Саме українці стали для демократій променем світла у світі, де сили авторитарного зла затьмарюють наші надії на краще майбутнє. Українці першими визнають, що вони далекі від досконалості. Але вони показали нам, як виглядає правильний вибір у XXI столітті, і дали нам стільки, що ми навряд чи колись зможемо їм сповна віддячити.
Нещодавно під час спілкування з пресою перед Білим домом президент США Дональд Трамп, відповідаючи на запитання про Україну, заявив: “Ми багато дали Україні. Вони не дали нам нічого!” З огляду на те, що це думка напівграмотного й не надто успішного забудовника, важко не поспівчувати людині, яка так погано розуміється на світових подіях, американській зовнішній політиці й навіть на тому, що є правдою.
Але заява Трампа здалася мені цікавою. Тож як людина, яка уважно стежить за цією війною, неодноразово бувала в Україні й щиро полюбила українців та їхню культуру, я вирішив відповісти на твердження Трампа, що Україна “не дала нам нічого”.
Одне застереження: перш ніж почати, мушу визнати, що в моїх відповідях буде помітна упередженість проти диктаторів – риса, якої, на жаль, бракує людині, яку колись називали “лідером вільного світу”. І ще: я розумію, що на твердження Трампа можна відповісти двома способами. Можна говорити про те, що Україна дала демократіям від 2022 року, або про те, що Трамп сподівався отримати від України для своєї родини. Я обрав перший варіант.
Отже, що Україна дала нам?
По-перше, Україна дала світові безліч нових способів застосування безпілотних систем. Українці продемонстрували дедалі ширший спектр використання безпілотних систем на землі, у повітрі та на морі, що дає змогу краще захищати операторів і військових та ефективніше використовувати традиційні види озброєння і техніки. Це показало нові способи, за допомогою яких малі й середні демократії в Європі та Тихоокеанському регіоні можуть захищати своїх людей і протистояти значно більшим хижакам.
По-друге, Україна створила – самостійно або у співпраці з іншими країнами – широкий спектр дронів, дронів-перехоплювачів, ударних систем великої та середньої дальності, а також цифрових систем командування й управління, що належать до найпередовіших військових технологій. Україна заснувала спільні підприємства для розроблення, виробництва й удосконалення цих систем разом із багатьма демократичними країнами Європи та за її межами. Потенціал цих систем, якщо інші демократії вироблятимуть їх у достатній кількості, величезний. Вони важливі не лише для ведення бойових дій, а й як складова національного стримування, що допомагає запобігати війнам. Українські технології вже вплинули на перебіг війни в Україні, а їхні уроки виявилися корисними й для американських військ на Близькому Сході – зокрема під час застосування дронів Corsair і LUCAS. Українські доктринальні та організаційні реформи, прикладом яких є Сили безпілотних систем, тепер наслідує й Пентагон. Солдати, моряки, морські піхотинці та військовослужбовці повітряних сил ще довгі роки дякуватимуть українцям за зроблене за останні чотири з половиною роки, а дехто, можливо, завдячуватиме їм навіть життям.
По-третє, Україна дала нам нове розуміння національної стійкості в добу авторитарної агресії проти малих демократій. На самому початку війни Україна була змушена перенести значну частину урядових та інших державних даних у треті країни, щоб уберегти їх від знищення росією. Відтоді критично важливою була її здатність підтримувати роботу комунікаційних мереж, зберігати зв’язок між людьми й розповідати світові про системну російську жорстокість. Але ширші зусилля, спрямовані на безперервну роботу поліції, швидкої допомоги, пожежних служб, системи охорони здоров’я, шкіл, цивільного захисту та екстрених служб, показали непохитну рішучість українців підтримувати життєздатність своєї держави й захищати громадян перед загрозою самому існуванню держави. Не менш важливою є їхня здатність протидіяти російській дезінформації. Поки Китай і росія розглядають інші демократії як цілі для поглинання, корумпування чи примусу, цей масив знань про національну стійкість є українським даром демократіям, цінність якого неможливо виміряти.
По-четверте, українці показали нам, як навчатися й адаптуватися з урахуванням реалій війни та національної безпеки XXI століття, а не за моделями, сформованими ще за часів холодної війни, якими ми досі користуємося. Темп війни, а разом із ним швидкість навчання та адаптації, різко зросли через жорстоку кампанію росії в Україні. Українці відповіли надзвичайно швидкими моделями створення нових спроможностей і швидкого переймання нових російських технологій та ідей. У результаті в Україні сформувалася оборонна промисловість XXI століття – гнучка, мобільна, розосереджена задля збереження виробництва й надзвичайно креативна. Водночас у цю нову добу навчання й адаптації росія, Іран, Північна Корея та Китай, на жаль, також почали переймати українські цикли адаптації й формувати авторитарний блок, у якому обмінюються тактичними, стратегічними й політичними ідеями, що загрожує демократіям у всьому світі. Україна показує, як ми могли б на це відповісти; нам лише потрібно уважніше до неї дослухатися.
Це ми винні українцям, а не навпаки
По-п’яте, Україна також дала нам попередження. Це раннє попередження – безцінний дар, оплачений кров’ю та самопожертвою українських військових і цивільних, уже мало б змусити демократії усвідомити масштаб загрози, яку становлять авторитарна агресія, руйнівна дезінформація, спрямована проти наших громадян, контроль над критично важливими ланцюгами постачання, системне шпигунство та масштабне нарощування військової сили з метою примусу або нападу на демократичні держави. Україна дала нам час підготуватися до відродженої загрози з боку фашистів, нацистів і комуністів, яких наші предки в минулому столітті намагалися стримати або знищити. У багатьох аспектах демократії недостатньо дослухалися до цього попередження. Але Україна нас попередила. Як сказав один мій друг, українці – це “стіна щитів” проти варварів. Нам потрібно краще використати час, який дала Україна, щоб звести власні стіни щитів.
По-шосте, Україна розвіяла міф про могутність авторитарних режимів. Так, такі країни, як росія і Китай, мають реальні переваги – ядерну зброю та великі збройні сили. Але вони мають і серйозні слабкості: повсюдну корупцію, централізоване й позбавлене уяви управління та стратегічне мислення, брак емпатії до людей за межами владної верхівки й нездатність запропонувати бачення майбутнього людства, здатне надихати. Демократії можуть цілеспрямовано використовувати ці слабкі місця. Авторитарні режими залякують нас тому, що ми їм це дозволяємо. Від 2022 року Україна показала, що хуліганам можна протистояти, і дала нам можливість побачити, яка велика частина уявної могутності путіна та Сі Цзіньпіна тримається на блефі й показовій браваді. Колись американські та європейські держави це розуміли. Нам потрібно знову продемонструвати, що ці дрібні диктатори не можуть обманювати й залякувати наших політиків і громадян, і Україна показала, як це робити.
І нарешті, українці на чолі з колишнім коміком – веселим, але на той час недосвідченим президентом – дали втомленим і часом виснаженим громадянам поляризованих старих демократій оновлене розуміння того, наскільки цінною є демократія. Демократія аж ніяк не є природним станом людських суспільств, а її розвиток упродовж століть став одним із найбільших досягнень людства. Але оскільки вона не виникає сама собою й не може зберігатися без постійних зусиль, її потрібно захищати від загроз зсередини та ззовні. Українці показали нам шлях і в цьому.
Вони продемонстрували свободу волі народу молодої демократії, який глибоко цінує свою культуру, історію і свою демократію. Українці виявили безмежну мужність і на полі бою, і під час оборони своїх міст та суспільства – й стали прикладом того, чому демократія має значення і чому її потрібно захищати. Водночас вони боролися й із силами зла всередині країни, протидіючи корупції та іншим шкідливим впливам у власному суспільстві. Якщо Україна під тиском війни здатна зосереджуватися на суспільній згуртованості, зменшенні впливу дезінформації та зміцненні громадянського суспільства, то яке виправдання маємо ми за нашу нинішню млявість у цих важливих питаннях захисту демократії?
У короткому тексті важко повністю відповісти на запитання: “Що Україна зробила для нас?” Ця молода й динамічна демократія, сповнена творчих і гордих людей, дала світові безліч речей, які зміцнювали й надихали нас відтоді, як у лютому 2022 року російські військові розпочали кампаніюграбунків, убивств, катувань і зґвалтувань.
Це ми винні українцям, а не навпаки. Саме українці стали для демократій променем світла у світі, де сили авторитарного зла затьмарюють наші надії на краще майбутнє. Українці першими визнають, що вони далекі від досконалості. Але вони показали нам, як виглядає правильний вибір у XXI столітті, і дали нам стільки, що ми навряд чи колись зможемо їм сповна віддячити. Та віддячити ми мусимо – посиливши військову, розвідувальну, фінансову та дипломатичну підтримку, щоб допомогти перемогти росію.
Я лише сподіваюся, що більше наших політичних лідерів і громадян усвідомлять наш борг перед Україною та нагальну потребу активніше їй допомагати. Сили темряви – техноавторитарні режими в Пекіні, москві, Тегерані та Пхеньяні – спостерігають. Сі, путін та інші подібні до них прагнуть багатьох речей, але, можливо, понад усе хочуть безжально погасити ту надію на краще майбутнє, яку показала нам Україна.
Примітка. У той самий час, коли Трамп демонстрував своє захоплення путіним і Кім Чен Ином, росія завдала чергового удару балістичними ракетами й дронами по медичній клініці, школі, станції метро та звичайних житлових будинках в Україні. російські військові також убили матір із дитиною та ще чотирьох людей у парку. Це чергові жертви свідомої кампанії терору росії проти українського цивільного населення.
Джерело
