Сорокаденна кампанія ударів
На тлі політичної турбулентності кампанія глибоких ударів України продовжує розширюватися. Наприкінці червня Зеленський затвердив сорокаденну операцію Служби безпеки України – скоординовану серію ударів по НПЗ, військових об’єктах та логістичних вузлах, покликану змусити Москву до переговорів через виснаження її воєнної економіки. На початку липня Генеральний штаб України заявив, що вдалося вивести з ладу понад 40% потужностей з переробки нафти в росії – показник, який відображає вісім уражених заводів за місяць та сукупні втрати галузі, оцінені у $13,5 млрд з серпня 2025 року.
Кампанія тривала й протягом останнього тижня: удари по Ярославському НПЗ і насосній станції, атака на нафтобазу в Ногінську, за п’ятдесят кілометрів на схід від Кремля – у ніч із 17 на 18 липня, а також пожежі на логістичних складах в Електросталі та Тамбовській області.
Дефіцит пального змусив Москву продовжити заборони на експорт і обмеження продажу пального більш ніж у сорока регіонах.
За останню добу українські сили також уразили склад російського маркетплейсу “Wildberries” поблизу Москви – удар спричинив масштабну пожежу, дим від якої було видно за багато кілометрів.
Кампанія середньої дальності
Паралельно з ударами по глибокому тилу триває те, що українські посадовці називають кампанією ударів середньої дальності, або кампанією з перешкоджання, розпочатою на початку квітня Силами безпілотних систем і масштабованою завдяки програмі Федорова “Логістичний локдаун”, оголошеній 27 травня. Її цілі – мости, залізничні вузли, паливні склади та автомагістральний коридор, що з’єднує Ростов-на-Дону з Сімферополем і Севастополем, так звану “дорогу смерті”, якою постачаються російські війська в Криму та на півдні України.
Українські посадовці стверджують, що кампанія у чотири рази збільшила кількість знищених об’єктів російської логістичної інфраструктури, складів і командних пунктів на окупованій території, залишаючись одним з найменш висвітлених елементів ширшого українського наступального задуму – саме тому, що її наслідки проявляються у вигляді затримок і дефіциту, а не ефектних кадрів. Разом з ударами по глибокому тилу, за даними Генштабу України, оприлюдненими цього тижня, безпілотні підрозділи уразили понад мільйон цілей з початку 2026 року, зокрема близько двохсот тисяч російських військових, причому безпілотні системи нині забезпечують близько 90% усіх уражених російських цілей.
“Вимкнення” Криму
Найпомітнішим проявом української кампанії перешкоджання стали удари по енергетичній та логістичній мережі Криму. Сили безпілотних систем уразили Кубансько-Кримський енергоміст – головний зв’язок півострова з материковою електромережею росії, а також ще одинадцять енергетичних вузлів 12-13 липня, у межах ширшої кампанії, яка вразила п’ятдесят енергетичних об’єктів на окупованій території з 1 по 8 липня.
Заявлена мета – не просто порушення роботи заради самого порушення, а руйнування тилового забезпечення російських військ на півострові: ослаблена протиповітряна оборона, вичерпані паливні запаси й ізольована логістика, що поступово перетворюють Крим, за словами самого Федорова, сказаними ще до його відставки, на “острів”. Наслідки для мешканців окупованого Криму виявилися важкими: ціни на бензин, за наявними даними, у шість-сім разів вищі, ніж у материковій росії, а Керченська протока закрита для російського судноплавства без оголошеної дати відновлення руху.
Кампанія в Чорному та Азовському морях
Найновішим доповненням до безпілотної кампанії України стала масштабна операція проти суден у Чорному та Азовському морях під кодовою назвою “Молочка” – українська абревіатура, яка приблизно розшифровується як “Москва впаде через Крим”. Під командуванням керівника Сил безпілотних систем ця операція станом на 19 липня уразила вже 172 судна російського “тіньового флоту”, що обходить санкції.
росія у відповідь перекинула свій найбоєздатніший підрозділ дронової війни “Рубікон” – до двохсот груп, частину з яких зняли з лінії фронту для охорони руху танкерів, а також залучила підрозділи 51-ї дивізії протиповітряної оборони та зенітний полк Чорноморського флоту, водночас призупинивши навігацію Доно-Азовським каналом і зупинивши прийом нових заявок на прохід Керченською протокою. Аналітики, які стежать за кампанією, описують кампанію як таку, що Азовський басейн стає “надто небезпечним для росії”, аби експлуатувати тіньовий флот, який фінансує значну частину воєнної скарбниці Кремля. Ця кампанія тисне на росію ще на одному напрямку, додаючи до й так зростаючого тиску, який вона відчуває всередині країни та в Криму.
Наземна війна
Протягом останнього тижня лінія фронту залишалася динамічною, проте з мінімальними територіальними змінами для жодної зі сторін. Зафіксовано обмежене просування росіян у тактичному районі Костянтинівка–Дружківка та на півночі Харківської області, а також невеликий український успіх поблизу Олександрівки. За наявними даними, набір до російської армії не встигає компенсувати втрати від цих дорогих і незначних просувань.
За останніми даними Russia Matters, за минулий місяць росія захопила від 13 кв км української території (за оцінкою ISW) до 39 кв км (за оцінкою DeepState).
Сітки над дорогами
Цього тижня видання Euromaidan опублікувало цікавий матеріал про встановлення сіток над дорогами в Україні. Це стало звичним явищем у районах поблизу лінії фронту – сітки захищають як військові колони, так і цивільний автотранспорт.
Оцінка ситуації в Україні
Відновлена війна між Сполученими Штатами та Іраном залишається джерелом занепокоєння для Києва. Перехоплювачі Patriot, яких і так бракує, витрачаються одночасно на двох фронтах, тоді як виробництво й далі відстає від споживання. За повідомленнями цього тижня, виснаження світового запасу Patriot через війну з Іраном залишає менше перехоплювачів для України саме тоді, коли росія посилює удари балістичними ракетами по Києву.
Заява Трампа на саміті НАТО в Анкарі про те, що Вашингтон надасть Україні ліцензію на виробництво власних систем Patriot, була представлена як переломний момент, хоча терміни налагодження виробництва на союзних лініях Patriot в інших країнах свідчать, що реальні виробничі потужності з’являться лише за кілька років: Японії знадобилося три роки, щоб побудувати власний завод, а Німеччина, розпочавши виробничу лінію 2022 року, досі не випустила жодної ракети.
Більш нагальним є ризик, пов’язаний із розпорошенням уваги. Американський президент знову займається активною війною з Іраном, тож має ще менше можливостей, ніж зазвичай, приділяти увагу війні в Україні, а Конгрес – ще менше бажання це робити. Попри нинішні вразливості росії – дефіцит пального, невдоволення серед еліт та застряглий наземний наступ, це не той момент, коли рішучість Заходу має слабшати.
Україна нині протистоїть росії у війні, яку повільно виграє, але водночас неналежно керує внутрішнім фронтом. Відставка Федорова, хоч би якою була її внутрішньополітична логіка, усунула постать, найбільш пов’язану з реформами, що забезпечили цьогорічні військові здобутки, і замінила його посадовцями, чия репутація в кращому разі ще не перевірена, а в гіршому – пов’язана з попередніми атаками на антикорупційні інституції.
Це самозаподіяна рана саме в той момент, коли українські ударні кампанії поставили росію перед стратегічною дилемою. Москва не може одночасно захищати Крим, свій тіньовий флот, нафтопереробні заводи й власну столицю від дедалі ширшої української кампанії ударів дронами й ракетами, не відтягуючи сили з інших напрямків, і цей тиждень показав, що під тиском опинилися одразу всі чотири напрямки, а виведення підрозділу “Рубікон” з лінії фронту стало найяскравішим свідченням цієї дилеми.
Перерозподіл дефіцитних західних перехоплювачів на користь відновленої війни з Іраном звужує простір для помилки України саме тоді, коли її власна політична єдність дає тріщину. Втім, сам протестний рух є новим чинником. На відміну від попередніх проблем, цей поєднав невдоволення через одне кадрове рішення з ширшою ширшою поколіннєвою дискусією про те, як слід вести війну, – технології й прозорість проти масовості й ієрархії. Зеленському нелегко просто відмахнутися від цього, не відштовхнувши волонтерську, ветеранську та технічну спільноти, які значною мірою рухали інновації, що забезпечили останні українські здобутки. Війну, яку Україна виграє технологічно, вона все ще може програти політично – і вдома, і серед партнерів, які нині зі зростаючою тривогою спостерігають за внутрішніми суперечками в Києві.
Тихоокеанський регіон
Новий японський літак радіоелектронної боротьби, представлений на початку цього року.
Тайвань посилює оборону
Впродовж минулого тижня Тайвань долав наслідки рішень парламенту, який неодноразово скорочував спеціальні оборонні асигнування уряду, тоді як президент Лай Цінде наполягає, що загроза з боку Китаю лише зростає. Виступаючи під час інспекції Національного інституту науки і технологій Чуншань 17 липня, Лай заявив, що скорочення на 470 млрд нових тайванських доларів початкового спецпакету оборони обсягом 1,25 трильйона залишило військовим кошти на закупівлю американської зброї, але майже без фінансування на розробку власних безпілотних систем, і закликав парламент ухвалити додаткові асигнування у 210 млрд нових тайванських доларів окремим спеціальним бюджетом.
Лай прямо послався на уроки України, ізраїльсько-арабських конфліктів та американо-іранської війни, обґрунтовуючи ставку на дрони як на “квінтесенційну спроможність асиметричної війни”. Окремо Рада у справах океану Тайваню оголосила про плани придбати двадцять п’ять безекіпажних надводних апаратів і два підводні дрони, розроблені спільно з американською компанією Maritime Tactical Systems, прямо посилаючись на вивчення досвіду української морської дронової кампанії проти Чорноморського флоту росії як моделі протидії дедалі більшому морському тиску Китаю. Тайвань планує придбати 27 дронів для посилення берегової охорони.
Тайвань і Сполучені Штати також підтвердили угоду про спільне виробництво розробленого на Тайвані ударного дрона Mighty Hornet I, який уже перебуває на озброєнні тайванської морської піхоти. Ці кроки супроводжувалися п’ятиденними спільними оборонними навчаннями, у межах яких підрозділи морської піхоти розгорнули в районі Тайбея, імітуючи виявлення ворожих суден у територіальних водах Тайваню та та випробовуючи децентралізовані механізми командування й управління, –усе це розглядається як завершальна підготовка до навчань “Хан Куанг №42”, найбільшої щорічної тайванської військової події, яка розпочнеться 5 серпня.
Рада національної безпеки Тайваню також попередила минулого тижня, що військово-морська мобілізація Китаю різко зросла в пік навчального сезону: понад 110 кораблів ВМС НВАК і суден берегової охорони нині розгорнуто вздовж Першого острівного ланцюга.
Тихоокеанська логістика
Цього тижня американський виробник дронів Saronic (який також виробляє ударний катер Corsair, застосований проти Ірану) оголосив про будівництво нової верфі в Техасі, здатної будувати великі безекіпажні вантажні судна. Це критично важлива спроможність для американських збройних сил на випадок масштабних операцій у Тихому океані: як і під час Другої світової війни, торговельний флот забезпечує переважну частину логістичних перевезень в цьому регіоні. Здатність розширити вантажний флот за рахунок безекіпажних суден стане ключовою для операцій Індо-Тихоокеанського командування та його союзників у будь-якому конфлікті з Китаєм, росією або обома одразу.
Для порівняння з кораблями типів “Ліберті” та “Вікторі” часів Другої світової війни: судно типу “Вікторі” мало довжину близько 137 метрів і могло перевозити понад 10 000 тонн вантажу. Судна Saronic теоретично можуть бути значно більшими, якщо нова верф будуватиме кораблі завдовжки до 260 метрів.
Тиск Пекіна на Папуа-Нову Гвінею
Примусова дипломатія Китаю щодо міжнародної присутності Тайваню цього тижня вийшла на новий рівень: 15 липня Папуа-Нова Гвінея наказала закрити представництво Тайваню в Порт-Морсбі, пославшись на свою відданість політиці “єдиного Китаю”. Тайвань відкинув це рішення, переглядає закупівлі скрапленого природного газу з Папуа-Нової Гвінеї, на які припадає близько третини експорту ЗПГ цієї тихоокеанської країни, і звинуватив Пекін у політичному та економічному примусі. Державний департамент США назвав цей крок “вкрай тривожним” і “ще одним прикладом кампанії залякування з боку Пекіна щодо Тайваню та його прихильників у всьому світі”.
Протидія Китаю
12 липня чотирнадцять держав, зокрема США та Британія, а також ЄС в окремій заяві відзначили десяту річницю рішення Постійної палати третейського суду 2016 року щодо Південнокитайського моря, підтвердивши його чинність і засудивши “дестабілізаційні” дії Пекіна в спірних водах; Китай своєю чергою знову назвав рішення “макулатурою”. У поєднанні з нехтуванням нормами міжнародного оповіщення під час нещодавнього випробування Китаєм балістичної ракети підводного базування та закриттям представництва Тайваню в Папуа-Новій Гвінеї це підтверджує усталену модель поведінки Пекіна – готовність обходити усталені правила та інституції там, де вони обмежують свободу його дій, чи то в правовій, дипломатичній, чи в ядерній сфері.
Україна, Іран і Тихий океан: пов’язана картина
Від моменту зриву перемир’я між Іраном та США на початку червня три театри воєнних дій, які раніше аналізували окремо, виявилися помітно пов’язаними через обмежений запас західних військових і політичних ресурсів. Відновлення американських ударів по Ірану вичерпує ті самі запаси перехоплювачів Patriot, які потрібні Україні проти дедалі інтенсивнішої балістичної кампанії росії, навіть попри те, що Вашингтон надає Києву ліцензію на виробництво власних систем – рішення, яке, ймовірно, забезпечить реальні потужності лише за кілька років.
Спостерігаючи роками за українськими та російськими стратегічними ударними операціями, Іран, вочевидь, вчиться. В останній серії ударів по американських базах на Близькому Сході Іран, схоже, застосував балістичні ракети з маневровими бойовими частинами, через що їх дуже складно відстежувати й перехоплювати.
У найсвіжішому звіті ISW щодо Ірану зазначається:
Китайська Народна Республіка та росія, ймовірно, підтримують зусилля Ірану, спрямовані на удари по американських базах у регіоні. 18 липня американські чиновники повідомили виданню Wall Street Journal, що вони стурбовані тим, що КНР та росія підтримують нещодавні зусилля Ірану з націлювання на американські об’єкти.
Це не має дивувати. Блок авторитарних держав, що навчаються й адаптуються, який я розглядав у своєму звіті “Адаптаційна війна”, демонструє дедалі глибшу співпрацю між Іраном, Китаєм, росією та Північною Кореєю. Китай уважно спостерігав за обома війнами, водночас перевіряючи межі власного інструментарію примусу: він приурочив запуск балістичної ракети підводного базування 6 липня в напрямку південної частини Тихого океану до союзницьких навчань і використав паралельні навчання “Joint Sea” (“Спільне море”), щоб продемонструвати узгодженість дій із Москвою, – нагадування про те, що Пекін сприймає розсіяність західної уваги як можливість.
Минулий тиждень знову продемонстрував нестабільність, що нині притаманна глобальному безпековому середовищу й зумовлена такими чинниками: обмежені можливості США, скорочення запасів боєприпасів на тлі зростаючого споживання та політична увага, розпорошена одразу в трьох напрямках. Авторитарні супротивники в Європі, на Близькому Сході та в Тихому океані, схоже, дедалі краще усвідомлюють це перенапруження й готові ним скористатися.
Джерело
