Руйнування Керченського мосту відкриває шлях до звільнення Криму. Україна змінює правила війни – Філліпс О

Руйнування Керченського мосту відкриває шлях до звільнення Криму. Україна змінює правила війни – Філліпс О’Брайен і Бен Ходжес

Статті
Руйнування автомобільного прогону Керченського мосту стало ударом по російській логістиці та ще одним кроком до ізоляції окупованого Криму. Операція показала, наскільки далеко просунулася Україна у створенні власної далекобійної зброї та складних ударних систем. Військовий історик Філліпс О’Брайен і колишній командувач Сухопутних військ США в Європі генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес у відеорозмові проаналізували військові наслідки удару, перспективи звільнення півострова й нові підходи до наземної війни. Йшлося також про операцію “Вівальді”, втрати російської армії та уроки, які мають засвоїти США і НАТО.

Крим – ключ до перемоги України

Стратегічне значення Криму Бен Ходжес усвідомив ще у 2012-2014 роках, коли командував Сухопутним командуванням НАТО в Ізмірі. Згодом він очолив Сухопутні війська США в Європі. Географічне розташування півострова, за його оцінкою, робить Крим одним із найважливіших військово-стратегічних районів Чорноморського регіону.

Крим часто називають балконом, що виходить у Чорне море. Той, хто контролює півострів, отримує можливість домінувати не лише в акваторії Чорного моря, а й уздовж українського узбережжя, включно з гирлом Дунаю. Це безпосередньо зачіпає інтереси трьох чорноморських членів НАТО – Туреччини, Румунії та Болгарії.

Не менш важливі водні шляхи, що з’єднують Чорне, Азовське та Каспійське моря. Через Дон, Волго-Донський канал і Волгу росія може переміщувати невеликі військові кораблі між різними морськими басейнами. Тож, як пояснив Ходжес, контроль над Кримом впливає на значно ширшу систему військових і транспортних комунікацій, ніж саме українське узбережжя.

Саме тому ще у 2022 році Ходжес називав Крим вирішальною територією цієї війни.

Поки Крим залишається під російським контролем, Україна не може почуватися стратегічно незалежною та безпечною – на цьому наполягав і О’Брайен. Із півострова росія може постійно загрожувати українським портам, зокрема Одесі, контролювати морські торговельні шляхи та використовувати його як плацдарм для наступальних операцій.

Водночас ця надзвичайно важлива для росії територія має суттєву вразливість: півострів можна відрізати від основних маршрутів постачання.

Три етапи звільнення Криму

У стратегії звільнення Криму, яку запропонував Ходжес, три послідовні етапи.

Перший – повна ізоляція Криму від материкової росії та окупованих територій України. Для цього необхідно зруйнувати або вивести з ладу транспортні шляхи, якими російські війська отримують підкріплення, боєприпаси, техніку та інші ресурси. Йдеться про Керченський міст, інші мости, автомобільні й залізничні шляхи, а також поромні переправи.

Другий етап – зробити перебування російських військ у Криму практично неможливим. Це означає систематичне знищення військової інфраструктури: аеродромів, портів, логістичних центрів, складів, радарів та інших об’єктів, необхідних для ведення бойових дій.

Другий етап фактично вже розпочався, вважає Ходжес. Українські удари по об’єктах Чорноморського флоту в Севастополі змусили росію перемістити значну частину кораблів та інфраструктури. Севастополь фактично втратив можливість повноцінно виконувати роль головної бази російського Чорноморського флоту.

Третій етап – безпосереднє введення українських військ на півострів після того, як російські сили будуть ізольовані та істотно ослаблені.

За задумом Ходжеса, це радше сучасна облога, ніж лобовий штурм добре укріпленого півострова: Україна має поступово позбавити противника можливості його утримувати.

Масштабної десантної операції на зразок висадки союзників у Нормандії 1944 року генерал не очікує. Такий наступ коштував би надто багато людських життів. Натомість, на його думку, спочатку потрібно створити умови, за яких російські війська не зможуть ефективно обороняти Крим.

Удар по Керченському мосту – результат тривалої підготовки

Руйнування автомобільного прогону Керченського мосту стало результатом тривалої роботи українських сил над одним із найскладніших об’єктів для ураження.

Попередні спроби вивести Керченський міст із ладу не дали такого результату. Україна довго не мала потрібних далекобійних засобів, нагадав О’Брайен. Свого часу для цього розглядали німецькі Taurus або американські ATACMS.

Цього разу Україна спиралася переважно на озброєння власної розробки. За даними СБУ, під час операції застосували 11 зразків озброєння.

Для Ходжеса це стало свідченням розвитку українського оборонно-промислового комплексу.

Не отримавши від США та Німеччини далекобійних засобів у необхідних обсягах, Україна вирішила розвивати власні спроможності, пояснив генерал. Йдеться не лише про виробництво зброї, а й про здатність самостійно планувати її комплексне застосування.

Керченський міст був надзвичайно складною ціллю: масивна конструкція зі сталі та бетону, прикрита багаторівневим захистом від ракет, безпілотників і морських дронів. На цьому наголосив Ходжес.

Тому знищення одного з його прольотів вимагало не лише потужного боєприпасу, а й ретельно спланованої операції з подолання протиповітряної оборони та засобів радіоелектронної боротьби.

За офіційними даними СБУ, операція тривала близько місяця й складалася із семи етапів. О’Брайен і Ходжес пов’язали її успіх із тривалою підготовкою українських військових. За цей час українські сили поступово послаблювали російську ППО та радіолокаційні засоби в районі мосту.

Ходжес припустив, що під час атаки могли використовувати різні типи безпілотників – від хибних цілей до апаратів, які створюють радіоелектронні перешкоди. Послідовні хвилі ударів могли відволікти й перевантажити російську оборону, відкривши шлях основним ударним засобам.

Серед них О’Брайен виокремив українські ракети “Фламінго” з важкою бойовою частиною. Водночас він застеріг, що можливості цієї системи раніше дещо перебільшували.

Окремої уваги заслуговує точність удару.

Щоб обвалити прогін мосту, недостатньо влучити в дорожнє полотно. Потрібно уразити конкретні конструктивні елементи, руйнування яких позбавить споруду несучої здатності, пояснив Ходжес.

Для цього потрібні точні інженерні розрахунки, відповідний боєприпас і наведення, здатне працювати під інтенсивним російським радіоелектронним придушенням.

На переконання Ходжеса, українські військові заздалегідь прорахували різні сценарії та можливі втрати частини ударних засобів. Успіх операції був наслідком ретельного планування, а не випадкового влучання.

Як Україна могла обійти залежність від Starlink

Ще одна особливість операції – зв’язок між ударними засобами. За оцінкою О’Брайена, українські військові змогли провести складну комбіновану атаку без супутникової системи Starlink.

Можливим рішенням, за наявною в О’Брайена інформацією, стали безпілотники-ретранслятори: вони забезпечували передачу сигналу між компонентами ударної системи. За припущенням О’Брайена, така мережа могла забезпечити проведення операції без використання Starlink.

Створити таку систему за короткий час було б неможливо, вважав О’Брайен. Ймовірно, роботу розпочали ще тоді, коли виникли перші ризики обмеження доступу України до супутникового зв’язку.

Ходжес визнав, що не знає, яке саме технічне рішення застосували українці, але назвав його характерним прикладом української винахідливості.

Важливий тут не лише спосіб зв’язку. Україна дедалі краще забезпечує власними силами і виробництво ударних засобів, і складні технологічні рішення для їхнього застосування – саме на цю тенденцію вказали аналітики.

Чому росії буде надзвичайно складно відновити пошкоджену частину мосту

Український удар припав не на випадкову ділянку споруди, а на одну з її найважливіших частин – біля судноплавного проходу між Азовським і Чорним морями. Це важлива деталь, на яку звернув увагу О’Брайен.

За його оцінкою, пошкодження могли зачепити одразу два види сполучення – автомобільне та морське.

Уламки мостових конструкцій, що впали у воду, можуть істотно ускладнити судноплавство Керченською протокою.

Під загрозою опинилися й російські транспортні маршрути, якими через Азовське море перевозять зерно, нафту та інші вантажі, зазначив Ходжес.

Відновлення мосту під час війни, за оцінкою генерала, буде надзвичайно складним.

Спочатку доведеться встановити масштаб не лише видимих, а й прихованих пошкоджень. Навіть зовні цілі конструкції можуть виявитися непридатними для руху важких транспортних колон.

Крім того, розчищати уламки й ремонтувати міст доведеться в зоні досяжності українських ударних систем.

Ремонтні судна, баржі, будівельна техніка та інші засоби можуть стати цілями нових атак.

Залишається й загроза нових ударів по неушкоджених частинах споруди.

О’Брайен не виключив, що Україна спробує зруйнувати й залізничну частину мосту, яка на момент розмови ще зберігалася.

За інформацією, на яку послався Ходжес, росія вже раніше обмежила використання залізничної частини мосту для великих перевезень пального та боєприпасів через ризик нових атак.

Швидко повернути мосту колишнє транспортне значення, за оцінкою обох аналітиків, росії навряд чи вдасться. О’Брайен припустив, що повноцінне відновлення споруди під час війни може бути практично неможливим.

Руйнування автомобільного прогону має не лише військове, а й психологічне значення

Військовим значенням удару наслідки не вичерпуються.

Величезне значення має й інформаційний та психологічний ефект. Керченський міст був одним із головних символів російського контролю над окупованим півостровом і особистим політичним проєктом путіна. Руйнування його автомобільного прогону показало вразливість російської влади та здатність України уражати об’єкти, які кремль вважав особливо важливими й захищеними.

На думку Ходжеса, цей успіх може похитнути поширене на Заході уявлення про нібито неминучість російської перемоги.

Після дванадцяти років війни проти України росія, попри значну перевагу в ресурсах, так і не досягла своїх цілей, нагадав генерал. А українська операція “Вівальді”, за його оцінкою, продемонструвала, що російські війська можна не лише зупиняти, а й відкидати з позицій.

Ходжес пов’язав ці успіхи із ширшою стратегією виснаження російської воєнної машини: ударами по логістиці, транспортній інфраструктурі та об’єктах, які забезпечують доходи від експорту нафти й газу.

Руйнування автомобільного прогону Керченського мосту стало частиною цієї ширшої кампанії.

Водночас Ходжес підкреслив, що Україні й надалі потрібна європейська підтримка, особливо якщо Сполучені Штати не виконуватимуть належним чином свою роль у допомозі українському опору.

“Вівальді”: Україна демонструє новий спосіб ведення наземної війни

Зміни відбуваються не лише в далекобійних ударах. Операція “Вівальді” стала для Ходжеса прикладом того, як Україна перебудовує наземні бойові дії та повертає собі ініціативу.

Українська армія навчилася поєднувати традиційні засоби наземної війни з новими технологіями, відзначив генерал. Танки, артилерія та бронетехніка діють разом із безпілотниками, засобами радіоелектронної боротьби й системами спостереження та ураження.

Замість спроб великих проривів Україна дедалі частіше проводить менші, ретельніше підготовлені наступальні операції.

Ходжес порівняв цей підхід із переходом від великих стріл на військовій карті до численних невеликих, але послідовних ударів. Українські сили атакують російські позиції, логістику й тили, водночас намагаючись максимально захистити власних військових.

Вирішальною перевагою, за оцінкою Ходжеса, стає здатність поєднувати різні засоби ведення війни в єдину систему.

Проте це не означає, що війна звелася до протистояння безпілотників.

Вважати танки та іншу бронетехніку застарілими було б помилкою, застеріг Ходжес.

Українські командири й надалі потребують мобільних броньованих платформ із потужним озброєнням. Але тепер такі машини необхідно надійно захищати від дронів та інших сучасних засобів ураження.

Майбутня броньована машина не обов’язково має бути важким 75-тонним танком. Важливіші мобільність, вогнева міць і захист екіпажу.

Наземні роботи допомагають Україні зменшувати втрати

Особливої ваги набули наземні роботизовані системи. Вони перевозять боєприпаси, забезпечують логістику, евакуюють поранених і навіть слугують мобільними озброєними платформами. Ходжес назвав їх використання одним із найважливіших технологічних досягнень України.

Саме цей досвід, на його переконання, американська армія та збройні сили інших країн НАТО мають вивчати особливо уважно.

Важливий наслідок нової тактики – менші втрати серед українських військових, вважає О’Брайен. За його оцінкою, вони скорочуються, тоді як російські різко зростають.

Ходжес спочатку скептично поставився до такої оцінки, але згодом визнав її обґрунтованою. Українська армія, за його словами, зменшила кількість військовослужбовців, які постійно перебувають у найнебезпечніших районах передової.

Завдяки безпілотникам, дистанційному спостереженню, високоточним ударам і наземним роботам частину завдань виконують без присутності людей у небезпечних районах.

Натомість російське командування і далі відправляє військових під удари.

На думку Ходжеса, саме ця різниця в ставленні до людей визначає нинішній етап війни.

Чому росія продовжує воювати, попри величезні втрати

За попередніми оцінками НАТО, у жовтні росія могла втратити понад 50 тисяч військовослужбовців убитими й тяжкопораненими. Попри це російська армія продовжує наступати.

Пояснення Ходжес бачить в історії російської військової системи. На його думку, ще за царських часів, а згодом у СРСР, зокрема під час Другої світової війни, людське життя для командування мало вкрай низьку цінність.

путін продовжує цю традицію, зазначив генерал: величезні втрати для нього не привід змінювати стратегію, а прийнятна ціна політичних цілей. До того ж тягар втрат розподіляється між регіонами й соціальними групами нерівномірно.

Ходжес звернув увагу, що значна частина загиблих російських військових походить не з москви чи Санкт-Петербурга, а з віддалених і бідніших регіонів рф.

Це дозволяє кремлю, за логікою Ходжеса, відгороджувати впливові верстви російського суспільства від безпосередніх наслідків війни.

Але великі втрати мають і психологічну ціну.

У професійних підрозділах, де військовослужбовці роками разом навчаються, служать і воюють, загибель товаришів підриває моральний стан.

Водночас Ходжес піддав сумніву, що відносини всередині російських частин побудовані за тими самими принципами, що в арміях США, Великої Британії, Німеччини чи Фінляндії.

Саме тому, на його думку, російське командування може продовжувати виснажливі наступи, попри катастрофічні втрати власних військовослужбовців.

Чи засвоює армія США уроки війни в Україні

Досвід української армії вже змінює уявлення про сучасну війну. Але наскільки швидко ці уроки засвоюють у США?

За оцінкою Ходжеса, американські Сухопутні війська справді намагаються вчитися на українському досвіді. Але почали робити це із запізненням.

Причиною затримки генерал назвав самовпевненість частини американського військового керівництва: там надто довго вважали, що вже знають усе необхідне про сучасну війну.

Через це було втрачено дорогоцінний час.

Водночас Ходжес позитивно оцінив діяльність генерала Крістофера Донаг’ю, який раніше командував Сухопутними військами США в Європі та Африці. На його думку, Донаг’ю раніше за багатьох інших американських командирів усвідомив, наскільки важливо вивчати українські бойові інновації.

На рівні всієї армії США цей досвід уже почали засвоювати, але швидкість і повнота змін усе ще викликають запитання, застеріг Ходжес.

Джерело

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *