Коли у квітні 2025 року Пакистан попередив, що спроби перекрити або відвести воду, доступ до якої гарантує договір, становитимуть “акт війни”, він вказав на небезпеку, яка виходить далеко за межі його суперництва з Індією. Уряд, який вважає, що інша країна здатна контролювати його доступ до води, зрештою може дійти висновку, що для захисту населення необхідна військова сила.
Майбутні війни точитимуться за те, хто контролює воду, від якої залежать національні економіки й саме людське життя. Деякі з них можуть початися з навмисних обмежень, інші – зі страху, що сусідня держава набуває спроможності такі обмеження запровадити. Розуміння цієї різниці має вирішальне значення, щоб суперечка через річку не переросла у війну через кордон.
Навчаючись 2020 року у Військово-морському коледжі США, я досліджував цю небезпеку на прикладі річки Меконг. У своїй роботі я аналізував, як китайські дамби у верхів’ях річки можуть дати Пекіну важіль впливу на країни нижче за течією, добробут яких залежить від води, що надходить із території Китаю. Головне занепокоєння полягало в тому, що контроль над спільним ресурсом може перетворитися на контроль над вибором іншої держави.
Дослідження, опубліковані відтоді, підтверджують фізичне підґрунтя цього занепокоєння. Дослідження 2024 року встановило, що останніми роками дамби в басейні Меконгу перерозподіляли між вологим і сухим сезонами до 20 відсотків річного обсягу води в головному руслі. Тому самі лише річні показники не відображають того, що переживають громади нижче за течією. Вода, яка надходить поза сезоном сівби або не забезпечує сезонного розливу, може мати наслідки, навіть якщо зрештою досягає того самого місця.
У звіті Комісії річки Меконг про стан басейну, оприлюдненому 2025 року, також зафіксовано значні втрати наносів і скорочення вилову риби в кількох екологічних зонах, де ведеться моніторинг. Ці зміни мають багато причин, зокрема освоєння всього річкового басейну та кліматичні умови. Не можна приписувати їх усі Китаю, так само як вони не доводять, що Пекін навмисно використовував воду, щоб домагатися політичних поступок.
Однак вони показують, чому контроль над режимом роботи річкової системи має значення. Рішення у верхів’ях можуть впливати на умови, за яких суспільства нижче за течією забезпечують себе продовольством. Там, де уряди не довіряють один одному, така залежність стає стратегічною вразливістю.
Амбіції Китаю тепер поширюються й на іншу стратегічно важливу річкову систему. У липні 2025 року він розпочав будівництво масштабного гідроенергетичного проєкту на Ярлунг-Цангпо, яку нижче за течією називають Брахмапутрою. Індія та Бангладеш висловили занепокоєння можливими наслідками. Китай не може просто повністю перекрити Брахмапутру, адже значна частина її стоку формується завдяки опадам уже нижче від Тибету. Проте невизначеність щодо роботи проєкту може посилити підозри між країнами, які й без того розділяють територіальні суперечки.
Ця невизначеність сама по собі створює ризик ескалації. Уряд країни нижче за течією може побоюватися, що, дочекавшись завершення проєкту, матиме менше варіантів дій. Уряд країни у верхів’ях може сприйняти вимоги про нагляд як втручання у свій суверенітет. Тож дамба, призначена для виробництва електроенергії, може стати об’єктом військового планування, хоча спочатку жодна зі сторін не прагнула водної війни.
Суперечка навколо Інду показує, як швидко питання води може переплестися з уже наявною безпековою кризою. Після нападу у квітні 2025 року в контрольованому Індією Кашмірі Нью-Делі оголосив, що призупиняє дію Договору про води Інду. Пакистан відповів попередженням щодо втручання у водопостачання. У серпні 2026 року Арбітражний суд постановив, що договір і далі чинний; Індія відкинула юрисдикцію трибуналу.
Це протистояння не означає, що Індія може негайно позбавити Пакистан води з його річок. Інфраструктура обмежує те, що уряди фізично спроможні зробити. Але воно показує, як угода, покликана регулювати спільний ресурс, сама може стати інструментом тиску, створюючи ще один можливий поштовх до ескалації.
Ситуація на Нілі ілюструє подібну дилему, хоча жодну зі сторін не обов’язково вважати агресором. У вересні 2025 року Ефіопія урочисто відкрила Велику ефіопську греблю Відродження, представивши її як велике досягнення розвитку. Єгипет вважає річку життєво важливою для своєї безпеки. Прем’єр-міністр Ефіопії пообіцяв не позбавляти сусідів нижче за течією їхньої частки води.
І розвиток, і безпека країн нижче за течією – законні інтереси. Небезпечне питання полягає в тому, що станеться під час тривалої посухи, коли рішення про накопичення чи скидання води матимуть значно серйозніші наслідки. Запевнення важче виконувати, коли урядам доводиться обирати між різними внутрішніми потребами: вони підозрюють, що сусіди насамперед дбатимуть про власне населення.
Для врегулювання цих суперечок Вашингтон не може обмежуватися загальними закликами до співпраці. Американська дипломатія має віддавати пріоритет конкретним правилам експлуатації водосховищ у періоди дефіциту, а дані про рівень води у водосховищах та обсяги її скидання повинні підлягати незалежній перевірці. Канали кризового зв’язку мають залишатися відкритими навіть тоді, коли ширші політичні відносини погіршуються, адже саме в такі моменти невизначеність стає найнебезпечнішою.
Допомога у сфері розвитку також має зменшувати шкоду, якої можуть завдати перебої у водопостачанні. Ефективніше зрошення, повторне використання води та диверсифікація джерел електроенергії можуть дати вразливим країнам більше можливостей для переговорів, перш ніж їхні лідери відчують потребу погрожувати силою. Ці заходи не усунуть залежності від спільної річки, але можуть зробити її менш вибухонебезпечною в політичному сенсі.
Головний стратегічний критерій полягає в тому, чи зберігають уряди реальні альтернативи примусу й військовим діям, коли води бракує. Договори та системи моніторингу найважливіші тоді, коли під тиском вони допомагають зберегти саме такі альтернативи.
Країні не обов’язково вторгатися до сусіда, щоб впливати на його майбутнє. Контроль над водою, що перетинає їхній кордон, може дати такий важіль задовго до того, як рушать солдати. Щоб запобігти наступній війні, треба вчасно розпізнати момент, коли рішення щодо річки перетворюється на рішення щодо виживання іншої держави.
Джерело: RealClear World
