російські дрони та крилаті ракети залишаються постійною загрозою для України. У липні Україна збила або придушила 87% російських дронів і 69% крилатих ракет, але лише 29% балістичних ракет.
Досягти навіть такого показника вдалося тільки завдяки тому, що Польща передала Україні 5 із 208 наявних у неї ракет PAC-3 – рішення, яке викликало гостру внутрішню полеміку. США та НАТО запевнили Варшаву, що за кожну передану ракету вона отримає 10 нових протягом 24 годин, якщо їй загрожуватиме напад. Теоретично це означає, що 5 переданих ракет дадуть їй змогу отримати 50 у надзвичайній ситуації. Але це припущення ґрунтується на двох умовах: що десь узагалі знайдеться 50 вільних ракет PAC-3, і що країни, які ними володіють, погодяться віддати їх у кризовий момент. Усе це також залежить від участі США, особливо з огляду на позицію адміністрації Трампа, яка скасувала попередню обіцянку надати Україні ліцензію на виробництво PAC-3.
У розпорядженні України обмаль засобів, здатних перехоплювати балістичні ракети, і найближчим часом ситуація навряд чи зміниться.
Перехоплення ракет
Крилаті ракети летять за відносно рівною траєкторією, тоді як балістичні ракети рухаються високою параболічною траєкторією. Міжконтинентальні балістичні ракети здатні підійматися на 1-2 тисячі кілометрів у космос, перш ніж повернутися на Землю, тоді як ракети меншої дальності підіймаються лише на 40-50 кілометрів.
Більшість зенітних ракет, призначених для ураження крилатих ракет чи літаків, оснащені боєголовками дистанційного підриву: вони підвищують імовірність ураження цілі, а осколки зазвичай достатньо пошкоджують аеродинамічні поверхні літака, щоб позбавити його здатності летіти. Але коли балістична ракета рухається майже вертикально вниз, її маса й швидкість уже не залежать від аеродинамічних поверхонь – тому боєголовки дистанційного підриву проти неї здебільшого неефективні. Американські ракети THAAD і PAC-3 (комплексу Patriot) належать до типу “hit-to-kill”: вони знищують балістичну ракету на кінцевій ділянці траєкторії за рахунок кінетичної енергії зіткнення.
Балістичні ракети малої дальності в найвищій точці траєкторії можуть летіти зі швидкістю лише 3-4 Маха, а під час спуску перевищувати 5 Мах – саме таку швидкість мала німецька ракета Фау-2 у 1945 році. російський “Іскандер” розвиває швидкість близько 6-7 Мах, а “Кинджал” – до 10 Мах. Ракета комплексу С-400, яку застосовують як балістичну (позначення РМ-48У), летить зі швидкістю 8,2 Маха.
Ракета PAC-3 (дальність 60 км) із комплексу Patriot летить швидше за 5 Мах, але їй не потрібно “наздоганяти” балістичну ракету – досить розрахувати точку, де ціль опиниться у визначений момент, і перехопити її там. Ракети-перехоплювачі комплексу С-400 (дальність 400 км, швидкість 8,2-14 Мах) і THAAD (дальність 150-300 км, швидкість 8,2 Маха) мають вищу швидкість не заради переслідування цілі, а щоб встигнути дістатися розрахункової точки перехоплення на більшій відстані.
Деякі балістичні ракети, зокрема “Іскандер” і “Кинджал”, використовують модифіковану траєкторію, яка ускладнює розрахунки систем перехоплення. Це називається ” заниженою траєкторією”, а самі ракети – аеробалістичними або квазібалістичними. Швидкість таких ракет нижча за швидкість ракет зі стандартною балістичною траєкторією, але щоразу, коли вони змінюють напрямок, ракети-перехоплювачі мусять зафіксувати цю зміну, перерахувати нову точку зустрічі й спрямуватися туди. Якщо система не встигає виявити нову траєкторію й вчасно перерахувати точку перехоплення – вона промахується.
Балістичні ракети можуть використовувати як класичну балістичну траєкторію, так і занижену траєкторію, щоб ухилитися від ракет-перехоплювачів. Написи на схемі: припинення тяги; апогей; повторний вхід в атмосферу; занижена траєкторія; активація бойової частини; повітряний підрив; перехід у польотне положення й нахил траєкторії; наземний підрив.
Комплекс Patriot непогано справляється саме з аеробалістичними цілями: він фіксує зміну курсу й обчислює нову точку перехоплення навіть тоді, коли балістична ракета рухається зі швидкістю 2,8-3,4 км/с, а ракета PAC-3 зближується з нею зі швидкістю понад 1,7 км/с. В одному з перших боїв в Україні комплекс Patriot збив “Кинджал”, а протягом наступних кількох тижнів – ще шість.
Одна ракета PAC-3 забезпечує 60-70-відсоткову ймовірність збиття російської балістичної ракети. Стандартна тактика – запускати одразу дві ракети-перехоплювачі, що підвищує сумарну ймовірність ураження цілі приблизно до 88%. Якщо ж запустити три ракети, імовірність хоча б одного влучання зростає до 96%. Коли Україна вперше розгорнула Patriot, по кожній балістичній ракеті нерідко запускали дві, а іноді й три ракети-перехоплювачі. Є відео, на якому балістичну ракету вже уражено першою ракетою, а її уламки додатково збиває друга ракета.
Весь цикл: виявлення, класифікація, пуск і перехоплення – може відбутися менше ніж за хвилину залежно від дальності й швидкості цілі, тож часу на класичну схему “пуск-оцінка-пуск”, коли спершу перевіряють результат першого пуску, а тоді здійснюють повторний пуск, майже немає. Замість цього застосовують схему “пуск-пуск-оцінка”: запускають кілька ракет поспіль, не знаючи заздалегідь, чи не виявиться друга або третя з них зайвою, якщо ціль уже уражено першою.
Загальний відсоток перехоплення всіх балістичних ракет, запущених в одній атаці, залежить від кількох чинників: чи вдалося вчасно виявити й розрахувати траєкторію польоту, чи перебуває ціль у зоні дії пускової установки Patriot, і чи є на цій установці ракети PAC-3.
Балістичні ракети, запущені росією. Синій – перехоплено; помаранчевий – не перехоплено. З вересня 2022 року росія випустила 1 056 балістичних ракет. Україна перехопила лише 210 із них – це 20%, і цей показник враховує й ті випадки, коли ціль просто перебувала поза зоною досяжності або бракувало ракет-перехоплювачів. Комплекси Patriot почали розгортати у травні 2023 року. Показник липня 2026 року – 29% – вищий за середній. Влітку 2025 року Україна перехоплювала понад 30% балістичних цілей, що з огляду на дефіцит комплексів Patriot було непоганим результатом. Але потім показник упав із 37% у серпні до 6% у вересні й відтоді жодного разу не піднімався вище 30%. Це падіння можна пояснити кількома чинниками.
Перший – росія, ймовірно, проаналізувала дані й дійшла висновку, що занижена аеробалістична траєкторія не дає переваги проти маневреної ракети PAC-3. У вересні росія почала застосовувати крутіші траєкторії. Це полегшує розрахунок точки падіння, але водночас різко звужує вікно для виявлення, супроводу та ураження цілі через вищу швидкість більш вертикального пікірування. Що далі балістична ракета від пускової установки Patriot, то менше це вікно. Маневрування все ще можливе, а вищі швидкості означають, що й час на виявлення зміни курсу та перерахунок нової точки удару теж скорочується.
Уламки першого “Кинджала”, збитого комплексом Patriot, демонструє мер Києва.
Не виключено також, що в якийсь момент поблизу цілі просто не було жодного розгорнутого комплексу Patriot, але Київ завжди прикривала щонайменше одна батарея, тож відсутність спроб перехоплення радше підтверджує повідомлення про дефіцит ракет. В умовах нестачі Україна більше не запускає кількох ракет по одній балістичній цілі, тому навіть коли по ракеті все ж запускають перехоплювач, імовірність не знищити ціль зростає.
Виробництво ракет-перехоплювачів
Наразі США виробляють 600 ракет PAC-3 на рік. До 2030 року цей показник має зрости до 2 000, але після запуску нової виробничої лінії на виготовлення ракет потрібно два роки, а контракт на нарощування потужностей підписали лише у січні 2026-го. Японія виробляє 30 ракет PAC-3 на рік. Німеччина розпочне випуск 250-300 ракет PAC-3 на рік у 2027 році.
Комплекс SAMP/T не продемонстрував ефективності проти балістичних цілей, а виробництво ракет Aster 30 для нього становить лише 80-100 на рік із планами довести цей показник до 300 на рік до 2028 року.
Компанія Fire Point планує перетворити вже виготовлені ракети на перехоплювачі Freya, оснастивши їх німецькими головками самонаведення, хоча немає жодних гарантій, що цей проєкт буде завершено. За оптимістичними прогнозами, перехоплювач має бути готовий до кінця 2027 року. Наразі він оснащений осколковою боєголовкою, яка зазвичай малоефективна проти балістичних цілей. Існують плани перетворити Freya на ракету типу “hit-to-kill”, що вимагатиме встановлення системи бічного маневрування, якої в неї поки що немає. Fire Point має репутацію компанії, що часто обіцяє більше, ніж здатна виконати, хоча інколи таки виконує обіцяне.
Радіоелектронна боротьба
Україна не може покладатися лише на зенітні ракети в боротьбі з балістичними цілями. Комплексів Patriot не вистачає, щоб прикрити всю територію країни, а головне – бракує самих ракет PAC-3.
В України є системи радіоелектронної боротьби LIMA Quant, які з минулого літа до квітня знешкодили 58 із 59 “Кинджалів”. Станом на 7 липня знешкоджено ще три. LIMA діє на дальності до 300 км проти “Кинджалів”, передаючи навігаційній системі ракети хибні координати. Якщо ці дані вказують, що ракета пролетіла повз ціль, вона виконує різкий розворот з великим перевантаженням, “повертаючись” до цілі – і цей маневр часто перевищує запас міцності конструкції, через що ракета руйнується в повітрі.
Уламки таких ракет здебільшого падають на землю практично цілими, що дає змогу детально їх вивчити. Україна встановила, що розрахунки для придушення “Кинджала” були правильними, а антенну решітку “Комета” на ракеті розташовано вбік, а не вгору – завдяки цьому для придушення антени потрібно у 127 разів менше енергії. Крім того, “Кинджал” летить на висоті 20-30 км, що дає вигідніший кут атаки на антену порівняно з антенами “Іскандера”, які працюють на більшій висоті.
LIMA знижує точність “Іскандера” завдяки постановці перешкод, але поки не може здійснити складніше завдання – підмінити навігаційний сигнал власними хибними координатами.
“Іскандер” підіймається на висоту 50 км, а під час ударів на коротшу дальність – навіть до 100 км. Це ускладнює ураження його спрямованої антени. Більша висота також означає крутіше, майже вертикальне пікірування, а отже, вищу швидкість і коротше вікно для перехоплення ракетами PAC-3. Водночас крутіша траєкторія скорочує горизонтальну дальність “Іскандера”, яка становить 400-500 км.
Знищення пускових установок
Ще один спосіб боротьби з балістичними ракетами – знищення їхніх пускових установок.
Станом на червень 2025 року росія мала 162 пускові установки “Іскандер”. За роки війни “кілька” з них уразили, хоча частину лише пошкодили. Багато установок переховують в ангарах на військових аеродромах. Марш пускової установки до позиції для пуску займає 40-50 хвилин, а сама позиція зазвичай розташована за 40-60 км від кордону. Після прибуття на місце підготовка ракети до пуску триває 20 хвилин.
Послідовно відстежувати пересування пускових установок складно, а щойно установка зупиняється на позиції, в України лишається дуже обмежене вікно для удару. Українські сили успішно вразили щонайменше три установки за допомогою HIMARS – одну знищили, дві пошкодили. Можна залучати й авіацію, але літаки мають бути в повітрі й озброєні заздалегідь, а це означає, що установку потрібно виявити на ранньому етапі маршу. Балістична ракета FP-7 має дальність 200 км; на її розгортання йде 15 хвилин, а максимальний час польоту становить 250 секунд – тож ціль має перебувати в зоні досяжності й бути виявленою ще тоді, коли установка перебуває в русі.
Відому позицію пуску “Іскандерів” тримали під наглядом, а підрозділ HIMARS перебував у зоні досяжності. Коли на позицію прибули три пускові установки “Іскандер”, по них завдали удару: дві пошкодили, одну знищили.
“Кинджал” запускають із літаків Су-34, МіГ-31К та бомбардувальників Ту-22М3. Літаків МіГ-31К, ймовірно, залишилося близько 24. росія припинила їх виробництво ще 1993 року, а два роки тому обговорювала потребу випустити нові двигуни, щоб утримати ці літаки в льотному стані, оскільки ресурс двигуна становить лише 300 годин. Су-34 вперше застосував “Кинджал” у вересні 2023 року; таких літаків, імовірно, близько 150; їх досі виробляють. Бомбардувальників Ту-22М3 налічується приблизно 50, і їх більше не виробляють. Хоча удари по будь-якому з цих носіїв корисні самі по собі, платформ для пуску відносно багато для невеликої кількості ракет “Кинджал”.
Санкції щодо компонентів
Уламки “Іскандера”, застосованого під час удару по Києву 10 липня, показують, що електроніку виготовили у 2024-2025 роках, а отже, саму ракету зібрали у 2025-му. У її складі виявили 140 компонентів зі Сполучених Штатів, Тайваню, Швейцарії, Японії, Китаю та Білорусі, причому 62 з них – американського походження. Без західних компонентів росія не змогла б виробляти ракету “Іскандер”.
Іноземні компоненти присутні й у ракеті “Кинджал”.
Натомість у ракеті “Орєшнік” виявили тисячу деталей російського й сотню білоруського походження – і жодного іноземного компонента. Технології, закладені в “Орєшнік”, походять із 1960-1970-х років, ракета вкрай неточна, проте загалом надійна й важко піддається придушенню засобами РЕБ.
Санкції справді ускладнюють і здорожують виробництво для росії та певною мірою стримують його темпи. Їх варто зберігати й посилювати контроль за їх дотриманням, але повністю зупинити виробництво лише завдяки санкціям не вдасться.
Знищення російського виробництва балістичних ракет
Якщо балістичні ракети не виготовляти, їх не будуть запускати.
Під ударами опинилися заводи “Кремній Ел”, Болховський напівпровідниковий завод, Воронезький напівпровідниковий завод, підприємство СНДІФВ (виробник датчиків) та два зеленоградські підприємства мікроелектроніки – усі вони випускають компоненти для балістичних і крилатих ракет.
Атак також зазнали Каменський комбінат, Редкінський дослідний завод, Красноозаводський хімічний завод, підприємство в Невинномиську та Оренбурзький газопереробний завод – усі вони виробляють ракетне паливо або компоненти для нього.
Воткінський ракетний завод, що збирає “Іскандери”, атакували один раз, а завод “ВНДІР-Прогрес” у Чебоксарах, який виготовляє антени CRPA “Комета” для цих ракет, – чотири рази. Останній удар знищив будівлю, де велися дослідницькі роботи.
Більшість цих ударів відбулися у 2026 році, і цьогоріч фіксується незначне зниження темпів виробництва “Іскандерів”:
- У травні 2024 року росія, за наявними даними, виробляла 40 “Іскандерів” і 4-5 “Кинджалів” на місяць.
- У 2025 році – 58 “Іскандерів”, 5 “Кинджалів” на місяць і 17 ракет РМ-48У (варіант С-400 для ударів по наземних цілях) щомісяця. РМ-48У вперше застосували у січні 2026 року: ці ракети неточні, але можуть бути ефективними проти великих цілей завдяки бойовій частині масою 180 кг.
- У квітні 2026 року росія виробляла 58 “Іскандерів” на місяць, а випуск РМ-48У зріс до 40 на місяць. За одними даними, вироблялося 5 “Кинджалів” щомісяця, за іншими – 10-15; українська розвідка називає цифру в 10 “Кинджалів” на місяць.
- У липні 2026 року росія виробила 50 балістичних “Іскандерів”, 5 “Кинджалів” і 40 ракет РМ-48У на місяць – це на 8 “Іскандерів” і 5 “Кинджалів” менше, ніж раніше.
(Що ж до крилатих ракет, наразі росія щомісяця виробляє 15 крилатих ракет “Іскандер-К”, 2 “Калібри”, 60 Х-101, 10 Х-32, 5 “Онікс”, 3 “Циркони” і 4 Х-69 – загалом 99 крилатих ракет на місяць.)
Хоча кількість ракет, які випускають щомісяця, майже не змінилася, удари, найімовірніше, стримали можливе зростання виробництва. Багато об’єктів уражали дронами з бойовими частинами масою 60-120 кг. Такі дрони дуже ефективні проти НПЗ і нафтосховищ, але іншим підприємствам здебільшого завдають лише легких або помірних пошкоджень.
Показовий приклад – завод мікроелектроніки “Кремній Ел” у Брянську, який дрони вражали шість разів, і щоразу шкода була незначною. Але 10 березня 2026 року по заводу завдали удару 7 ракет Storm Shadow з бойовими частинами масою 450 кг кожна, внаслідок чого головний корпус №4 було зруйновано. Після цього 7 липня дронова атака завадила відновлювальним роботам на об’єкті.
Перша атака із застосуванням ракети “Фламінго” сталася наприкінці серпня 2025 року. Її бойова частина масою 1 150 кг завдає значних руйнувань за одне влучання. Загалом відбулося десять таких атак, шість із яких були успішними. Серед успішних атак – лютневий удар по Воткінському заводу, що збирає балістичні ракети “Іскандер”; червневий удар, який знищив будівлю “ВНДІР-Прогрес” у Чебоксарах, де досліджують і розробляють антени CRPA “Комета”; і червневий удар, що пошкодив три будівлі заводу “Титан-Барикади” у Волгограді – єдиного підприємства, яке виробляє пускові установки для “Іскандерів”.
Зверху ліворуч – цех Воткінського заводу, що випускає “Іскандери”, “Орєшник” і “Кинджали”. Зверху праворуч – будівля Воткінського заводу після удару “Фламінго”. (Знизу ліворуч) Будівля “ВНДІР-Прогрес”, де розробляють антени “Комета”. (Знизу праворуч) Одна з будівель “Титан-Барикад” після удару “Фламінго”.
Анатолій Храпчинський, офіцер запасу Повітряних Сил України та директор оборонної компанії, повідомив, що атак зазнали 10 російських заводів, які виробляють балістичні та крилаті ракети, проте загалом існує 1 600 підприємств, що випускають компоненти для ракет. На його думку, подальші удари по нафтогазових об’єктах здатні порушити логістику заводів-виробників комплектуючих, постачання пального для пускових установок “Іскандер” і виробництво твердого палива для ракет великої дальності.
“Але фінансування недостатньо, – сказав Храпчинський. – Якщо Україна здатна виробити, приміром, озброєння на 55 мільйонів доларів, держава може закупити лише на 15 мільйонів доларів”.
Додаткове фінансування могло б з’явитися, якби Україна дозволила передавати технології в межах спільних виробничих проєктів, але наразі це відбувається лише в обмеженому масштабі.
Підсумок
Найкращий варіант для України в боротьбі з балістичними ракетами – знищувати заводи, що їх виробляють. Паралельно варто продовжувати пошук способів протидії “Іскандеру” та іншим ракетам засобами РЕБ.
Більше дронів і ракет дало б змогу атакувати більше ракетних заводів. Україні потрібно зіставити можливий дохід від експорту дронів із витратами на відновлення після ударів російських ракет і дронів, а також урахувати можливість урятувати людські життя. Партнерство з Європою дало б Україні кошти й озброєння, необхідні вже зараз.
Перспектива
У ширшому контексті світові слід замислитися над загрозою ядерних балістичних ракет та економічними аспектами війни на виснаження із застосуванням балістичних ракет. Якщо зосередитися лише на війні на виснаження, “Іскандер” коштує 3 мільйони доларів, “Кинджал” – 4,5 мільйона. Ракета PAC-3 комплексу Patriot коштує 4 мільйони доларів, а THAAD, що має більшу дальність, – щонайменше 12 мільйонів.
Якщо зосередитися на комплексах Patriot: перехоплення одного “Іскандера” вартістю 3 мільйони доларів обходиться у 4 мільйони доларів, а ймовірність невдачі становить 35%. Якщо витратити 8 мільйонів доларів, імовірність невдачі знижується до 12%. Якщо витратити 12 мільйонів доларів, імовірність невдачі все ще становить 4%.
Для порівняння, LIMA протидіє “Кинджалу” за ціною 68 000 доларів за одиницю. Захист великого міста коштував би 5,8 мільйона доларів, а захист усієї України – 1 мільярд доларів. Хоча ці витрати не зростають після кожного застосування, і LIMA вже знизила точність “Іскандера”, радіоелектронна боротьба – сфера, що постійно змінюється. Існує ризик, що модернізація балістичних ракет може звести ефективність систем РЕБ нанівець. Таке вже траплялося раніше, але після оновлення система LIMA щоразу відновлювала ефективність.
За п’ять місяців війни з Іраном США витратили 65% своїх ракет Patriot (як PAC-2, так і PAC-3), лишившись із запасом від 759 до 827 одиниць. Також США витратили 39% перехоплювачів THAAD, і в них залишилося від 234 до 278 одиниць. Наразі США виробляють 600 ракет Patriot на рік із планами довести цей показник до 2 000, а також 96 ракет THAAD на рік із планами наростити випуск до 400. Електронну боротьбу для протидії дронам чи ракетам США не застосовують.
Дешевші перехоплювачі й системи РЕБ у поєднанні з ударами по пускових установках, складах і виробничих потужностях балістичних ракет мають стати основою майбутньої стратегії у війні на виснаження. І, як показав досвід Ірану, планування має враховувати й об’єкти пуску, зберігання та виробництва, захищені щонайменше стометровим шаром скельної породи.
Джерело
