Неважко зрозуміти, чому Трамп хотів би торгової війни з Канадою.
Він програв свою війну з Іраном, але масштаб приниження, якого він завдав нашій країні, ще не до кінця усвідомлений. Тож краще, поки є можливість, змінити тему на конфлікт, який, як він гадає, можна виграти до проміжних виборів.
Але він не може.
Як Трамп доводить знову і знову, цілком можливо бути водночас і морально неправим, і геополітично слабким. А його слабкість стає нашою слабкістю, його нігілізм – нашою національною ганьбою, а насправді – трагедією.
Щоб проводити торговельну політику, потрібно мати певне уявлення про те, як працюють ринки, а Трамп цього не розуміє. Його основна передумова не просто хибна, а цілковито неправильна. Він не розуміє, що таке торговельний дефіцит. Це означає, що ви купили щось, чого хотіли або потребували, за гроші.
Отже, ви, найімовірніше, маєте торговельний дефіцит у торгівлі з продуктовим магазином або кав’ярнею. Але, виходячи з магазину, ви не дивитеся на чек і не кажете, що вам мають повернути всі гроші, а продукти ви залишите собі, бо неправильно, що за щось узагалі треба платити.
Саме так Трамп підходить до Канади – нашого найважливішого торговельного партнера.
І насправді все ще гірше: запроваджуючи мита, ми тепер фактично наполягаємо на тому, щоб платити більше за те, що раніше отримували дешевше. Це ніби прийти до продуктового магазину зі “зворотними купонами” й наполягати: оскільки вас обурює сама необхідність платити за речі, тепер ви будете навмисно платити за ті самі речі ще більше.
У самому центрі цієї історії видно одну зі слабкостей Трампа. Він усе життя ошукував людей. Тому він не здатний уявити обмін, у якому ніхто нікого не ошукує. Він живе з очевидним страхом, що цього разу ошукати можуть саме його. Тож підштовхнути його до торгової війни з Канадою, мабуть, дуже легко: достатньо помахати перед ним кількома цифрами й пояснити, що торговельний дефіцит означає, ніби особисто його ошукують.
Трамп мав схожий особистий досвід у політиці, що призводить до подібного нерозуміння. Він зміг вигравати президентські вибори, відкрито зневажаючи свою країну та її громадян. Він не має уявлення про патріотизм, не відчуває, що Сполучені Штати – це щось більше, ніж скарбничка, яку можна розбити. Йому бракує самого поняття суверенітету – розуміння, що політична спільнота існує незалежно від примх і жадібності тих, хто перебуває при владі.
Це означає, що Трамп може поважати таких людей, як путін, які зробили те саме, що й він, але ефективніше. Натомість він не здатний зрозуміти людей, які є патріотами, справді дбають про власну країну й народ і сприймають суверенітет як реальність та цінність.
Тому він не зможе передбачити дії канадських обраних посадовців, таких як Марк Карні, прем’єр-міністр Канади, або Даг Форд, прем’єр Онтаріо. Він очікує, що вони поступляться, бо особисто для них це було б найпростішим рішенням – і саме так на їхньому місці вчинив би він сам. Але вони не поступляться, тому що для Канади ця ситуація має екзистенційний характер, а їм не байдуже до існування Канади.
Ці двоє представляють різні політичні партії й дотримуються протилежних позицій з багатьох питань. Але обидва розуміють, що американський підхід до Канади спрямований на підрив канадського суверенітету, і обом, на відміну від Трампа, небайдуже майбутнє власної країни.
Те саме стосується канадців загалом. Ми можемо завдати шкоди їм, а вони – нам; але американці загалом не бачать сенсу в нашій агресивній торговельній політиці, тоді як канадці загалом бачать сенс у самозахисті Канади. (За даними одного опитування, більше американців підтримало канадську відповідь, ніж американську агресію.)
Коли Канада відповіла на мита США, як і мусила зробити, люди Трампа були змушені підняти рівень власного самообману й заявляти, що Канада надто слабка, аби робити те, що вона насправді робила. Цю тезу підкріплював цілий легіон стереотипів, покликаних довести, що Канада – не справжня країна.
Цікаво, що один із часто вживаних аргументів полягає в тому, що Канада нібито не існує як країна, бо має систему охорони здоров’я. Насправді все навпаки: країна, здатна створити національну систему охорони здоров’я, краще усвідомлює власне існування завдяки досвіду солідарності, що дає кожному змогу процвітати завдяки всім іншим. Ми меншою мірою є країною, бо не здатні цього зробити.
Хоч би якою безглуздою була американська риторика про неіснування Канади, вона викликає занепокоєння, бо нагадує те, як кремль говорив про Україну, і цілком слушно нагадує Канаді, що йдеться саме про її суверенітет.
Але якщо Канада відповідає, як вона вже зробила, у Трампа немає наступного ходу. Якщо Канада діє як суверенна держава, йому нічим відповісти. Усередині країни його торговельна політика не має політичної підтримки. Вона спантеличує навіть його власну партію. Погрози справжньої війни, хоча вони й лунали, порожні: ми вже програємо одну війну, наш міністр оборони тим часом послідовно послаблює армію й скасовує базові програми модернізації, а країна, яка виступає проти торгової війни з Канадою, навряд чи захоче вторгатися до неї. Ба більше, величезна більшість американців і досі називає канадців друзями.
Ганебне рішення почати називати озеро Онтаріо “Озером Америка” насправді є визнанням поразки. Якщо ми не здатні зрозуміти основ економіки й політики, якщо мусимо програти торгову війну Канаді, одночасно програючи збройну війну проти Ірану, то бодай наклеїмо десь своє ім’я.
Та чи це взагалі наше ім’я?
Америка – це майже ім’я італійського мореплавця, який наприкінці XV століття привабливо писав про те, що європейці називали “Новим світом”. За щасливим для нього збігом європейські картографи назвали його ім’ям два континенти – Північну і Південну Америку. Наприкінці XVIII століття нашу країну назвали “Сполученими Штатами Америки”, бо вона виникла на суходолі, який уже понад двісті п’ятдесят років був відомий як Америка. Коли ми починаємо називати “Америкою” ще й водойми, то лише додаємо зайвої картографічної слави імені Амеріго Веспуччі.
Коли ми намагаємося назвати все на свою честь, ми втрачаємо відчуття того, хто ми є. Що таке “Америка”, якщо її знову й знову вихолощують до порожньої бравади? Хто такі “американці”, якщо ми стаємо торговою маркою метушливого імперіалізму однієї людини?
Якщо ми хочемо бодай якогось самовизначення, якщо хочемо пережити цю власноруч створену катастрофу, варто згадати й наголосити на словах “Сполучені” та “Штати”. Вони називають нашу конституційну республіку.
Мати штати – означає мати форму політики, що перебуває поза досяжністю однієї людини. А бути сполученими – означає мати ширше усвідомлення історії та майбутнього народу. Ми втрачаємо це гідне усвідомлення мети, коли дозволяємо владі залишатися в руках людини, яка не розуміє ані єдності, ані державності; яка прагне лише розділяти нас заради особистої вигоди; якій байдуже до подальшого існування нашої країни; яка безглуздо відштовхує тих, хто був нашими вірними друзями.
Джерело
