Як почуті щойно уривки з медіа про неминучість війни та про те, що “Нарва – наступна”, співвідносяться з картиною, яку ви бачите у своїй роботі?
Мені ці матеріали теж видаються дуже цікавими. Але погляньмо на те, що відбувається сьогодні. Безумовно, є диверсії, нетрадиційні дії, те, що можна назвати політичними атаками, кібератаки тощо – усе, що залишається нижче порога, за яким починає діяти відома стаття 5 [НАТО]. Саме цим займається росія. Її мета – підірвати європейську підтримку України.
Головними мішенями є підприємства оборонної промисловості, які виробляють те, що потрібно Україні. У такий спосіб росія сподівається порушити ланцюги постачання для України й водночас зробити ці атаки максимально помітними для суспільства, щоб створити тиск на політиків і змусити їх переглянути підтримку України. Насправді це триває вже кілька років, але тепер процес посилюється й розширюється. Нині це вже загальноєвропейське явище.
Які ще сценарії реалістичні? Служби інших країн говорять про атаки під чужим прапором.
Я погоджуюся: це цілком реалістичний сценарій. Можлива операція, під час якої росія використає пристрої або засоби, що на перший погляд можна буде приписати Україні. Наприклад, щось станеться, а на місці знайдуть уламки українських безпілотників. Це теж може налаштувати суспільство проти підтримки України.
Другий сценарій – звичайний військовий напад. Сьогодні стримування працює, і росія не має такого наміру. Звісно, слід додати, що росія регулярно переоцінює ситуацію, і в цьому сенсі майбутнє значною мірою залежить від нас самих. Ми маємо інвестувати в оборону й гарантувати, що НАТО справді працює. Якщо нам удасться зберегти довіру до стримування – якщо наші плани будуть реальними й підкріпленими реальними ресурсами, тоді, на мою думку, воно працюватиме і за пів року, і через один, два, три чи чотири роки.
Кілька тижнів тому в росії відбулися вибори до Держдуми, і – яка несподіванка! – лояльна до путіна “Єдина росія” перемогла з рекордним результатом і рекордною явкою. Наскільки кремлю довелося фальсифікувати вибори, щоб отримати такий результат?
Їм довелося сфальсифікувати достатньо, щоб забезпечити [потрібний] результат, але водночас вони намагалися маніпулювати відсотками так, аби підсумок виглядав хоча б трохи правдоподібно. Саме тому під час планування виборів планові показники підтримки кілька разів знижували: вони усвідомлювали, що путін і “Єдина росія” не настільки популярні. Завдання полягало в тому, щоб усе виглядало хоча б певною мірою легітимно.
Цікавий епізод стосувався партії “Яблоко”, яка внесла до своєї виборчої програми припинення війни. Політичні аналітики кремля занепокоїлися, коли побачили, що реальна підтримка “Яблока” серед населення різко зросла до небезпечного для влади рівня. У результаті партію довелося усунути від виборів.
Нещодавно ми брали інтерв’ю в лауреата Нобелівської премії миру Дмитра Муратова. Він сказав, що близько 80% росіян охоплені апатією й тривогою. Як ви це бачите: людям у росії вже набридла війна?
Ми бачимо, що втома від війни в росії цілком реальна. Питання в тому, наскільки люди готові щось із цим робити. Нам дуже хотілося б побачити там якусь активність, здатну створити загрозу режиму. Але зараз я не бачу перспективи революції на вулицях. Люди приймають [ситуацію] і намагаються жити своїм життям. Звісно, вдома, на кухнях, у приватних розмовах вони обговорюють це настільки відверто, наскільки кожен наважується.
Я бачу, що спротив війні посилюється. Цьому сприяють і ветерани, які повертаються до мирного життя. Вони очікують поваги та хороших, високооплачуваних робочих місць, яких ніколи не отримають. До цього додаються психологічні травми. Зростають і вулична, і організована злочинність.
Звичайні люди це дуже добре розуміють. Тепер уже й у вищих ешелонах влади ставлять одне одному запитання: навіщо саме ми пішли в Україну і що росія з цього отримує? Українські міста лежать у руїнах. А де ж вигода? Такі запитання ставлять дедалі частіше.
Для чого путін використає результати виборів? Що буде далі?
росія тиснутиме на Україну з усіх сил, щонайменше протягом цієї зими. Її мета – зробити частину великих міст непридатними для життя цивільного населення, знищуючи системи опалення, водопостачання та каналізації, щоб зламати Україну. росіяни, зокрема й у верхніх ешелонах, розуміють, що ресурси росії не безмежні й грошей теж не нескінченно багато, навіть попри те, що армія є для путіна пріоритетом. Водночас я не бачу щирого прагнення до реальних переговорів, хоча й у [російському] керівництві дедалі частіше звучать голоси на їхню користь. За моєю оцінкою, щонайменше найближчі шість місяців вони діятимуть на межі можливостей, намагаючись зламати Україну.
Наскільки важкою буде зима для України і як ви оцінюєте ситуацію на фронті?
Сьогодні я бачу, що Україна дуже добре тримається на фронті: вона здатна утримувати лінію оборони й повертати території. Триває технологічна гонка: іноді перевага на одному боці, іноді – на іншому. Але я справді не бачу на фронті якихось критичних проблем, хоча Україні, звісно, нелегко. Фокус війни змістився на цивільне населення. росія намагається зробити частину великих українських міст, зокрема Київ, непридатними для життя звичайних людей. Під ударами опиняються комунальна інфраструктура, автозаправки, торговельні центри та логістичні бази; водночас росія намагається ізолювати Україну, атакуючи прикордонні переходи й транспортні сполучення на заході. Одна з проблем України – протиповітряна оборона, хоча з часом і вона, можливо, почне вирішуватися.
Одне з головних питань цієї війни – чи буде в росії нова хвиля мобілізації. За кілька тижнів до виборів ви оцінювали її ймовірність у 50%. Як тепер змінилася ця оцінка?
Мобілізація триває від вересня 2022 року. Указ про мобілізацію досі чинний. Тепер немає потреби в гучних чи урочистих оголошеннях. Ми бачимо, що за допомогою аналізу баз даних виявляють вразливі групи та конкретних людей. Потім місцева поліція дуже цілеспрямовано береться за них і через надзвичайно наполегливі розмови та вмовляння намагається змусити підписати контракт [на військову службу]. Як би ми це не називали – вербуванням чи мобілізацією, – пошук особового складу ведеться дуже активно.
Вони, ймовірно, усвідомили, що масштабний призов чоловіків суспільство сприйняло б погано, а для внутрішньої політики це означало б серйозні ризики й посилення напруження. Адміністрація президента росії дуже уважно стежить за суспільними настроями та рівнем внутрішньої напруги; там не живуть в ілюзіях. Вони добре розуміють ситуацію і намагаються не допустити великого потрясіння.
На які групи вони націлюються?
На бідних, людей із боргами, алкоголіків, злочинців – іншими словами, на тих, за ким, на їхню думку, ніхто особливо не сумуватиме.
Українська військова розвідка повідомляла, що росіяни планують за один рік додатково набрати через мобілізацію 300 тисяч людей, а наступного року – ще 300 тисяч. Разом це 600 тисяч. Неважливо, чи знайдуть їх цілеспрямовано, чи підпишуть контракти після строкової служби, чи залучать в інший спосіб. Якщо відбудеться настільки масовий набір, що станеться всередині росії?
Це залежить від того, як саме сформують цю групу і хто ці 300 або 600 тисяч людей. Наразі я не наважився б підтверджувати ці цифри. Поточна мета росії, як і раніше, просто виснажити Україну. Якщо цих людей удасться зібрати у віддалених регіонах, цілком можливо, що всередині країни майже нічого не станеться. Але якщо в межах масової мобілізації почнуть призивати молодь, яку, наприклад, дуже хотіли б бачити у військах безпілотних систем, це різко підвищить напруження і спровокує нові хвилі виїзду. Уже зараз ми бачимо, що через ці чутки чимало людей залишають росію й їдуть до Вірменії та Казахстану. Виїжджають освічені працівники. У сукупності все це створює додаткові серйозні проблеми для роботи держави й економіки.
Це, безумовно, прозвучить цинічно, але нам варто сподіватися на нову велику хвилю мобілізації в росії чи боятися її?
Є і плюси, і мінуси. Додатковий призов точно не полегшить становище України. Ми бачимо, що росія вже витратила дуже багато резервів у районі фронту. Я точно не бачу, щоб мобілізація була спрямована проти нас чи НАТО. Ми все ще говоримо про Україну.
Якщо це станеться, як зміниться картина загроз для Естонії? Наскільки я розумію, значна частина підготовки проходитиме на російських військових базах поблизу нашого кордону?
Якщо цей сценарій реалізується, то так, підготовка, ймовірно, відбуватиметься і в гарнізонах поблизу наших кордонів. Із суто військового погляду ми не могли б просто пасивно спостерігати: довелося б планувати можливі кроки у відповідь. Наскільки мені відомо, це вже зроблено. Тож у нас є свої варіанти, і я також очікую певної додаткової реакції НАТО. Кажу це винятково з погляду військової логіки, а не тому, що [росія] нібито має намір використати цих людей для походу на Нарву чи Таллінн.
Якою може бути така відповідь НАТО?
Коригуванням системи стримування НАТО.
Тобто більшою присутністю союзників в Естонії, Латвії та Литві?
Різноманітні заходи, навчання, посилення розвідувальної діяльності – НАТО завжди охоче робить такі речі.
Одним із перших завдань новообраної російської Думи буде ухвалення державного бюджету. Минулого тижня уряд росії представив новий бюджетний план. Ваші люди, безперечно, дуже докладно його проаналізували. Яку картину російської економіки ви бачите?
Бюджет росії перебуває не в найкращому стані. Цьогоріч дефіцит, імовірно, становитиме близько 10 трильйонів рублів – понад 100 мільярдів євро. Це приблизно половина оборонного бюджету. Плановий дефіцит становив 3,7 трильйона. Великі російські банки теж аналізують ситуацію, і кількість проблемних кредитів зростає. Сценарій банківської або фінансової кризи тепер цілком реалістичний.
Як путін, кремль або російські розвідувальні й безпекові служби, хай як ми їх називаємо, насправді бачать Естонію у своєму імперіалістичному світогляді?
Очевидно, що ми їм не подобаємося і ніколи не подобалися. Водночас ми бачимо, що сьогодні вони дуже добре розуміють: ми належимо до НАТО. Ми можемо тут сперечатися між собою, чи спрацює стаття 5, але російська сторона й далі сприймає її серйозно. Як я вже казав, ми самі маємо робити все можливе, щоб ця довіра зберігалася і надалі.
Звісно, вони хочуть нам нашкодити. росія хотіла б бачити тут при владі проросійський уряд і постійно вкладає ресурси в досягнення цієї мети.
Але чи бачать вони нас частиною своєї території, на яку, на їхню думку, мають історичне право і яку мусять повернути, як вони виправдовували, наприклад, вторгнення в Україну? Чи ми для них лише привід підривати довіру до статті 5 НАТО?
Деякі ідеологи, звісно, говорять саме так. Але якщо подивитися на те, що відбувається в колах, де ухвалюють рішення, аналіз там доволі тверезий. Я не бачив там такого ідеологічного підходу.
Щозими у своїх публічних звітах про загрози ви даєте оцінку на наступний рік, зокрема ймовірності військового нападу на Естонію. Мені здається, що принаймні у ваших останніх публічних виступах цей горизонт скоротився, і ви частіше говорите про шість місяців. Чому?
Ми його не скорочували. Ми просто не повторюємо [у звітах], що росія справді небезпечна. Це й так усі розуміють, і немає потреби щоразу казати те саме. Розвідувальна робота ґрунтується на фактичній інформації. Ми маємо дивитися, якою є ситуація насправді, які ідеї й де обговорюють, які рішення [в росії] ухвалено, а які – ні. Нинішнє безпекове середовище динамічне. Як я вже сказав, дуже багато залежить від нас: якщо ми добре зробимо свою домашню роботу, то зможемо щоразу продовжувати цей безпечний горизонт. Але зараз ми не даємо оцінок, заснованих на фактичній інформації, на строк більш ніж один рік. Водночас у нашому останньому щорічному звіті ми сказали, що 2027 року, ймовірно, знову зможемо продовжити цей період – якщо все піде за планом.
Якби щорічний звіт виходив сьогодні, що б ви сказали?
Наразі сказав би те саме.
На рік?
Так. Протягом року нападу точно не буде.
Один зі сценаріїв, який обговорюють у різних аналітичних матеріалах у соцмережах та іноземній пресі, – так звані “зелені чоловічки” в Нарві. Чи здатна росія відправити “зелених чоловічків” у Нарву так, щоб ми їх не помітили, аж доки вони в певний момент не дістануть зброю зі схованок, не роздадуть автомати місцевим і все не почнеться?
Я дещо сумніваюся. Це також питання до Служби внутрішньої безпеки: що думають вони? Як партнер, який спостерігає збоку, я бачу, як Служба внутрішньої безпеки регулярно й із властивою їй елегантністю затримує російських шпигунів та агентів впливу.
Про які загрози в дусі “Нарва – наступна” справді варто говорити, крім диверсій і дронів, що можуть перелетіти кордон? Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск каже Сейму, що наступні сім місяців будуть надзвичайно небезпечними.
Операція під чужим прапором – реалістичний сценарій. Забезпечення безпеки – це важка щоденна робота. Ми маємо посилювати власні зусилля й стежити, щоб підозрілі персонажі не встигли зробити надто багато [проти нас]; їх, так би мовити, потрібно виводити з гри. Закон також зобов’язує спецслужби застосовувати невійськові методи для усунення безпекових загроз. Це означає, що і Служба зовнішньої розвідки, і Служба внутрішньої безпеки мають перетворювати отриману інформацію на оперативні дії.
За відкритими даними, путін і Трамп востаннє розмовляли 8 вересня. Після розмови радник путіна Юрій Ушаков заявив, що путін наголосив: ідея військового нападу на Європу ніколи навіть не спадала їм на думку. Ви вірите путіну?
Багато хто каже: не вірте нічому, доки кремль цього не заперечив. [Слова Ушакова] звучать красиво, але ми не можемо будувати свої плани, спираючись на них у той чи інший бік. Добре, що він так каже, але ми незалежно від цього продовжуємо свою роботу.
На початку літа, насамперед в американських медіа, почали ширитися розмови про ескалацію та дуже серйозну, раптову загрозу, причому країни Балтії часто були в центрі уваги. За цим наративом, росія нібито готувала щось неминуче. Потім тема перейшла до польської преси й поширилася на інші європейські медіа. Що змінилося навесні?
Мені здається, що Західна Європа та інші частини Заходу, розташовані західніше від нас, просто наздоганяють наше сприйняття загрози. Ми живемо поруч із російською загрозою вже 30 років і весь цей час нею займаємося. Понад десять років тому ми самі описували й моделювали різні сценарії, а тепер раптом люди приходять і розповідають нам, наскільки небезпечна росія. На мою думку, причина в тому, що вони нарешті по-справжньому починають усвідомлювати: росія аж ніяк не безпечна. Саме це підживлює посилену риторику. Крім того, за заявами окремих політиків можуть стояти й внутрішньополітичні мотиви.
Я правильно розумію, що коли навесні почався цей галас, насправді не з’явилося якоїсь принципово нової розвідувальної інформації, яка змушувала б інакше оцінити ситуацію й підвищити рівень загрози?
Немає такої інформації, яка змусила б нас докорінно переоцінити ситуацію.
А що тоді було?
Інформація надходить постійно. Як я вже казав, російську загрозу потрібно сприймати серйозно.
Мій добрий друг і колега Майкл Вайс нещодавно розповідав у подкасті про брифінг ЦРУ з партнерами з країн Балтії та Польщі. За словами Вайса, американці на цьому брифінгу попередили ці країни про можливе пряме російське військове вторгнення обмеженого масштабу. Серед іншого, нібито прозвучав сигнал, що в такому разі американці не прийдуть нам на допомогу.
Дуже цікаво! Ми постійно зустрічаємося з партнерами. Коли ми зустрічаємося, то обговорюємо фактичну інформацію. Немає великого сенсу витрачати багато часу на обмін оцінками – мовляв, ми думаємо так, а ви так. Нас цікавить, що реально відбувається і яка інформація у вас є.
Тоді чому Дональд Туск каже, що наступні кілька місяців, аж до лютого, будуть найнебезпечнішим періодом для нашого регіону – масовані атаки дронів, можливі ракетні удари по Європі тощо? Це розвідувальна інформація чи політична комунікація?
Я бачу, що поляки стурбовані, наприклад, тим, що росія почала атакувати прикордонні переходи [на кордоні України]. Польща бачить реальний ризик того, що щось може залетіти на її територію. Це цілком обґрунтоване занепокоєння. Я не знаю, звідки він узяв інформацію про можливу масовану ракетну атаку. Чомусь я радше підозрюю, що такої інформації в нього немає.
Ще одна загроза, якої бояться й яку вважають можливою, зокрема знову ж таки в Польщі, – одночасна хвиля різних диверсій. Чи достатньо в росіян можливостей, щоб провести щось подібне одночасно по всій Європі?
Є ризик, що низка інцидентів за участю різних людей, яких вербували незалежно одне від одного, може збігтися в часі. Це аж ніяк не малоймовірний сценарій.
Майже щодня ми читаємо погляди та оцінки керівників розвідок і лідерів різних держав. Чи правильно я розумію, що фактична розвідінформація, на якій ґрунтуються ці оцінки, у всіх більш-менш однакова, а різниця полягає у формулюваннях і в тому, наскільки категоричні висновки роблять у різних країнах?
Гадаю, приблизно так і є. Нині і всередині Європи, і у взаємодії з американцями ми працюємо фактично в одному інформаційному середовищі. Обмін інформацією з партнерами відбувається щодня, дуже тісно й відкрито. Але розвідслужби лише інформують політиків та інших осіб, які ухвалюють рішення, а далі вже політики самі вирішують, як використати ці дані й наскільки посилювати або пом’якшувати риторику. Такою є реальність. Розвідники не можуть контролювати політиків.
Поляки попереджають, німці попереджають, французи попереджають, а естонці дуже спокійні й кажуть, що ситуація насправді не надто відрізняється від попередньої. У когось може виникнути враження, що ви применшуєте загрозу або щось приховуєте.
Ну ось. Але я вважаю, що ми просто зберігаємо спокій, дивимося на реальний стан справ і робимо свою роботу. Західніші країни також поступово наближаються до нашого розуміння загрози, а водночас урядам потрібно пояснювати власним суспільствам, у чому полягає російська загроза і навіщо вкладати ресурси в оборону. Сам по собі той факт, що всі тепер серйозно ставляться до російської загрози й працюють над нею, дуже позитивний і допомагає нам. Але це можна робити трохи менш нервово. Немає сенсу весь час кричати. Інакше, коли одного дня виникне справді серйозна проблема, сигнал може виявитися настільки затертим, що його вже ніхто не сприйме як ознаку реальної небезпеки.
Естонія, Латвія та Литва завжди розуміли, що означали б російські солдати на наших вулицях. Ми можемо уявити російське вторгнення на нашу територію. Але для більшості країн Центральної та Західної Європи сама думка про солдата в російській формі на власній вулиці здається чимось незвичним і далеким. Натомість загроза фізичного саботажу тепер стала для них видимою, відчутною й зрозумілою. Чи може це бути однією з причин того, що, з нашого погляду, підхід західних країн став трохи істеричним?
Так, тепер вони відчули це на собі. Візьмімо інцидент в аеропорту Лейпцига, де до катастрофи бракувало зовсім трохи. Унаслідок цього могли вибухнути два повністю заправлені літаки “Антонов”. Це був би найбільший вибух на території Німеччини від 1945 року. Гадаю, німецькі державні установи чудово розуміють, що все це не жарти. Я також бачу, що Західна Європа є м’якшою ціллю, ніж ми тут. Мені здається, нам удається запобігати більшій кількості інцидентів – знову ж таки завдяки дуже ефективній роботі різних служб. На безпекові служби деяких країн Центральної Європи законодавство накладає різні обмеження. Я точно не радив би робити щось подібне в Естонії.
Якщо дивитися на наступні шість місяців – рік, які найбільші сценарії загроз ви бачите?
Дуже багато залежить від нас. Ми маємо зробити свою домашню роботу, і якщо зробимо її добре, я вважаю звичайний військовий напад малоймовірним. Диверсії триватимуть на повну силу. Противник, так би мовити, нарощує темп. Продовжуймо підтримувати Україну й допомагати їй. Результат війни також дуже сильно вплине на те, які сценарії можуть реалізуватися далі – у той чи інший бік. Я б іще додав: ми можемо без кінця дивуватися нашому противнику, але головне питання – що робимо ми самі? Я лише нагадаю про частину 1 статті 2 [Закону про органи безпеки]: ми теж маємо давати відсіч.
Що ми робимо, щоб давати відсіч, і які три речі ви говорите колегам з інших європейських країн: слухайте, ось це нам треба робити вже зараз?
Я кажу суто теоретично про те, які заходи могли б застосовуватися. Наприклад, це можуть бути інформаційно-психологічні або інформаційно-технічні заходи, а також невійськові кінетично-фізичні дії.
Можете говорити конкретніше й навести кілька прикладів того, що можуть передбачати такі заходи?
Навести приклади, прив’язані до конкретних випадків, дуже складно. У сучасному світі завдання розвідслужб уже давно не зводиться лише до спостереження й доповідей. Їхня роль – власними методами та засобами усувати загрози й впливати на події так, щоб вони розвивалися у вигідному для нас напрямку.
Коли в росії почнуться зміни?
Зміни почнуться тоді, коли люди, які мають доступ до грошей, зброї та державних таємниць, дійдуть висновку, що без путіна їм буде краще, ніж із ним. Я не можу сказати, коли саме це станеться. Репресивний апарат ФСБ і сьогодні працює ефективно. Наближається Різдво. Є такий російський адвент-календар: щоразу, коли відчиняєш віконце, хтось випадає з вікна. Але дедалі помітніше, що люди стали трохи сміливішими, бо всім це просто набридло.
Багато уваги приділяють тому, як європейські країни сприймають росію. А якщо подивитися навпаки: чого боїться росія і як вона бачить Європу та НАТО?
Одна з причин занепокоєння росії – усвідомлення слабкості своїх звичайних збройних сил у Балтійському регіоні. Якщо подивитися на Європу з російської перспективи, Калінінград опиняється в ізоляції. Доступ до нього залежить від можливості вільно пересуватися Балтійським морем. Сьогодні Калінінград фактично беззахисний перед тим “великим і страшним НАТО”, і саме тому ми чуємо від росії ядерну риторику: “росія готова використати всі засоби зі свого арсеналу, включно з ядерною зброєю, щоб захистити Калінінград”. Причина в тому, що зараз у неї немає достатніх звичайних сил [для захисту Калінінграда].
росія справді стурбована переозброєнням Європи. Вона бачить, що європейські країни вкладають ресурси в оборону, а власний військовий потенціал Європи з часом зростає. Їй це дуже не подобається. Звісно, росія намагається цьому протидіяти: працює з дружніми до себе політичними силами та формує інформаційне середовище так, щоб гальмувати, уповільнювати й розтягувати в часі європейське переозброєння.
Час від часу в медіа пишуть, що путіну подають напівправду і він насправді взагалі не розуміє, що відбувається. Це справді так?
І так, і ні. Думаю, правда поступово почала доходити до путіна, бо реальна нестача ресурсів змушує його ухвалювати ті чи інші рішення. Питання в тому, чи наважуються люди приходити до нього з реальною проблемою і, якщо приходять, чи готовий він вислухати та врахувати сказане. У питанні України, наприклад, є потужне ідеологічне тло: “Україна має належати нам; ядро слов’янської імперії складають три брати – великороси, малороси й білоруси” тощо. Тобто в нього дуже сильні упередження, здатні затуляти реальність.
Як, на вашу оцінку, війна в Ірані та спричинене нею зростання цін на нафту вплинули на економіку росії, зокрема на її воєнну економіку?
Водночас, на щастя, українці стали точніше бити по нафтовій промисловості. Я радий бачити дуже точні влучання по установках первинної перегонки нафти на НПЗ, які надзвичайно складно замінити. Йдеться вже не лише про удари по резервуарах із нафтою, що видовищно горять, але мають невеликий реальний ефект. Потужності російської нафтової промисловості суттєво скоротилися. На початку літа вони припинили експорт дизельного пального, а бензин тепер доводиться імпортувати. Скоротився й експорт сирої нафти. На щастя, приблизно половина додаткових нафтових доходів [від зростання ціни на нафту] повертається у вигляді субсидій нафтовій галузі, а не надходить через податки до державного бюджету. [Зростання цін на нафту через війну в Ірані] дало росії певний перепочинок, але в довгостроковій перспективі її економіку не врятує. Водночас це справді купує їй додатковий час.
Через війну в Україні дрони залітали до Румунії та Молдови. У Лейпцигу ледь не стався один із найбільших вибухів в історії Німеччини, а все, що зробила Німеччина, – закрила російське консульство. Чи не перестала Європа фактично відповідати на дії росії?
Естонія завжди підштовхувала інші європейські країни до жорсткішої політики щодо росії. Звісно, можна зробити значно більше. Німці закрили російський культурний центр у Берліні, який займає цілий міський квартал, і генеральне консульство в Бонні. Один із негайних кроків – сильніше обмежити поїздки росіян, які брали участь у бойових діях. Можливо, слід узагалі обмежити поїздки російських туристів? Деякі країни Південної Європи досі дуже щедро видають шенгенські візи. Ми можемо запровадити більше санкцій. Ми бачимо, що обмеження проти енергетичного та фінансового секторів дуже ефективні. Саме через ці санкції дефіцит державного бюджету росії є для неї значно більшою проблемою, ніж був би для нормальної країни.
Як ви прокоментуєте нещодавню новину про те, що невдовзі відбудеться зустріч щодо майбутнього НАТО під керівництвом Пентагону, а країни Балтії до неї не запросили?
Це питання до Міністерства закордонних справ та Урядової канцелярії. Нас не виключили з жодного формату розвідувальної співпраці. Якщо вже на те пішло, нині ситуація така, що ми самі вирішуємо, кого запрошувати, а кого ні.
Незгода російської опозиції [з лінією путіна] переважно стосується внутрішньої політики, чи опозиція справді має інший погляд і на російський імперіалізм та зовнішню політику?
Я бажаю всім представникам російської опозиції сили у виконанні їхнього складного завдання. Але, якщо дивитися ширше, росія зміниться лише тоді, коли суспільство пройде десталінізацію, а цього в росії так і не сталося. Інакше кажучи, росіяни мають у ширшому сенсі усвідомити, що саме в минулому пішло не так. І зробити це може лише сама росія. Ніхто ззовні не здатен зробити це за неї.
Я боюся, що, зважаючи на промивання мізків новому поколінню та молоді в росії, ця країна залишатиметься для нас проблемою ще десятиліттями. На жаль, я справді не бачу позитивного сценарію. Незалежно від того, хто там буде при владі, що говоритиме й наскільки агресивною чи менш агресивною буде зовнішня політика, дуже важко уявити зміну цієї глибинної природи.
Джерело
