Хаос у школах, на вулицях і на фінансових ринках коріниться у труднощах Франції з фінансуванням соціальної держави – на тлі наближення президентських виборів, пише американська газета New York Times.
Як зазначає видання, страйкують працівники державного сектору. Старшокласники зводять барикади біля шкіл. Порти заблоковані. Бюджетний процес паралізований. Дохідність облігацій стрімко зростає. Посилюються побоювання щодо приходу до влади ультраправих.
NY Times наголошує, що Франція раптово опинилася в епіцентрі кризи – не одного короткого спалаху невдоволення, а цілої хвилі потрясінь, що прокочується вулицями міст, біржовими майданчиками та державними установами по всій країні. Французьке rentrée – “повернення”, як у Франції називають сезон повернення до школи й роботи, цього року виявилося зовсім не впорядкованим.
Хоча причини цього хаосу можуть здаватися різними, зауважує видання, усі вони мають спільне коріння: Франція вже два десятиліття намагається знайти достатньо коштів для фінансування держави. Тепер проблему загострюють висока вартість запозичень, стрімке подорожчання пального та політична невизначеність – на тлі боротьби за те, хто замінить президента Емманюеля Макрона наступної весни.
Французькі державні фінанси, і без того крихкі, продовжують погіршуватися. Це посилює побоювання на фінансових ринках, що Франція може стати наступною європейською країною, яка скотиться в повномасштабну фінансову кризу. Тривогу довкола бюджету посилили останні опитування, які показують, що ультраправа кандидатка Марін Ле Пен випередила б усіх своїх суперників на президентських виборах, що відбудуться наступної весни.
У вівторок учителі та інші працівники державного сектору вийшли на акції протесту проти запропонованого замороження зарплат, тоді як уряд намагається провести бюджет. Вони приєдналися до тисяч учнів, які заблокували школи на знак протесту проти недофінансування, через яке будівлі занепадають, а вчителів бракує.
Як зазначає NY Times, кадри сутичок молодих протестувальників із поліцією в хмарах сльозогінного газу зробили учнівські протести найяскравішим проявом нинішніх французьких заворушень і накопичених претензій. По всій країні закрилися сотні шкіл, десятки зазнали пошкоджень, багато людей були затримані або травмовані.
Вуличні сутички стривожили фінансові ринки, які й без того нервували. У понеділок дохідність десятирічних французьких облігацій трималася близько 5 відсотків – це один із найвищих показників серед країн Європейського Союзу і сигнал того, що інвестори не вірять у здатність уряду, чия каденція добігає кінця, впоратися з проблемами, які стрімко множаться.
“У Франції ми кажемо fin de règne – кінець правління, – зазначив Жан-Ів Камю, політолог із Фонду Жана Жореса. – Цей режим добігає кінця свого терміну і, схоже, не має плану на наступні сім місяців”.
Поглиблення цих тривог, зауважує NY Times, не означає, що Франція приречена пережити боргову кризу грецького масштабу чи такий ринковий удар, який у 2022 році коштував посади британській прем’єр-міністерці Ліз Трасс після того, як вона запропонувала зниження податків, що загрожувало розбалансувати бюджет.
Економісти наголошують, що й інші країни, зокрема Сполучені Штати, відчувають тиск на державні фінанси через зростання процентних ставок. За їхніми словами, ключова роль Франції в Європейському Союзі означає, що інші члени блоку в разі крайньої потреби надали б їй фінансову підтримку.
“Становище Франції виглядає нестійким, і ринок облігацій про це сигналізує, але поки що не кричить, – сказав Кеннет Рогофф, професор економіки Гарвардського університету й дослідник фінансових криз. – Це ніби аварія потяга в уповільненій зйомці”.
Франція, нагадує видання, звісно, добре знайома із соціальними заворушеннями. Останній приклад – протести “жовтих жилетів”, які тривали з 2018 до 2020 року. Щотижня на демонстрації виходили десятки тисяч людей у світловідбивних жилетах. Протест почався через зростання цін на пальне, а згодом переріс у вимоги політичної та економічної справедливості.
Деякі аналітики бачать тривожну схожість між тим періодом і сьогоденням, коли ціни на нафту й газ різко зросли через війну з Іраном. Схоже, зазначає NY Times, Макрон усвідомлює ці ризики. Минулого четверга він головував на зустрічі лідерів “Групи семи” заможних демократій, які домовилися вивільнити зі стратегічних запасів 100 мільйонів барелів дизельного пального та сирої нафти, щоб послабити тиск на ціни.
Після того як французькі рибалки заблокували порти й паливні термінали на знак протесту проти вартості дизельного пального, Макрон заявив, що сподівається: цей надзвичайний захід допоможе цінам “якнайшвидше знизитися на заправках”.
Утім, ціни на енергоносії – лише одна частина нестійкої бюджетної картини Франції. Державний борг країни становить близько 4 трильйонів доларів, або 119 відсотків її річного валового внутрішнього продукту. На тлі стрибка ставок за французькими державними облігаціями вартість обслуговування цього боргу, за прогнозами, зросте приблизно до 100 мільярдів доларів у 2027 році.
Крім того, через старіння населення Франція стикається зі зростанням витрат на охорону здоров’я та пенсії, а також із необхідністю збільшувати оборонні видатки через війну в Україні та відсторонення Сполучених Штатів від частини безпекових зобов’язань.
Щоб профінансувати все це й не допустити вибухового зростання бюджетного дефіциту, прем’єр-міністр Себастьєн Лекорню пропонує підвищити деякі податки та заморозити видатки на соціальні програми, зокрема житлові субсидії та сімейні виплати. Аналітики вважають, що пану Лекорню, ймовірно, вдасться провести бюджет, навіть якщо для цього знадобляться місяці важких переговорів і застосування спеціальних повноважень, щоб ухвалити його в обхід звичайної процедури.
Однак для цього урядові доведеться розраховувати на те, що партія Ле Пен, “Національне об’єднання”, не заблокує законопроєкт. Вона має 118 із 577 місць у Національних зборах – більше, ніж будь-яка інша партія. Деякі аналітики очікують, що Ле Пен може наказати своїм депутатам утриматися й дозволити ухвалення бюджету хоча б для того, щоб не зіткнутися з бюджетним хаосом, якщо вона переможе на президентських виборах у квітні.
У вівторок Ле Пен виголосила давно очікувану промову про свою економічну програму. Аналітики шукатимуть у ній ознаки того, що “Національне об’єднання” стало реалістичніше оцінювати бюджетні проблеми Франції після її попередньої президентської кампанії 2022 року, коли її широко критикували за брак переконливості в економічній політиці.
Хоча деякі аналітики очікували, що Ле Пен спробує заспокоїти ринки облігацій щодо французького дефіциту, вони прогнозували, що вона й надалі залишатиметься непримиренною противницею Європейського Союзу. У разі її обрання, за їхніми словами, це поставило б складні питання про майбутній внесок Франції до бюджету ЄС.
Саме тому, наголошує NY Times, дехто порівнює французькі вибори з британським референдумом щодо Brexit, на якому виборці вирішили вийти з Європейського Союзу. “Це французький момент 2016 року”, – вважає Муджтаба Рахман, аналітик з європейських питань у консалтинговій компанії з політичних ризиків Eurasia Group.
“Йдеться не лише про боргову кризу чи кризу на ринку облігацій, – продовжив пан Рахман. – Інвестори, з якими я спілкуюся, непокояться через екзистенційну політичну й конституційну кризу. Усі ці проблеми накладаються одна на одну вкрай несприятливо для того, хто переможе на президентських виборах”.
Перемога Ле Пен, вважає NY Times, аж ніяк не визначена наперед. Її визнали винною у фінансових правопорушеннях, які вона заперечує, а президента її партії Жордана Барделлу звинувачували в антисемітизмі, що він також заперечує. Аналітики кажуть, що в другому турі проти центриста Ле Пен може програти.
Однак за іншого сценарію, кажуть аналітики, подвійний удар економічних проблем і соціальних заворушень може зіграти на користь радикальніших політиків як праворуч, так і ліворуч. Це може вивести Ле Пен до другого туру проти ультралівого кандидата, якого їй було б легше перемогти.
Хто б не переміг після цієї осені невдоволення, криза може змусити Францію до глибшого переосмислення: країна більше не може дозволити собі соціальну державу в її нинішньому вигляді.
“Саме це є найглибшим джерелом гніву у Франції, – сказав французький автор і бізнесмен Мішель де Розен. – Ми країна, яка більше не може робити все, що хоче”.
Коментар iPress: За даними французького МВС, 6 жовтня на вулиці вийшли близько 266 тисяч людей, тоді як організатори заявили про 450 тисяч. Учні, студенти, вчителі та інші працівники державного сектору вимагали насамперед додаткового фінансування освіти. Учнівські організації наполягають щонайменше на €10 млрд невідкладних видатків, тоді як уряд намагається скоротити дефіцит і переконати інвесторів, що здатний контролювати державний борг.
Марін Ле Пен спробувала продемонструвати протилежний сигнал – бюджетну дисципліну. Вона представила програму, яка передбачає близько €140 млрд чистої економії до 2032 року, повернення дефіциту нижче встановлених ЄС 3% ВВП до 2030 року та конституційне правило, яке обмежуватиме дефіцит і передбачатиме поступове скорочення боргу. Це помітний поворот для “Національного об’єднання”, яке намагається переконати фінансові ринки, що прихід ультраправих до влади не означатиме нової боргової кризи.
Проте перша реакція ринків виявилася нетривалою. Після виступу Ле Пен дохідність десятирічних французьких облігацій знизилася приблизно до 4,75%, але вже 7 жовтня знову піднялася майже до 4,85%, а різниця з німецькими облігаціями повернулася до попередніх рівнів. Reuters Breakingviews зазначає, що Ле Пен намагається повторити шлях прем’єрки Італії Джорджі Мелоні, яка переконала інвесторів у своїй бюджетній передбачуваності, проте французькі масштаби боргу й політична роздробленість роблять це значно складнішим завданням.
Критики програми Ле Пен також ставлять під сумнів самі розрахунки. Le Monde пише, що понад €80 млрд заявленої економії ґрунтуються на дуже спірних або важко реалізовуваних припущеннях – від скорочення внесків Франції до бюджету ЄС до боротьби з шахрайством і витратами на міграцію. Таким чином, головна проблема Франції після протестів нікуди не зникла: суспільство дедалі наполегливіше вимагає від держави більше, тоді як фінансові можливості держави дедалі швидше звужуються.
Джерело: New York Times
