Ми знаємо вислів “мир через силу”. Його логіка очевидна. Сильна країна може стримувати інших від розв’язування війни. Сильна країна може підтримувати відбудову після конфлікту. Сильна країна приваблює союзників і налагоджує відносини. За потреби сильна країна може виграти війну. За Дональда Трампа Сполучені Штати не є сильною країною в жодному з цих сенсів та й узагалі в жодному. Натомість це країна, яка породжує й продовжує війни через власну слабкість.
Дональд Трамп дедалі показніше й абсурдніше вдає із себе сильного лідера. Але ніде у світі його таким не сприймають. І на те є дуже вагомі причини: за півтора року перебування на посаді він довів ситуацію до того, що це інакше як самогубством наддержави не назвеш. Коли у квітні я вперше заговорив про самогубство наддержави, я мав на увазі швидку й очевидну поразку Трампа в Ірані, його постійну покірність російському диктаторові путіну, а також внутрішню політику, що підриває майбутні основи американської сили. Через шість місяців це саморуйнування стало ще очевиднішим. Провал в Ірані тепер іще важче заперечувати, і він дав Трампу ще один привід шукати нової поразки – цього разу у відносинах із росією. Слабкість стала приводом для ще більшої слабкості.
Війна в Ірані – стратегічна катастрофа. Сполучені Штати не здобули нічого в обмін на тисячі смертей і витрачені мільярди доларів. За кілька днів американці змарнували боєприпаси, зокрема ракети-перехоплювачі, які розважливіша країна могла б використати, щоб виграти війну або захистити себе. США були змушені скоротити свою присутність на базах на Близькому Сході й навіть вивести стратегічні бомбардувальники з Великої Британії – річ немислима під час попередніх воєн на Близькому Сході та в роки холодної війни. Ормузька протока перетворилася на стратегічну зброю Ірану: Сполучені Штати не спроможні відновити рух нафтовим маршрутом, який чудово працював до того, як Трамп розпочав свою примхливу війну. Союзники Ірану тепер безкарно атакують союзників США по всьому регіону. Хусити щойно атакували аеропорт Ер-Ріяда, і тепер навряд чи хтось може щось з цим зробити.
Від самого початку Трамп не мав шансів виграти таку війну. Хоча США мали незрівнянно більшу військову силу, ними керували люди, які не розуміють, як працює війна. Схоже, американці переконали себе, що інші країни поступляться під натиском ракет і бравади; коли цього не сталося, плану Б не виявилося. По суті, не було навіть плану А – лише “гендерно-стверджувальні” снаряди та ріг достатку самовихваляння.
План був потрібен уже з огляду на саму природу війни. Війна – це примус до зміни політики супротивника. Війни лише вкрай рідко бувають доцільними, але якщо вже їх ведуть, до них треба ставитися серйозно. Натомість усе, на що здатен цей Білий дім, – легковажність. Хоча Трамп і його міністр оборони Піт Гегсет говорять про надзвичайну важливість своїх цілей в Ірані, жодної реальної можливості залучити американські війська для вторгнення ніколи не було. Оскільки Іран знав це від початку, протягом усієї війни саме він мав перевагу в ескалації. Це означає, що він може підвищувати ставки – наприклад, перекривати світові нафтові маршрути або атакувати американські бази за кордоном, не боячись серйозної відплати. Щоб не було непорозумінь: я не кажу, що Сполучені Штати мали вторгатися до Ірану. Я кажу, що починати війну, не маючи жодного уявлення, як її виграти, – це слабкість, і саме так це сприймають у всьому світі.
І тепер війна в Ірані триває саме тому, що Трамп слабкий. Він не має змоги з неї вийти і, схоже, на цьому етапі навіть не прагне цього. Війна вкрай непопулярна у США і призводить до зростання цін на бензин, що американцям також не подобається. У нинішній стратегічній ситуації, яку Трамп не може змінити, він не може укласти мир з Іраном на умовах, які не були б принизливими. Тож він не намагатиметься перетворити реальну слабкість хоча б на видимість сили.
Схоже, він хоче, щоб війна з Іраном перекинулася на територію США, аби самому пережити щось на кшталт 11 вересня й отримати сплеск популярності. Що ще, зрештою, він може сподіватися здобути від цієї війни? Залишається лише слабкість, породжена слабкістю, яку в умовах катастрофи, спровокованої ним самим, він може спробувати видати за силу перед американською аудиторією. У своїй промові в ООН він раз у раз пов’язував Іран із виборами. Під час двох недавніх передвиборчих виступів він фантазував про те, як Іран знищує американські міста. Я не вірю, що щось подібне станеться, адже Іран не має причин робити Трампу такий подарунок. Але це показує, куди спрямовані думки Трампа: слабкість, що привела до програної війни, може обернутися слабкістю у вигляді нездатності запобігти терору, після чого він зможе сподіватися знову стати “людиною моменту”.
Слабкість небезпечна, а Трамп – небезпечно слабкий. І, як це властиво слабакам, він звинувачує у власних невдачах інших, тим самим лише погіршуючи ситуацію.
Світові ціни на нафту високі через іранську авантюру Трампа та його стратегічну поразку. Тож, керуючись радше логікою власного характеру, ніж логікою подій, Трамп звинувачує Україну. Значну частину минулого місяця я провів у цій країні, де несправедливість цих звинувачень відчувалася особливо гостро.
росія руйнувала українську електроенергетичну інфраструктуру балістичними ракетами й навіть атакувала українські автозаправні станції безпілотниками. Тепер ракети проривають протиповітряну оборону, тому що американці більше не постачають перехоплювачі: їх або безглуздо витратили над Іраном, або відмовляються передавати чи продавати. Українці ризикують життям, просто намагаючись заправити автомобілі. Тим часом американці платять більше на заправках, бо їхній президент вирішив розпочати й програти війну в Ірані.
Трамп звинувачує людей, які ризикують загинути, намагаючись заправитися, у витратах, яких зазнають американці, хоча обидві проблеми повністю спричинені ним, причому особисто. Якби замість катастрофічної поразки в Ірані, де було змарновано озброєння, він обрав допомогу Україні в досягненні перемоги – для цього існувало чимало вагомих стратегічних аргументів, – українці мали б захист від ракет, а американці – нижчі ціни на бензин. Натомість Трамп бере власний провал у цій примхливій війні й намагається потягнути українців на дно разом із собою. Звинувачуючи їх у тому, що зробив сам, він знаходить привід допомогти своєму покровителю путіну, а це, вочевидь, і є для нього найважливішим.
Від самого початку, ось уже десять років, найочевиднішою ознакою слабкості Трампа є його особисте прагнення підкорятися путіну. Це було помітно ще під час його першої президентської кампанії 2016 року і відтоді не змінилося. Хай якою буде причина, він рідко втрачає нагоду допомогти російському диктаторові.
Тож відтоді, як Трамп повернувся до влади у січні 2025 року, американська політика щодо російсько-української війни радикально змінилася. Трамп міг би наблизити мир в Україні. Для цього йому треба було лише продовжувати політику Байдена щодо постачання зброї Україні та забезпечення дотримання санкцій. Натомість він обрав політику війни через слабкість. Зовнішня політика Байдена могла бути недостатньою, але принаймні ґрунтувалася на правильній передумові: агресивна війна може завершитися лише тоді, коли агресорові чинять опір. Ще одного-двох років такої політики було б достатньо; єдиною надією москви був прихід до влади друга, який робитиме ще менше.
Трамп і став цією людиною. Упродовж президентської кампанії 2024 року російські пропагандисти навіть не намагалися приховувати захоплення “нашим Трампушкою”: його слабкість давала їм надію на продовження війни. І він зробив саме те, чого хотів путін. Трамп припинив постачання американської зброї Україні й навіть її продаж, а тепер хоче підтримати російську воєнну економіку, купуючи російське дизельне пальне.
У цьому обурливому рішенні нашарувалися різні прояви слабкості. На перший погляд проблема полягає в тому, що Трамп настільки слабкий усередині країни, що мусить загравати з диктаторами за кордоном. Схоже, через високі ціни на пальне вдома він хоче знайти швидке рішення перед виборами. Але це навряд чи може бути справжньою мотивацією –хіба що Трамп нічого не тямить в економіці, а досвід, мушу визнати, змушує розглядати й таку гіпотезу. Купівля дизельного пального в росії не змінить його ціну. Сумнівно навіть, що росія зможе поставити це пальне, адже сама стикається з дефіцитом на внутрішньому ринку. Як це часто буває з угодами Трампа, усе цілком може завершитися вимогою до американських платників податків заплатити вдвічі чи втричі більше за те, що їм рекламували як подарунок. Але уявімо, що російські судна справді прибудуть до американських портів із дизельним пальним. Це означатиме лише те, що росія розірвала якісь попередні контракти з іншими партнерами, аби Трамп відчув вдячність. Загальна пропозиція дизельного пального на світовому ринку не зміниться. Не зміниться й його ціна.
Отже, цей крок символічний, але символ дуже важливий: Трамп демонстративно ставить Сполучені Штати на бік росії. Він удає, що допомагає американцям, і має намір нашкодити українцям лише для того, щоб просувати інтереси путіна. Єдиний наслідок руйнування санкційного режиму проти росії – допомога росії. І ціна цього дуже висока, починаючи з того, що американська виконавча влада порушує американське законодавство. Якщо США самі не дотримуються власних законів і практик щодо санкцій проти агресора, іншим країнам стає легше робити те саме.
Те, що Трамп став на бік росії, нічого не здобувши натомість для американців, можна вже вважати даністю. Але він навіть для себе нічого не отримав – якщо, звісно, йому не заплатили. Він лише допоміг путіну, демонстративно порушивши принцип, за яким агресивна війна не повинна винагороджуватися.
Підхід Трампа до росії – це політика чистої покори. Йдеться не лише про слабкість американської політики, що поступається агресорові, що вже саме по собі було б достатньо погано. І не тільки про слабкість у сенсі того, що Трамп робить те, чого хоче путін, що вже само собою було б принизливо. Йдеться про те, що Трамп виконує бажання путіна, не здобуваючи нічого навіть особисто для себе – якщо, звісно, не існує побічних домовленостей із особистими виплатами. З огляду на те, що росія пропонувала привабливі нафтові угоди американцям, які нібито мають вести переговори про мир, і що цими американцями виявилися зять Трампа та його друг, таку можливість слід вважати більш імовірною, ніж ні. Нині ми вже не маємо зовнішньої політики у звичному сенсі; ми маємо клани, які кружляють довкола катастроф, створених Трампом, намагаючись перетворити їх на схеми наживи.
Ця суміш слабкості й корупції, безумовно, є стратегічною катастрофою для Сполучених Штатів і частиною нашого самогубства як наддержави. Значна частина сили нашої країни ґрунтується на тому, що ми ухвалюємо закони й дотримуємося їх. Купувати дизельне пальне в росії незаконно з огляду на чинні американські санкції проти росії. США не імпортували пальне з росії відтоді, як росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році. За законом США не можуть купувати російське пальне, доки росія не виведе війська з України. Ба більше, лише кілька тижнів тому Трамп підписав закон, який зобов’язує його не просто запроваджувати санкції проти російської нафти й газу, а й карати інші країни, що імпортують російські вуглеводні. Це робить ситуацію, якщо таке взагалі можливо, ще гротескнішою, але за цим стоїть серйозна проблема. Ми слабшаємо як країна, коли не можемо дотримуватися власних законів і натомість ідемо за фальшивим “сильним лідером”, який шукає нагоди підкоритися справжньому сильному лідерові. Незалежно від того, чи президентом є Трамп, ми послаблюємо себе як державу, коли наші закони втрачають сенс.
Американська слабкість в Ірані породжує американську слабкість у відносинах із росією, а та, своєю чергою, породжує ще більшу американську слабкість в Ірані. Навіть якщо спробувати зануритися у світогляд MAGA й уявити, що зовнішньополітичні пріоритети справді такі, як їх описує Трамп, цей крок не має жодного сенсу і є кричуще суперечливим. У пропаганді MAGA ми ведемо праведну війну проти Ірану, що має всесвітньо-історичне значення. За словами Трампа, ця війна настільки важлива, що заради продовження участі в ній варто було б навіть втратити американські міста. Але… як усім відомо, росія та Іран – близькі союзники. Вони постачають одне одному зброю та розвіддані, зокрема інформацію для наведення на цілі. Іран постачає росії безпілотники, а на початку війни навіть відправляв інструкторів на окуповані території України, щоб навчати росіян їх використовувати. російські ядерні фахівці просто зараз активно працюють в Ірані. росія відкрито підтримує Іран у війні зі США. Надсилаючи тверду американську валюту москві, Трамп допомагає Тегерану. Намагаючись подружитися з путіним, Трамп фактично прагне союзу з країною, яка підтримує його ворога. По суті, він платить іншій стороні за те, щоб та вбивала його військових.
Зробивши американську зовнішню політику відверто проросійською, а інакше цей символічний крок важко зрозуміти, Трамп зробив увесь світ значно небезпечнішим. Якщо росія виграє цю війну, агресори по всьому світу отримають заохочення. Тепер, заявляючи, що Україна має позбутися свого обраного президента, що є обурливим у будь-якому контексті, Трамп повторює російську пропаганду й підтримує уявлення, нібито саме загарбники, а не, скажімо, виборці, мають вирішувати, хто повинен керувати країною. Ідея Трампа полягає в тому, щоб Україна припинила захищатися від росії, не вимагаючи від росії припинити атаки на Україну чи запропонувати мир, – причому тоді, коли росія прямо заявляє, що не має наміру вести переговори.
І, звісно, причина, з якої путін не має наміру вести переговори, полягає в тому, що Сполучені Штати за Трампа неймовірно поступливі – неймовірно слабкі. Трамп вирішив, що США мають купувати російське дизельне пальне, після телефонної розмови з путіним, під час якої він нібито мав говорити з російським диктатором про витік збудника легеневої чуми з російської лабораторії – обставину, що викликає серйозні запитання, яких Трамп навряд чи поставить. Оце так зміна теми! Схоже, у цих розмовах із путіним Трампові просто нічого сказати. Він – пластилін у руках путіна. Іронія ж полягає в тому, що у самого путіна у війні проти України на руках дуже слабкі карти. Сильним його робить лише слабкість Трампа.
Трамп, нездатний виграти свою безглузду війну проти Ірану, звинувачує Україну в її наслідках і використовує цю брехню, щоб виправдати скасування санкцій проти росії, тим самим сприяючи продовженню ще й цієї війни. Це війна через слабкість – не просто як факт, а майже як переконання чи навіть доктрина. Америка має програвати, програвати й знову програвати, а війни мають починатися, продовжуватися або заохочуватися, щоб кілька людей навколо Трампа могли заробляти гроші. Коли апологети Трампа знаходять цьому виправдання, вони додають до загальної картини ще й власну слабкість, роблячи ситуацію ще гіршою. Трамп – не та людина, якій можна довірити владу будь-якого масштабу. Вдавати протилежне – означає брати участь у нашому триваючому самогубстві як наддержави.
Джерело
