Починаючи з 2022 року, а особливо з літа 2023-го, росія намагалася закрити свій повітряний простір від українських дронів і ракет і з цією метою розгорнула масштабну лінію засобів протиповітряної оборони – в окупованих регіонах та вздовж кордону з Україною. Частина цих засобів прикривала ключові області, насамперед московську та ленінградську, інша – авіабази, нафтопереробні заводи й промислові об’єкти. Системи, розташовані в окупованих районах, з часом зазнавали дедалі більших втрат, і на початку цього року утримувати суцільну “стіну” ППО навколо України стало неможливо. Відтоді росія перебудувала свою оборону, зосередивши основну частину систем, що залишилися, навколо Москви, тоді як в інших районах розгорнули різні набори систем залежно від їхньої важливості.
Розгортання: радари та комплекси С-300/С-400
Радіолокаційні станції виконують функцію виявлення повітряних цілей, а не їх ураження. Радари навколо Москви мають фіксувати будь-яку загрозу, що наближається, – це доповнює власні радари самих зенітно-ракетних комплексів. Новоросійськ і Калінінград мають високу щільність окремих радарів, Ростов – дещо меншу. Решта окремих радарів розосереджена вздовж кордону з Україною та по всій території країни, аби виявляти будь-які загрози, що прориваються вглиб.
Основу наземної ППО росії становлять зенітно-ракетні комплекси С-300 і С-400. Більшість із них експлуатують повітряно-космічні сили (ВКС): С-300 існують в кількох варіантах середньої та великої дальності, причому армія експлуатує переважно варіанти з більшою дальністю. Комплекси С-400 у складі ВКС можуть застосовувати як власні ракети, так і ракети комплексів С-300.
Саме комплекси С-300/С-400 мають безпосередньо уражати цілі. Через великі втрати ВКС уже бракує комплексів для утримання суцільної “стіни” – протяжної лінії, достатньо щільної, аби радари сусідніх комплексів взаємно виявляли загрози й прикривали одне одного. Саме тому на початку цього року росія відвела комплекси й облаштувала кругові позиції точкової оборони.
У такій конфігурації радари, ракетні комплекси та засоби ближньої точкової оборони, що прикривають кожен дивізіон С-300/С-400, здатні захищати одне одного та ключові об’єкти. Москва традиційно є найбільш захищеною територією росії, тож саме там зосереджено найбільшу концентрацію зенітно-ракетних систем. Кілька інших міст теж прикриті комплексами С-300/С-400, але ніде більше їхня щільність не є настільки високою.
Показовий приклад – Керченський міст і Крим, які й досі перебувають під щільним прикриттям. 31-ша дивізія ППО ВКС за час війни зазнала суттєвих втрат, і її довелося укомплектовувати старішими С-300 замість С-400 – обставина, що йде на користь Україні, адже демонструє вразливість російської ППО на півострові, яка продовжує втрачати техніку.
Валдай привертає увагу лише тому, що там розташована одна з улюблених резиденцій путіна: більше захищати там нічого, проте ВКС зобов’язані прикривати це місце, оскільки його ураження стало б для режиму серйозною репутаційною поразкою. Ашулук, своєю чергою, – це полігон і навчальний центр російської ППО.
Відомі місця розміщення російських систем ППО С-300 та С-400 за останні 5-6 місяців.
“Панцирі”: точкова оборона
Окрім С-300/С-400, найчисленнішими комплексами на озброєнні ВКС є системи “Панцир” – засоби точкової оборони ближньої дії, що поєднують ракети та зенітну артилерію. Сьогодні їхнє основне завдання – прикриття позицій дивізіонів С-300/С-400, а також інших важливих об’єктів, тому їх розгорнуто у великій кількості практично по всій території росії. Для оборони кожного НПЗ зазвичай виділяють щонайменше одну батарею – чотири машини “Панцир” плюс допоміжна техніка; заводи в Астрахані, Пермі, Сизрані, Рязані та Ярославлі нерідко прикривають одразу дві батареї.
Найщільніше “Панцирями” прикрито Москву: там комплекси часто розміщують на спеціально збудованих платформах або на дахах будівель, аби радар мав кращий огляд і виявляв цілі на більшій відстані, незважаючи на перешкоди рельєфу. Резиденція путіна у Валдаї теж перебуває під щільним прикриттям, а в Єлабузі (де виробляють дрони “Шахед”/”Герань”) “Панцирі” також стоять на підвищених платформах. Воткінськ, де випускають ракети “Кинджал”, “Іскандер” та “Орешник”, атакували двічі, і одна з атак виявилася успішною.
Відомі місця дислокації систем точкової оборони “Панцир”.
Ефективність перехоплення
За наявними даними, більшість українських дронів на території росії знищують саме зенітні ракети та артилерійський вогонь. Значно менше дронів збивають переносними зенітно-ракетними комплексами (ПЗРК), ракетами “повітря-повітря”, випущеними пілотованими перехоплювачами (МіГ-31, Су-35, Су-30, Су-27) та ударними вертольотами (Мі-24, Мі-28, Мі-35, Ка-52), а також кулеметним і стрілецьким вогнем.
Встановити точні цифри складно, але приблизну оцінку можна отримати так: беремо кількість дронів, запущених углиб росії за одну ніч (від 300 до 500), і кількість повідомлень про влучання в об’єкти (зазвичай 5-25) – за цим співвідношенням можна вивести приблизний відсоток збитих дронів.
Одна з дослідницьких груп змогла отримати точнішу оцінку саме для щільно прикритого московського регіону.
Три кільця оборони Москви
Будь-яка ефективна оборонна позиція, наземна чи повітряна, вибудовується ешелоновано, і Москва прикрита приблизно трьома кільцями ППО. Перше кільце окреслене доволі чітко, тоді як друге й третє розташовані значно щільніше одне до одного. Якщо зовнішнє кільце не знищує всі цілі перед собою або ті, що прорвалися крізь нього, наступний ешелон має кілька нагод відкрити вогонь, а до перехоплення долучаються й сусідні підрозділи. Першим кроком завжди є виявлення цілі – цим займаються як окремі радари, так і радари, вбудовані в кожен комплекс ППО.
Системи ППО навколо Москви, з Обнінськом і Серпуховом як орієнтирами.
Патерни перехоплення дронів у липні
Дослідницька група зафіксувала близько 1500 повідомлень про виявлення та перехоплення дронів – не в межах однієї атаки, а розкидано протягом усього липня. Карта перехоплень показує: за відеозаписами дрони зазвичай летять поодинці, іноді парами й дуже рідко – по три в одному кадрі, тому засоби ППО збивають їх послідовно, по одному. Це створює на карті чіткі лінійні патерни – потоки дронів прибувають із конкретних напрямків і знищуються один за одним на різній відстані.
Більшість дронів збивають не на підльоті до першого, зовнішнього кільця, а вже після того, як вони його проминули. Якщо орієнтуватися на Обнінськ і Серпухов, частину дронів збивають ще до Серпухова, тоді як перед Обнінськом – жодного. Найбільше дронів знищують перед зовнішнім кільцем на захід і північ від Рязані – приблизно сотню за межами першого московського кільця; решту, близько 1400, збивають уже всередині нього.
Це наочно демонструє цінність ешелонованої оборони. Цілі спершу треба виявити, а всі системи – попередити, де їх шукати. Перше кільце забезпечує раннє виявлення, після чого до перехоплення послідовно долучаються перший, другий і зрештою третій ешелони. Дрони, що летять західніше й північніше Рязані, виявляють значно раніше, ніж ті, що прямують з інших напрямків, а тому й перехоплюють їх раніше.
Відомі місця, де були перехоплені дрони.
Крим: пастка для російської ППО
У Криму російська ППО має значно меншу глибину, а в районі Севастополя – практично жодної. Частину дронів і ракет кримські засоби ППО фіксували на підльоті, інші виявляли лише на близькій відстані або вже після проходу цілі. Якщо Україна знала точне розташування російського компонента ППО й завдавала удару, підрозділ мав шанс захиститися, але надто часто удару по ньому завдавали раніше, ніж він устигав розпізнати загрозу. Коли Україна застосовувала морські дрони для запуску FPV-дронів по узбережжю, російська ППО виявлялася безсилою. Саме тому Крим став справжньою пасткою для російських засобів ППО – і саме тому Україні так складно захищати Одесу від дронів і ракет.
Це також показує, як Україна роками виснажувала тилову ППО росії: найбільш вразливими були саме прифронтові системи. Іноді вони відбивалися самотужки, іноді їх прикривав сусідній комплекс, але час від часу той чи інший підрозділ знищували. Що більше систем гинуло, то більше слабшала щільність оборони, ставало менше засобів взаємного виявлення й прикриття, і атакувати ті, що залишилися, ставало дедалі простіше.
Карта, на якій показано розташування російських засобів ППО та перехоплені українські дрони.
Оцінка вартості кампанії проти москви
ППО Москви щільніша й ефективніша за будь-яку іншу ділянку російської оборони. За наявними даними, у липні до Москви прямувало 6225 дронів, із них 780 нібито перехопили ще до підльоту до столичних рубежів оборони (можливо, таких випадків було й більше, просто без звітності). Отже, до Москви потенційно долетіло близько 5445 дронів.
З них зафіксовано 1500 випадків виявлення та перехоплення: 1400 знищили перший і другий ешелони, ще 100 дісталися третього кільця, і лише один із них уразив ціль. Щодо решти приблизно 3945 дронів даних про місце перехоплення чи влучання немає, проте за червень–липень Україна змогла вразити цілу низку об’єктів:
- НПЗ у Капотні – уражений кілька разів, виведений з ладу до 2027 року, розташований усередині третього кільця оборони;
- центр космічного зв’язку в Медвежих Озерах, поблизу другого кільця;
- логістичний склад у Коледіно, поблизу другого кільця;
- склад Wildberries у Чехові, за 25 км на північ від Серпухова, усередині першого кільця;
- склад Wildberries в Електросталі, поблизу першого кільця;
- завод із переробки гуми в Чехові, за 25 км на північ від Серпухова, усередині першого кільця;
- центр космічного зв’язку в Дубні, поблизу першого кільця;
- центр космічного зв’язку в Белоомуті, за 20 км до першого кільця;
- центр космічного зв’язку в Мещеріно, поблизу першого кільця;
- нафтобазу в Ногінську, поблизу першого кільця.
Складно сказати напевно, які саме російські засоби відбивали ці 1500 дронів – чи “Панцирі” застосовували гармати, чи ракети, чи те й інше, скільки ракет випустили комплекси “Панцир”, “Тор”, “Бук” або С-300/С-400, і в яку суму обійшлася робота гелікоптерів і винищувачів, які теж брали участь у перехопленні. За оцінкою однієї команди аналітиків, боєприпаси для знищення 1500 дронів коштували росії 250-450 мільйонів доларів; навіть консервативна оцінка в 125 мільйонів доларів є суттєвою сумою.
Аналітики також виходили з того, що українські дрони коштують 10-30 тисяч доларів за одиницю, але якщо взяти вартість дрона FP-1 – 55 тисяч доларів, то за два місяці атак на Москву Україна витратила на дрони приблизно 82,5 мільйона доларів.
Вартість відбудови заводу у Капотні становить приблизно в 1 мільярд доларів, і це без урахування втрачених за пів року 1,5 мільйона тонн бензину та 1,5 мільйона тонн дизельного пального, а також шкоди, завданої іншим об’єктам.
Москва – найщільніше прикритий повітряний простір у світі. Відсоток успішних українських ударів залишається дуже низьким, однак ефект від тих ударів, що досягають мети, дає дуже високу віддачу порівняно з витраченими ресурсами. Так само низьким є відсоток успіху в інших регіонах, але вже сама шкода, завдана НПЗ, робить цю кампанію успішною.
Оборона від крилатих ракет: роль літаків А-50У
Після перебудови ППО окремі радари, розкидані по країні, виявилися неспроможні відстежувати всі українські загрози – залишалося надто багато прогалин. Іноді ціль вели протягом кількох годин, після чого вона виходила із зони покриття і губилася. Навіть коли ціль вдавалося супроводжувати, поблизу могло не виявитися жодного наземного комплексу, здатного її уразити.
А-50У – літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління, який росія використовувала для виявлення українських радарів на підтримку власних ударів дронами й ракетами по Україні. Після того як два таких літаки збили, решта А-50 стали патрулювати на більшій відстані від українського кордону. Загалом у росії є сім літаків А-50У, але лише чотири з них боєздатні; один перебував на технічному обслуговуванні, однак у період з 4 по 22 червня до строю повернувся борт із червоним бортовим номером “45”.
У певний момент росія дійшла висновку, що власній ППО потрібна більша підтримка, ніж наступальним ударам. А-50 фактично виконував роль мобільного радара, здатного наближатися до загрози, аби не втрачати супровід українських дронів і ракет: він здатен виявити ракету “Фламінго” на відстані 600 км, а дрон великої дальності – на 200 км. Якщо наземний комплекс ППО не встигав до цілі, до перехоплення могли направити вертоліт або винищувач. Так, не пізніше 4 червня 2026 року, літаки А-50 припинили патрулювати над Україною й перейшли до забезпечення радіолокаційного покриття у складі дедалі слабшої російської ППО, базуючись у районі Іваново та Ульяновська. Тобто вони перейшли від наступальних операцій до оборонних.
23 червня характер польотів змінився: один літак почав літати колами навколо Ульяновська, здебільшого вночі. Літаки почергово виходили на бойове патрулювання, і за наступні 11 днів зафіксували 60 окремих вильотів.
4 липня Україна випустила п’ять ракет “Фламінго” по Воткінському заводу, де виробляють балістичні ракети “Іскандер” і “Кинджал” і який одна ракета “Фламінго” вже уразила в лютому 2026 року. “Фламінго” – велика ракета, довжиною близько 13 метрів, тож її неважко виявити й збити, якщо радар має пряму видимість цілі. Щоб цього уникнути, ракети летіли низько над річками, розраховуючи, що наземні радари заблокує рельєф місцевості. Проте радар А-50 працював на висоті 5-10 тисяч метрів, і рельєф йому не заважав: усі п’ять ракет збили в трьох різних точках, ще до того, як вони досягли заводу у Воткінську.
Після удару 4 липня чотири-п’ять літаків А-50У перебазували з Іваново та Ульяновська до Пермі, Челябінська й Оренбурга, аби зменшити ризик атаки на самі літаки. 6 липня дронам FP-1 знадобилося 12-15 годин, щоб долетіти до Омська; на момент їх прибуття над НПЗ уже чергував А-50, який навів Су-57 на дрони, проте той збив лише один дрон, а щонайменше два дрони уразили сам завод.
7 липня у повітрі одночасно перебували вже чотири літаки А-50 – рівень бойової готовності, якого раніше не фіксували.
24 липня запустили п’ять ракет “Фламінго”: три з них десь збили, але дві влучили в завод “Авітек” у Кірові, що серед іншого виробляє двигуни для крилатої ракети Х-101.
7 серпня п’ять ракет “Фламінго” спробували дістатися Воткінська новим маршрутом, але всі п’ять збили.
Червоний колір – дві початкові бази для чотирьох літаків А-50У. Фіолетовий – три бази, які наразі використовують літаки А-50У. Жовтий – три місця, де під час атаки 4 липня було збито всі п’ять ракет “Фламінго”. Зелений – два місця, де під час атаки 7 серпня було збито всі п’ять ракет “Фламінго”.
Ефективність ракети “Фламінго”
Активізація українських ударів, найімовірніше, змусить чотири літаки А-50У літати частіше, що з часом може призвести до проблем із технічним обслуговуванням і поломок. Це додаткове джерело напруги для російської ППО, однак саме ці літаки суттєво підвищують шанси росії виявляти й перехоплювати українські дрони та ракети.
Українські дрони добре показали себе проти легкозаймистих цілей – складів Wildberries, нафтопереробних заводів та інших енергетичних об’єктів, а також проти самих засобів ППО, коли їх обирали ціллю. Але боєголовка вагою 60-120 кг завдає обмеженої шкоди великому об’єкту, який не є легкозаймистим.
“Фламінго” несе боєголовку вагою 1150 кг, ефективну проти будь-якого об’єкта: якби влучали хоча б 40% запущених ракет, значна частина російської промисловості опинилася б у руїнах. Проблема в тому, що ракету легко виявити, якщо радар має пряму видимість, і так само легко збити після виявлення. “Фламінго” певний час успішно уникала радарів, летячи над річками, проте А-50 здатні “бачити” й у річкові долини. Відтоді, як літаки А-50 долучилися до операцій ППО, до цілі долетіли лише дві ракети з п’ятнадцяти. За ціни 600 тисяч доларів за одиницю втрата п’яти ракет “Фламінго” коштує 3 мільйони доларів.
Навіть коли ракету не збивають, трапляються навігаційні збої, через які вона падає неподалік від цілі: одного разу “Фламінго” на свою біду влучила в звичайний стовп за кілька сотень метрів від об’єкта.
Україна запускає “Фламінго” партіями по п’ять – або тому, що поки не може одночасно запустити більше, або тому, що вважає це найефективнішою тактикою. У будь-якому разі малоймовірно, що по одній цілі одночасно запустять усі п’ятнадцять ракет, аби перевантажити оборону.
Дальність 3000 км і боєголовка вагою 1150 кг – безумовно, сильні характеристики, проте навігаційні збої та легкість перехоплення після виявлення А-50 роблять ракету малоефективною. Найімовірніше, шанси влучити суттєво зростають на дистанції до 1000 км, але це виводить чимало цілей за межі досяжності, тоді як такі цілі, як Воткінський завод, обов’язково потрібно знищити.
У теперішньому форматі застосування “Фламінго” здебільшого не дає результату проти чинної російської ППО. Україні варто створювати умови, за яких ця ракета запрацює на повну силу.
Що далі
Далекобійні українські дрони й далі демонструють високу ефективність навіть проти найпотужніших систем ППО у світі. Вони неодноразово атакували засоби ППО в районах Керчі, Краснодара й Новоросійська, тоді як повідомлень про атаки на ППО в інших глибинних регіонах росії значно менше. Якби Україна знайшла спосіб бити й туди, здатність росії захищати власну територію ослабла б іще більше.
По ключових російських підприємствах, що виробляють ракети й дрони, треба завдавати ударів. Якщо “Фламінго” не дістає до них, варто розглянути масовані атаки дронів.
Знищити літаки А-50 було б складно, але вкрай бажано.
Восени балістична ракета FP-9 із боєголовкою 800 кг і дальністю 855 км має стати боєготовою. Поки цього не сталося, розраховувати на неї зарано – ще треба підтвердити точність ракети, хоча балістичні цілі загалом складніше збивати. Компанія Fire Point схильна обіцяти більше, ніж здатна виконати, проте якщо ракета виявиться дієвою й вироблятиметься достатніми темпами, вона стане ще одним фактором тиску на російську ППО.
Джерело
