Дональд Трамп проводить найексцентричнішу й найменш успішну зовнішню політику за пам’яті нинішніх поколінь. Навіть серед республіканців майже немає підтримки анексії Гренландії, захоплення венесуельської нафти, холодної війни з Канадою, припинення допомоги Україні, образ союзників і безсистемного запровадження проти них тарифів, підлещування до авторитарних правителів, закупівлі дизельного пального в росії, розв’язання війни проти Ірану, знищення човнів, які нібито перевозять наркотики, та укладання за кордоном вигідних оборудок, що приносять користь президентській родині.
Багато республіканців у Конгресі у відповідь на більшість цих кроків закочували очі й бурчали собі під ніс, але через популярність президента серед їхніх виборців вони не наважувалися протестувати. (За даними передвиборчого опитування, 79% республіканців схвалювали роботу Трампа на посаді президента.) Та після розгрому на проміжних виборах минулого тижня вони побачили, чого коштує йти за лідером культу в прірву. Цілком можливо, що з уламків партії MAGA постане група протверезілих законодавців, готових співпрацювати з демократами, щоб переорієнтувати зовнішню політику США так, аби вона справді ставила на перше місце Америку, а не Трампа.
Минулого тижня країна вже побачила деякі ознаки зовнішньої політики Трампа 2.0. У день виборів президент оголосив, що припинить щорічну військову допомогу Ізраїлю на суму 4 млрд доларів. Це означає визнання того, що його беззастережна підтримка прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу – зокрема проведення двох військових кампаній спільно з Ізраїлем – стала вкрай непопулярною. Того ж вечора, після кількох місяців спроб зробити Україну цапом-відбувайлом через високі ціни на пальне, Трамп нарешті визнав, що причиною була його війна з Іраном.
Наступного дня віцепрезидент Джей Ді Венс опублікував у соцмережах розлогий допис про те, як Республіканській партії слід скоригувати курс після виборів. Серед порад: “Завершити війну” та “змінити наші відносини з Ізраїлем”. Нова демократична більшість із цим повністю погоджується і, без сумніву, тиснутиме на адміністрацію, щоб вона втілила ці заяви в життя.
Завершити війну, звісно, буде непросто, адже на це має погодитися Іран. Найімовірніше, доведеться повернутися до червневої угоди, яка передбачала для Тегерана послаблення санкцій на десятки мільярдів доларів і визнання його контролю над Ормузькою протокою. Доля ядерної програми режиму залишилася б предметом майбутніх переговорів. Це гіркі пігулки, але республіканцям, можливо, буде легше їх проковтнути, якщо вони не хочуть іти на вибори 2028 року, коли війна з Іраном усе ще триватиме.
Трамп і Венс не коментували тарифи адміністрації, однак ця політика також значною мірою пояснює, чому республіканці зазнали такої нищівної поразки. За даними екзитполу NBC News, 66% виборців заявили, що тарифи Трампа зашкодили економіці. Демократи підтримають мита на китайські товари – ніхто не хоче, щоб потік імпорту знищив автомобільну промисловість США, – але не на канадські. Багато республіканців також можуть підтримати скасування тарифів для північного сусіда Америки, побачивши, наскільки вони зашкодили партії в прикордонних штатах, як-от Мічиган і Мен. Обидві партії можуть навіть підтримати позбавлення президента повноважень встановлювати тарифні ставки.
Існує також двопартійна, а можливо, навіть достатня для подолання президентського вето більшість на підтримку України й протидію агресії путіна, з огляду на те, що лише 3% американців стають на бік росії. Конгрес міг би схвалити додаткову допомогу Україні, гарантувати безперебійну роботу супутникового інтернету Starlink, передати Києву заморожені в США російські кошти (за оцінками, від 5 до 50 млрд доларів) і посилити санкції проти москви без можливості для президента робити винятки із санкцій. Лідери Конгресу можуть запропонувати Трампу угоду: вони дадуть йому гроші на завершення будівництва бальної зали Білого дому в обмін на додаткові системи Patriot для України.
Ще одна сфера, у якій демократи й республіканці потенційно можуть дійти згоди, – оборонний бюджет. Навіть за республіканського контролю над владою ідея збільшити оборонні видатки на 50%, до 1,5 трлн доларів, не має значної підтримки. Особливо тепер, коли федеральний борг уперше з часів Другої світової війни перевищив обсяг економіки країни. Обидві партії могли б спільно взятися за скорочення зайвих витрат, почавши з відмови від марнотратних проєктів президента, як-от “Золотий флот” лінкорів і система протиракетної оборони “Золотий купол”. Крім того, Конгрес міг би припинити фінансування дорогих спроб змінити конструкцію авіаносців на догоду дивній забаганці Трампа, який, усупереч фаховій думці командування ВМС, наполягає на використанні застарілих парових катапульт.
Президент має значну свободу дій у зовнішній політиці, але саме Конгрес контролює державні фінанси й повинен скористатися цими повноваженнями. Це означає припинення фінансування війни з Іраном, незаконних ударів по суднах та інших операцій, які міністр оборони Піт Гегсет здійснював без дозволу Конгресу. Трамп стверджує, що й досі підтримує Гегсета, проте міністр оборони стикається з дедалі сильнішим спротивом представників обох партій у Конгресі. Імовірно, його дні на посаді вже полічені.
Окрім законотворчої роботи, демократам належить провести чимало розслідувань. Корупція в нинішній адміністрації безпрецедентна, і значна її частина має закордонні зв’язки. Для початку демократам варто з’ясувати, що саме, якщо взагалі щось, Катар отримує в обмін на подарований Трампу літак вартістю 400 млн доларів. А також що, якщо взагалі щось, отримують Об’єднані Арабські Емірати та Саудівська Аравія в обмін на значні інвестиції в компанії родини Трампа.
Не варто сподіватися, що республіканці підтримають викриття корисливості президента. Проте тепер, коли виборці рішуче відкинули політику Трампа, а сам президент став “кульгавою качкою”, може виникнути несподівана двопартійна згода щодо переорієнтації зовнішньої політики США на курс, який підтримуватиме більшість американців.
Джерело: Washington Post
