Однієї літньої ночі, коли ми з колегами їхали потягом зі сходу України до Києва, надійшли попередження про наближення десятків російських балістичних ракет. Ми прибули до Києва й разом із натовпом кинулися до підземних укриттів. За кілька хвилин неподалік загриміли численні вибухи: ракети падали одна за одною, а вокзал, де ми переховувалися, здригався. Разом із нами там тіснилися сотні пасажирів, багато з них – сім’ї з дітьми, і всі чекали, коли російський обстріл припиниться.
Я не раз приїздив до України протягом її тривалої війни з росією, допомагаючи українським військовим розробляти передові технології для поля бою. Але після цієї останньої поїздки я повернувся стурбованішим, ніж будь-коли від початку повномасштабного вторгнення.
росія значно краще навчилася вести цю війну, і Вашингтон має усвідомити, що вона переходить до стратегії тотальної війни, мобілізуючи промисловість і людські ресурси, щоб змусити Україну капітулювати під безперервними ударами. Щоб перемогти росію, тепер недостатньо просто передавати зброю. Україні потрібно, щоб Захід об’єднав свої ресурси в масштабі, достатньому, щоб перевершити ворога за обсягами виробництва й довше за нього витримувати війну на виснаження.
Упродовж значної частини війни головною перевагою України була її здатність швидко адаптуватися й запроваджувати інновації. росія мала більше солдатів, більше грошей і значно потужнішу промислову базу, але винахідливі українські інженери могли розробити нову зброю чи систему, випробувати її на передовій і за кілька тижнів удосконалити. Децентралізовані мережі військових, інженерів і оборонних технологічних компаній в Україні вдосконалювали розробки швидше, ніж встигала реагувати громіздка російська військова бюрократія.
Ця перевага швидко тане. Коли Україна створила перехоплювачі, здатні знищувати рої російських дронів шахедів, росія пристосувалася, почавши застосовувати швидші реактивні шахеди, які значно важче перехопити. росія також розгортає супутникове угруповання, покликане конкурувати зі Starlink, який українські підрозділи безпілотників використовують для ударів по російських силах на окупованих територіях України. Роками стратегія кремля полягала в тому, щоб протиставляти українським інноваціям масштаби промислового виробництва, але тепер він поєднує ці масштаби з власними технологічними новаціями.
В Україні я побачив поле бою, яке на початку цієї війни важко було б навіть уявити. Командири сидять глибоко під землею й стежать за відеопотоками із сенсорів, тоді як тисячі безпілотних апаратів ведуть розвідку, доставляють припаси та полюють на солдатів і техніку. Пересування на поверхні стало майже самогубством. Аж 80 відсотків втрат серед українських військових припадає на час, коли вони переміщуються між позиціями. Діставшись передової, дехто залишається під землею місяцями, бо виходити назовні надто небезпечно.
І все ж ця війна аж ніяк не є статичною. У ній відбувається найшвидше технологічне змагання, яке ми коли-небудь бачили. Новий дрон може бути надзвичайно ефективним одразу після появи, а вже за кілька місяців – стати марним. Противник може змінити радіочастоти, які використовує, створити засіб радіоелектронного придушення чи швидший перехоплювач або інакше змінити тактику. Після цього цикл адаптації починається знову.
Україна надзвичайно сильна в цьому процесі, але самі інновації не розв’язують проблеми нарощування виробництва до обсягів, яких потребує повномасштабна високоінтенсивна війна. Я говорив із командирами, які знають, що потрібно робити, щоб зупинити росіян, але не мають для цього достатньо засобів. Один із них розповів, що його підрозділ перестав шукати нові цілі, бо не мав достатньо дронів, щоб уразити всі вже виявлені. Це одна з визначальних рис нинішньої війни. Видатний дрон, який виробляють сотнями, – це цікаво; хороший дрон, який виробляють сотнями тисяч, – ось що здатне змінити хід війни.
росія мобілізується для тотальної війни. Вона розглядає можливість ще однієї масштабної мобілізації, яка, за очікуваннями України, відбудеться цієї осені, і створює промислові потужності для виробництва зброї у величезних кількостях. Україна не може самотужки зрівнятися з такими масштабами. Наступна зима буде критично важливою. росія вже користується браком в України засобів протиракетної оборони, здатних перехоплювати балістичні ракети, завдаючи ударів по електростанціях і підстанціях, щоб невдовзі занурити українців у темряву, холод і страждання.
Україна має інженерів, рішучість і дух інновацій, необхідні для ведення цієї тотальної війни. Їй бракує промислових потужностей такого масштабу, який можуть забезпечити лише західні партнери. Україні терміново потрібні перехоплювачі, боєприпаси й далекобійна ударна зброя, а також інвестиції для розширення власних виробничих потужностей. Захід має ставитися до української оборонної промисловості як до частини власної: спільно виробляти зброю, усувати вузькі місця в ланцюгах постачання й зробити так, щоб українським командирам ніколи не доводилося обмежувати кількість цілей через дефіцит засобів ураження.
Загартовані в боях і надзвичайно смертоносні Збройні сили України щодня формують майбутнє ведення війни безпосередньо на передовій. Тісніше інтегруючись із ними, західні армії можуть допомогти забезпечити перемогу України, засвоїти критично важливі уроки сучасної війни, здобуті високою ціною, та зміцнити міжнародний порядок для протидії загрозам, які визначатимуть наступні десятиліття.
Коли тієї ночі в Україні безпосередня загроза минула, ми вийшли з підземного укриття. Тієї ночі росія випустила по Києву десятки крилатих ракет, а також балістичні й гіперзвукові ракети; 17 людей загинули, понад 40 були поранені, постраждалих діставали з-під завалів школи та дитячої лікарні. Понад чотири роки Україна витримує удари, які зламали б багато інших країн. Вона відмовляється здаватися.
Але вихваляти стійкість українців – не стратегія, і сама лише мужність не здатна захистити українські міста чи виграти війну. Україна дала Заходу чотири роки, заплативши за них кров’ю своїх солдатів і винахідливістю своїх інженерів. Ми не можемо дозволити, щоб вона зустріла ще одну зиму наодинці під російськими обстрілами.
Джерело: Washington Post
