Одну думку я намагався донести в цьому блозі на Substack від самого початку: у війні тривалість значно важливіша за запеклість. Намагатися не допустити ескалації війни може здаватися розсудливим кроком (і академічна теорія, яка просто не розуміє історії, саме так і каже). Однак жорстке стримування ескалації насправді може значно погіршити ситуацію. Такий підхід, у марній спробі втримати війну під контролем, може розтягнути її значно довше, ніж будь-хто очікував. А тривалість війни майже завжди є ключовою змінною, що визначає, наскільки жахливою вона стане. Коротка ескалація, якщо вона може бути ефективною, значно краща за таку довгу й потворну війну, яку ми бачимо зараз.
Минулого тижня я особливо замислився над цим, коли президент Зеленський зробив те, що ще кілька років тому здавалося б шокуючою ескалацією, але тепер люди сприйняли це майже буденно: він оголосив про “де-факто” закриття російського комерційного повітряного простору.
Інакше кажучи, тепер ми вже ескалюємо, і людям це майже байдуже. Це повертає нас до початкової фази повномасштабного вторгнення, коли всі вірили, що таку ескалацію можна контролювати.
Мене завжди забавляє, коли мене називають затятим прихильником Байдена лише тому, що я критикую Трампа. Перші два роки існування цього блогу на Substack, тобто понад половину часу його існування, я багато писав про серйозні вади політики адміністрації Байдена щодо ескалації. Намагаючись стримувати ескалацію, адміністрація Байдена фактично захищала росію й затягувала війну. У найкращому разі вона просто відкладала ескалацію, а тим самим зрештою робила її гіршою й збільшувала масштаб руйнувань. На початку 2024 року я написав кілька матеріалів саме на цю тему.
Ось висновок із матеріалу за січень 2024 року.
Тепер, за Трампа, стало очевидно, якою катастрофою насправді була політика США. путін тепер може ескалювати без жодного страху, що США зроблять щось, аби його зупинити, а це означає, що українцям доводиться грати у жорстоку гру навздогін. Цього тижня ми побачили яскравий приклад: українці заявили, що тепер “де-факто” загрожуватимуть цивільній авіації в росії. Їм роками доводилося жити в умовах, коли їхній повітряний простір перетворився на дикий Захід, а тепер вони намагаються помінятися ролями з росією.
Усе це показує, що саме ми побачимо цієї осені та взимку. І Україна, і росія більш ніж через чотири з половиною роки війни тепер стикаються з реальністю, у якій війна стане ще інтенсивнішою й жахливішою, а повсякденне життя для всіх буде дедалі важчим. Водночас обидві сторони тепер здатні завдавати набагато більшої шкоди у своїх кампаніях далекобійних ударів, ніж могли кілька років тому.
Ось до чого призвела відмова допомогти Україні швидко виграти війну: війна затягнулася й стала гіршою. Намагання штучно стримувати ескалацію зробило війну значно жахливішою й масштабнішою, ніж вона мала бути.
Серед інших тем цього тижня – низка заяв американської адміністрації про позицію США щодо війни. Загальний висновок такий: Трамп тепер прямо демонструє, що росія – друг, а Україна – об’єкт зневаги. І нарешті, генерал Драпатий оприлюднив новий набір принципів для українських військових. Над ними варто замислитися усім арміям. І в них немає жодного слова про те, що всім солдатам треба робити ін’єкції тестостерону.
Осінь і зима будуть жорстокими
Під час вечірнього звернення 1 вересня президент Зеленський дуже чітко сказав, як, на його думку, розвиватиметься війна проти росії. Він вважає, що кількість і типи дронів та ракет, якими Україна атакує росію, зокрема такі міста, як москва і Санкт-Петербург, де розташовані великі міжнародні аеропорти, означають, що Україна “де-факто” закриває значну частину російського повітряного простору для “цивільних літаків”. Ось матеріал про те, що він сказав.
Зеленський настільки прагнув донести це послання, що одразу після звернення опублікував попередження англійською мовою в X.
Як видно з наведеної вище заяви, Зеленський вважає, що фактичне “закриття” Україною російського повітряного простору є прямим наслідком того, що росії протягом останніх кількох років дозволяли безкарно ескалювати – і це триває дотепер.
І, звичайно, Зеленський має рацію. Цей тиждень показав, наскільки росія готова й здатна атакувати в Україні все, що хоче, не переймаючись ані звинуваченнями в ескалації, ані тим, що партнери України можуть допомогти їй – не кажучи вже про будь-які рішучі дії для стримування росії. Варто нагадати, що сталося цього тижня. За один авіаудар росіяни вбили 38 цивільних – більше, ніж під час будь-якого іншого удару цього року. А щоб ще раз підкреслити, що українські погрози повітряному руху є частиною тієї самої логіки, за якою росія веде цю війну, у п’ятницю вночі росіяни атакували два великі українські аеродроми.
Обидві сторони також ведуть кампанії цілеспрямованих убивств, що цього тижня знову підтвердилося. росіяни спрямували дрон на офіс керівника української військової розвідки, розташований в одному з найцентральніших і найпомітніших місць Києва. Українці тим часом, схоже, ліквідували в Санкт-Петербурзі російського офіцера, якого звинувачували у воєнних злочинах.
І це лише початок того, що ми, ймовірно, побачимо. Як розуміють обидві сторони, ця зима може мати вирішальне значення для того, як завершиться війна, особливо якщо вона буде такою ж холодною й жорстокою, як попередня. Українці, яких я знаю, вже починають готуватися, виходячи з того, що протягом тривалих періодів узимку вони можуть залишатися без електрики та опалення.
У серпні українці визнали, що до 80% їхніх довоєнних об’єктів генерації електроенергії повністю зруйновано або частково пошкоджено. Зеленський навіть заявив, що в Україні “практично не залишилося неушкоджених теплових електростанцій” і що “російські ракети націлені саме на те, щоб зробити життя українців нестерпним”. Те, що залишилося, значною мірою тримається на атомних електростанціях, які росія неохоче атакує з міркувань власних інтересів. Однак є ознаки того, що навіть ця стриманість починає зникати.
Інакше кажучи, цієї зими можливі масштабні відключення електроенергії та тепла, що зробить життя мільйонів українців надзвичайно важким.
Реакція України буде дуже цікавою – і може полягати у дзеркальній відповіді. Досі переважна більшість українських атак такого типу була спрямована проти російської паливної промисловості – передусім нафтопереробних заводів. Чого Україна поки не намагалася робити, хоча теоретично могла б, це вимкнути світло й тепло в москві чи Санкт-Петербурзі. Однак, попереджаючи, що цивільна авіація в росії більше не є в безпеці, Зеленський “де-факто” застерігає, що тепер потенційно під загрозою перебуває вся така інфраструктура. Якщо аеродроми не в безпеці, то електростанції теж.
Відповіддю росії стали погрози ще масштабнішими ударами по українській генерації електроенергії, однак, оскільки росіяни фактично вже роблять майже все, на що здатні, у цьому напрямі їм особливо нікуди ескалювати.
Загальний висновок із усього цього такий: попереду на нас чекають дуже суворі осінь і зима. Політика контролю й стримування ескалації зазнала повного краху. Можливо, на певний час вона й відклала ескалацію, але коли вона все ж сталася, наслідки виявилися набагато гіршими. Це вже спричинило величезні страждання – і спричинить ще більше.
Трамп говорить свою правду про росію та Україну
Іноді Дональд Трамп говорить правду. Це трапляється, коли він втрачає контроль, злиться настільки, що просто випалює те, що насправді думає. Так сталося цього тижня у Twitter, коли він почав тираду про те, як у США висвітлюють його війну з Іраном, а потім перейшов до нарікань, що Сполученим Штатам мають повернути гроші за допомогу Україні, надану за адміністрації Байдена.
Схоже, він не зміг стриматися, та й Наталі не змогла його стримати (тут йдеться про помічницю Трампа Наталі Гарп, яка фактично публікує всі його опуси – iPress), тож його образа на Україну просто вирвалася назовні.
Примітка: усю цю допомогу санкціонував Конгрес, тому США насправді не можуть вимагати повернення цих грошей. Трамп настільки мало зважає на Конгрес, що ігнорує цей факт. Однак суть у тому, що якби Трамп міг змусити Україну повернути гроші за цю допомогу, він би це зробив.
У той самий час, коли Трамп не зміг стриматися, говорячи про Україну, він виказав свою інстинктивну повагу й прихильність до путіна, захищаючи російського диктатора від звинувачень у тому, що саме росіяни організували атаку на аеропорт Лейпцига в Німеччині, і саме це тепер прямо заявляє німецький уряд. Коли Трампа запитали про твердження німецького уряду, він інстинктивно кинувся захищати путіна і, як часто робить, говорячи про російського диктатора, почав наголошувати, що між ними існують близькі особисті стосунки.
“Я не думаю, що путін буде… Я з ним розмовляю. Я дуже добре його знаю. путін не збирається нападати на територію НАТО”.
Ця інстинктивна трампівська прихильність до путіна й росії проявилася і в іншій великій історії останніх днів – візиті Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до москви й Києва. Ця поїздка, яка почалася з прибуття обох до москви і невдовзі мала продовжитися в Києві, показує, наскільки глибокою є прихильність між Трампом і путіним. Коли Віткофф сів за стіл переговорів із путіним, американці були максимально позитивно налаштовані. Віткофф захоплено говорив про те, як радий знову зустрічатися з путіним, і сказав, що коли вони підуть на пенсію, згадуватимуть усі ці “неймовірні історії та неймовірні спогади, і ваші будуть на самому верху”.
Віткофф ледь стримує захват від нової зустрічі з путіним.
Окрім очевидної прихильності Трампа й Віткоффа до путіна, сама постановка цих візитів багато про що говорить. Хоча жоден із них раніше не бував в Україні, Трамп вважав за потрібне, щоб спочатку вони поїхали до москви – показати путіну, що саме він завжди є пріоритетом номер один. І лише після зустрічі з путіним та, ймовірно, узгодження з ним певного плану вони нарешті можуть відвідати Україну. Нагадаю: востаннє, коли вони запропонували українцям “компромісний” план, він практично дослівно повторював російський план.
Отже, уряд США знову, схоже, вважає за потрібне спочатку узгодити позицію з путіним, а вже потім говорити з Україною.
До речі, така поведінка змушує мене сумніватися, що справжньою причиною візиту Реткліффа було бажання якимось чином сказати путіну, що війна йде погано для росії, – уряд США залишається в полоні путіна.
Отже, останні кілька днів знову показали інстинктивну позицію Дональда Трампа, а через нього й уряду США. Він/вони хочуть допомагати путіну й працювати з ним і вважають, що Україна повинна робити те, що їй наказують.
І так було завжди.
Принципи Драпатого
2 вересня Головнокомандувач Збройних сил України генерал-майор Михайло Драпатий публічно оприлюднив документ під назвою “Принципи лідерства Головнокомандувача Збройних Сил України та розвитку війська в умовах війни”.
До речі, ось матеріал, який я написав про Драпатого, коли його щойно призначили. Відтоді я радий сказати, що все, що чув від українців про його роботу, було надзвичайно позитивним. Можливо, він виявився навіть кращим вибором, ніж здавалося на той момент.
Те, що пише Драпатий, водночас захоплює і вселяє оптимізм. Документ дає уявлення про те, якими засадничими принципами, на його думку, Україна має керуватися у веденні війни та управлінні армією. В основі його підходу – переконання, що українці мають перевершувати росіян у мисленні й швидше за них адаптуватися. Ключовими чинниками, які мають це забезпечити, є зменшення українських втрат, підтримання високого морального духу та вимога відповідальності від офіцерського корпусу України.
Перша частина документа має підзаголовок, який починається словами: “Людина – найцінніша бойова спроможність”.
Людина – найцінніша бойова спроможність
Центральна теза документа стосується не техніки і не структур, а людей.
“Найціннішою бойовою спроможністю Збройних Сил є наші люди, і кожен командир зобов’язаний їх берегти”.
Із цього випливають конкретні обов’язки командира: належно підготувати військовослужбовця до бою, захистити його від невиправданого ризику, подбати про пораненого, з гідністю вшанувати пам’ять полеглих і підтримати родину.
Це сформульовано як вимога, а не як побажання: “Турбота про наших людей не є окремою від бойової ефективності – вона є її основою”.
Документ вимагає від командирів розрізняти рішучість і безрозсудність: “Війна вимагає рішучості, але ніколи – безрозсудності”. “Кожна невиправдана втрата послаблює Збройні Сили”.
Це дуже добре продумано. Драпатий не говорить про збереження життів завдяки відмові від бою чи будь-якого ризику. На його думку, життя можна зберігати, беручи на себе виправданий ризик і постійно намагаючись випереджати росіян у циклі адаптації та інновацій. Для цього він закликає українських офіцерів не лише віддавати накази, а й слухати. Фактично він каже їм: “Ваш обов’язок – забезпечити своїм солдатам найкращі можливі умови, щоб вони виконали завдання й зберегли життя”.
Ось надзвичайно цікаве міркування саме з цього приводу.
- Окремий пріоритет – прискорення адаптації та впровадження інновацій. Сенс цієї роботи у Принципах пов’язаний з людьми: технології потрібні там, де вони дозволяють виконати завдання меншими втратами і меншим ризиком для тих, хто безпосередньо тримає лінію фронту. Джерело змін – не лише штаби: від командирів вимагається створювати середовище, у якому “хороші ідеї можуть надходити від будь-якого військовослужбовця, незалежно від військового звання чи посади”.
І знаєте, що він називає наріжним каменем усього цього? Правду. Драпатий закликає до правди на всіх рівнях українського війська – від найвищого командування до найнижчих ланок. Перепрошую за таку кількість цитат, але весь документ справді вартий уважного прочитання.
Правда робить нас сильнішими
- Документ вимагає від командирів і штабів давати чесні оцінки й не дозволяти оптимізму, страху чи особистим амбіціям спотворювати реальність.
- “Проблеми, які ігнорують, лише зростають”. “Здорова професійна дискусія зміцнює рішення; мовчання їх послаблює”.
- Ті самі стандарти поведінки стосуються генералів, офіцерів, сержантів і цивільних керівників: у Збройних силах немає місця корупції, зловживанню владою, домаганням, дискримінації чи несправедливості. Окремою вимогою до кожного командира є відповідальне використання державних ресурсів.
Читаючи це, я був вражений не лише тим, наскільки ці принципи відрізняються від цінностей російської армії, а й тим, наскільки вони відрізняються від нинішнього керівництва Пентагону. Там правду вважають непотрібним товаром, ставку на розум і здатність адаптуватися замість бездумної хоробрості – ознакою слабкості, а відповідальність просто викинуто у вікно. Американською армією керує група людей, яка наслідує росіян, а не українців, – хоча перед нами один із найкращих наборів принципів командування, які я коли-небудь бачив, – і він український. Це трагедія для США.
У майбутньому США доведеться змінити дуже багато речей, і почати слід із розуміння того, що їм потрібно вчитися в інших, а нинішній американський етос веде до невдач. Американські військові могли б почати своє відновлення з принципів командування Драпатого – є значно гірші варіанти.
І, як я вже казав вище, жодних ін’єкцій тестостерону чи воїнів-косплеєрів тут немає й близько.
Джерело
