Президент Дональд Трамп розглядає мистецтво геополітики передусім як питання грошей і важелів впливу. Тому він покладався на бізнесменів, доручаючи їм роботу дипломатів у Газі, Україні та Перській затоці, – і вони зазнали невдачі. Як колись сказав аятола Хомейні, революція, що заснувала Ісламську Республіку Іран, “була не про ціну на кавуни”.
Ця хибна оцінка не обов’язково має стати вирішальною. Гроші й далі залишаються надзвичайно потужним інструментом (довго воювати без них неможливо), а завдяки значному запасу “м’якої сили”, найбільшій економіці світу та найпотужнішим збройним силам США тривалий час мали унікальну здатність переконувати інші країни діяти у потрібному їм напрямку. Однак нездатність Трампа взяти під контроль війни в Україні та Ірані вказує на дедалі серйознішу проблему: американські важелі слабшають, а він сам прискорює їх руйнування.
Це може здаватися парадоксальним, адже Трамп застосовує тиск відкритіше й жорсткіше, ніж, мабуть, будь-хто з його попередників, яких він змальовує слабкими. Достатньо подивитися на його тарифну політику й на те, як він використовував економічну та безпекову залежність союзників, щоб змусити їх платити більше. Або на те, як США використовують домінування долара для тиску через санкції – політику, що широко поширилася за колишнього президента Барака Обами й поступово спонукає уряди в усьому світі намагатися зменшити свою залежність від американської валюти.
Та в геополітиці важелі впливу найкраще працюють тоді, коли їх насправді не доводиться застосовувати: щойно їх використано, їх можна втратити, і в найкращому разі вони перетворюються лише на інструмент покарання. Яскравий приклад – дедалі гостріша торговельна війна Трампа з Канадою. Інший – його лютневе рішення атакувати Іран. Загроза американської авіаційної сили тривалий час була тим важелем, який стримував Іран від закриття Ормузької протоки або навіть від відкритого курсу на створення ядерної зброї. Щойно Трамп наказав завдати удару, від якого Іран намагався себе убезпечити, у Тегерана зник стимул стримуватися.
Ця суміш змарнованих переваг і надмірної залежності від комерційних стимулів прискорює послаблення глобального домінування США, яке, як можна стверджувати, почалося ще з надмірностей після 11 вересня. Цього тижня це проявилося знову, коли Трамп раптом повернувся до твердження, що за його попередника Джо Байдена США нібито надали Україні 300 млрд доларів на війну з росією, і додав, що має намір вимагати повернення цих грошей – якщо не від Києва, то від Європи.
Цього не станеться, хоча б тому, що ця цифра вигадана. Так само неправдивою була й заява Трампа в понеділок про те, що Київ і москва нібито домовилися про перемир’я щодо ударів по енергетичній інфраструктурі одне одного. Схоже, ця “угода” стала новиною для обох сторін: обмін ударами безпілотниками й ракетами триває. Водночас важливо зрозуміти, чому президент обрав саме цей момент, щоб просувати такі вигадки.
Коротка відповідь, звісно, – проміжні вибори. Війна Трампа в Ірані непопулярна в країні, і він шукає способи дистанціюватися від її негативних наслідків. Саме тому в понеділок він написав у Truth Social, що попросив президента України Володимира Зеленського припинити удари по російських нафтопереробних заводах, а далі заявив, що саме українська кампанія ударів, а не конфлікт з Іраном, уперше підняла ціну дизельного пального на американських АЗС вище 6 доларів за галон.
Як і цифра у 300 млрд доларів допомоги Україні, ця напівправда мала на меті перекласти провину на інших. Послання Трампа таке: якщо борг США вийшов з-під контролю, якщо інфляція знижує рівень життя, а американські арсенали виснажені, то, як люблять казати британці: “Це не я, шефе”.
Можливо, цього вистачить, щоб переконати американських виборців, які вагаються, у листопаді, але навряд чи це подіє на геополітичних адресатів Трампа. Припинивши всю нову американську допомогу Україні й постачаючи лише ту зброю, яку мають купувати інші союзники Києва, він поступово втратив вплив на рішення Зеленського. Україну просто складніше змусити відмовитися від однієї з її найважливіших воєнних стратегій – знищення російських нафтопереробних потужностей – коли Трамп різко скоротив значення США для воєнних зусиль Києва.
До того ж його цифри не переконують. Загальний обсяг усієї військової, фінансової та гуманітарної допомоги США Україні за понад чотири роки російського вторгнення станом на червень становив не 300 млрд, а 131,5 млрд доларів, за даними Ukraine Support Tracker Кільського інституту в Німеччині, який веде найповніший облік. Водночас, за даними Бюджетного управління Конгресу США, протягом перших чотирьох місяців війни з Іраном США витратили 42,3 млрд доларів (фактичні витрати Пентагону станом на 1 серпня становили приблизно $38 млрд. $42,3 млрд – це частина червневого запиту адміністрації на додаткові асигнування, яку бюджетне управління вважає безпосередньо пов’язаною з війною – iPress). Це значно менша сума, однак темп витрат був більш ніж учетверо вищим, ніж у випадку України, і вже завдав більшої шкоди запасам боєприпасів США та боєготовності.
Хто витрачає на Україну більше
Загальні внески як частка валового внутрішнього продукту
Примітка: вибрані країни-донори. США посідають 31-ше місце серед 42 країн-донорів, включно з Китаєм та Індією. Дані станом на червень 2026 року.
Джерело: Ukraine Support Tracker Кільського інституту
Вимога Трампа повернути його уявні 300 млрд доларів – це спроба відтворити переговорну силу, яку він втратив після того, як перетворив постачання американської зброї Україні на комерційну угоду. Його суперечливі погрози й заяви щодо Ірану також варто розглядати в подібному ключі – як спроби заповнити дедалі більший вакуум впливу.
Щоб завершити війну в Ірані, США потрібно знайти партнерів, здатних забезпечити той вплив, якого Вашингтону тепер бракує. Щодо України, то Вашингтон залишається важливим партнером і постачальником критично важливого озброєння, і хоча самого цього, можливо, вже недостатньо, щоб змусити Зеленського змінити рішення, Трамп усе ще має транзакційний інструмент впливу, яким може скористатися.
Україна відчайдушно потребує ракет-перехоплювачів Patriot для знищення балістичних ракет, які росія нині виробляє такими темпами, що це має непокоїти не лише Україну, а й Європу та США. Попри скорочення американських запасів, якщо Трамп зможе поставити достатньо цих ракет, щоб вони бодай трохи змінили ситуацію для Києва цієї зими, це створить приклад, який зможуть наслідувати інші союзники. Він також міг би поновити свою попередню пропозицію дозволити українцям виробляти ракети-перехоплювачі Patriot за ліцензією. Якщо об’єднати ці стимули в один пакет, США справді можуть отримати достатні важелі, щоб спонукати Зеленського припинити удари по нафтопереробних заводах.
Джерело: Bloomberg
