Американським президентам раз за разом було важко збагнути, що за людина путін. коли Джордж В. Буш зустрівся з ним 2001 року, він заявив, що “подивився цій людині в очі”, “відчув його душу” й визнав його “гідним довіри”. Барак Обама вважав, що путін помиляється, втручаючись в Україну та Сирію, але майже нічого не зробив, щоб цьому завадити. Джо Байден підтримав опір України російському вторгненню, однак страх, що загнаний у кут путін може натиснути ядерну кнопку, робив його надміру обережним. Його непокоїли наслідки таких далекобійних ударів по території росії, які Київ тепер завдає щодня.
Ця обережність настільки дратувала українців, що після переобрання Дональда Трампа вони чекали, що той нарешті змінить ситуацію. Та слід бути обережним зі своїми бажаннями: президент, який повернувся до Білого дому, вважав, що самих його добрих стосунків із путіним вистачить, аби домогтися, щоб росія погодилася на негайне припинення вогню. У Трамповому уявленні проблемою був президент Зеленський, який, на його думку, вів приречену на поразку війну.
Саме це й призвело до зради, що дала назву книжці кореспондента The Guardian Люка Гардінга. Замість того, щоб посилити тиск на москву, нова адміністрація почала відмовлятися від підтримки України. На Генеральній Асамблеї ООН США проголосували разом із найодіознішими прибічниками росії проти резолюції, яка засуджувала її агресію (навіть Китай утримався). Трамп засудив свого попередника Байдена за допомогу Україні, завищив її обсяг (стверджував, що йдеться про 350 млрд доларів, хоча насправді сума була близькою до 70 млрд) і зажадав привілейованого доступу до українських корисних копалин як форми відшкодування. А потім сталося найбільше приниження: Зеленського спровокували просто в Овальному кабінеті, де Джей Ді Венс звинуватив його в неповазі до президента лише за те, що той намагався виправити неправдиві твердження про те, як його країна дає собі раду у війні. Зеленського випровадили з Білого дому й потому знову засипали звинуваченнями. На короткий, але критично важливий час українським військам на передовій навіть припинили передавати розвіддані.
Трамп і далі плекав ілюзії щодо путіна. Згодом того ж року він запросив його на Аляску на саміт, де російському лідерові виявляли надзвичайну пошану, помилково вважаючи, що він готовий до компромісу. Єдиний компроміс, який мав на увазі путін, полягав у тому, щоб Україна без бою віддала свої території. (Держсекретар Марко Рубіо й досі заперечує твердження росії, що на саміті про це нібито домовилися в принципі.) У будь-якому разі зустріч провалилася: Трампа роздратувала одна з довгих путінських лекцій про історію російсько-українських відносин. Саміт завершився ще до обіду.
Зраду Трампа Гардінг показує не так через описи переговорів і самітів, як через свої репортажі з українських міст, що постійно зазнають повітряних атак. Коли Зеленського на очах у світової преси заманили в пастку, Гардінг був в Одесі й відвідував клініку, в яку влучив російський дрон Shahed іранської розробки. Оглядаючи руїни вигорілої дитячої клініки, де вона працювала, Олена Пальш сказала з болем: “Ми створювали її з любов’ю. П’ять років праці було знищено за одну мить”. Гардінг розповідає чимало таких історій про страждання й руйнування, яких путін завдає країні, котру вважає природною частиною росії.
Так він створює протверезну хроніку довгої й жорстокої війни. Гардінг уміє змальовувати людей, яких затягнуло у вир подій, серед них Рі Чхоль Нам – північнокорейський солдат, який із подивом виявив, що воює за росію, а сором через полон в українців довів його до спроби самогубства. Ширший контекст також подано вправно: окремі розділи присвячено тому, як Китай намагається використати ситуацію у своїх інтересах і як путін прагне залякати європейців, влаштовуючи диверсії на інтернет-кабелях на морському дні або запускаючи дрони в їхній повітряний простір.
Головні лиходії книжки – безперечно, Трамп і путін. Гардінг розмірковує, чи не може сам Трамп бути російським активом. Чи річ лише в тому, що йому подобається товариство тиранів і він заздрить їхній абсолютній владі, чи вони мають на нього компромат, який він не хоче допустити до розголосу (хоча, слід визнати, йдеться про людину, якій, здається, взагалі невідомий сором)? Гардінг завершує запитанням в умовному способі: “Якби Трамп був російським агентом, що саме він робив би інакше?”
Та тепер путін, схоже, розчарований Трампом, адже той не домігся капітуляції України, на яку російський лідер розраховував. І це породжує інше запитання: якщо Трамп був готовий іти путіну назустріч, то чому російський лідер не зміг піти на компроміси, які дали б змогу укласти угоду? Шкода, що Гардінга більше не пускають до добре знайомої йому москви, де його контакти могли б допомогти дослідити найбільшу загадку: чому путін і далі веде марну й дорогу війну, яку не може виграти.
Книжка Люка Гардінга “Зрада: Трамп, путін і нова доба завоювань” (Betrayal: Trump, Putin and the New Age of Conquest) вийшла у видавництві Guardian Faber (£20). Замовити примірник можна на guardianbookshop.com
Джерело: The Guardian
