Корея останніми роками перетворилася й на досить умілого кібергравця. Нарешті, за наявними відомостями, Пхеньян повернув з України тисячі військовослужбовців, які набули там реального бойового досвіду й тепер залучені як інструктори в навчальних програмах.
Більше не окремий театр воєнних дій
Корейський театр посідає особливе місце в американській стратегії, адже війна з Північною Кореєю одразу ж вимагатиме перекидання американських підкріплень з інших частин Індо-Тихоокеанського регіону, з Європи та з Близького Сходу. Конфлікт на півострові може за одну ніч перерости у глобальне протистояння, оскільки Китай майже напевно буде змушений зважати на нестабільність біля власного кордону й, найімовірніше, відреагує.
До того ж, дедалі тісніша воєнна співпраця росії з Північною Кореєю встановила прямий зв’язок між безпекою Європи та Азії. Тому Корею вже не можна вважати окремим, ізольованим театром воєнних дій – вона стала тією точкою, де сходяться системи безпеки Європи, Близького Сходу та Індо-Тихоокеанського регіону.
Небезпека одночасності
Стратегічний вибір часу відігравав вирішальну роль у кожній масштабній індустріальній війні, включно з двома останніми світовими конфліктами, і саме він може виявитися ключовим у разі великої війни на кількох театрах. Найбільша небезпека – не сама лише війна в Кореї.
Значно серйознішою є ситуація, коли США водночас доведеться реагувати на кілька криз: ескалацію з боку росії в Європі, поновлений конфлікт за участю Ірану на Близькому Сході, зростання напруженості довкола Тайваню та тиск з боку Північної Кореї на півострові.
Останні оцінки готовності американської армії свідчать, що запасів високоточних боєприпасів, ракет-перехоплювачів та інших критично важливих систем може не вистачити під час тривалих операцій одразу в кількох регіонах. До того ж терміни поповнення запасів, що вимірюються роками, а не місяцями, виявляють серйозну слабкість американської оборонно-промислової бази, тоді як Європі знадобиться щонайменше десятиліття, щоб суттєво наростити виробництво озброєнь і боєприпасів. Такі виробничі терміни підвищують імовірність того, що супротивники скористаються періодом західної вразливості, а це, своєю чергою, підвищує ризик чотирьох одночасних конфліктів і дає Китаю та росії змогу скористатися непідготовленістю Заходу.
Головна причина серйозно сприймати можливий напад Північної Кореї – не лише ті можливості, які Пхеньян уже накопичив і продовжує нарощувати. Якби цьому ніхто не протидіяв, США могли б підсилити угруповання на корейському півострові достатньо завчасно, щоб звести нанівець чисельну перевагу Півночі.
Проте усе це справедливо лише за умови, що вдасться зберегти стримування або розвести загрози в різних регіонах у часі. Сценарій може виглядати геть інакше, якщо росія й Китай завдадуть двох одночасних ударів – один у Європі, інший в Азії.
З огляду на обмежені військові ресурси США та НАТО Корея вже не залишиться другорядним театром воєнних дій. Вона може стати тим вирішальним театром, що визначить результат війни, здатної змінити всю систему міжнародних відносин.
Джерело: 1945
