Перш ніж перейти до самого огляду, хочу звернути вашу увагу на минулотижневий прямий ефір на Substack. Моїм гостем був Владислав Урубков – військовий аналітик фонду “Повернись живим”, який детально розповів про технічні аспекти та стратегічні концепції, що лежать в основі української кампанії ударів середньої дальності. Відгуки про ефір – надзвичайно позитивні.
Якщо ви хочете підтримати “Повернись живим” та надзвичайну роботу, яку виконують Владислав і його колеги, ось посилання на донат.
Одна з причин, чому цей випуск такий актуальний, – те, що, як ми й обговорювали і як бачили впродовж останніх кількох днів, кампанія ударів середньої дальності набирає обертів. Цього тижня українські спроби ізолювати Крим у рамках цієї кампанії вийшли на новий рівень. Українські сили рухаються до того, щоб перекрити якомога більше транспортних артерій, що ведуть до Криму і з нього. Якщо їм вдасться контролювати транспортні потоки на півострові, російська влада опиниться в украй скрутному становищі.
Крім того, цього тижня відбулося кілька важливих подій. Найважливіша з них – це, мабуть, оголошення України про те, як вона планує набирати та оплачувати своїх бійців. Це показує, наскільки глибоко українці розуміють власну війну і як дедалі рішучіше відходять від згубної концепції масової піхоти, яку їм нав’язували західні уряди та аналітична спільнота Заходу. Невелика кількість найкращих військових важить більше, ніж маса призовників.
І нарешті, ми отримали найкращі на сьогодні відео української ракети FP-5 (“Фламінго”) в дії – буквально за мить до влучання в ціль. Система, схоже, вдосконалюється. Але постає питання: а де, власне, була російська система протиповітряної оборони?
Чи зможе Україна ізолювати Крим?
Для тих, хто не знайомий із географією Криму: це півострів, що виступає у Чорне море. Єдині наземні шляхи сполучення з ним проходять через окуповані території України. З погляду логістики є лише два способи дістатися до Криму – через Керченський залізнично-автомобільний міст з росії (зі сходу) або з України через Чонгарські мости чи мости Генічеськ/Сиваш поблизу Армянська (з півночі). Для ілюстрації я скористався ШІ-картою – сподіваюся, вона дає зрозуміле уявлення.
До цього етапу війни Україна вже вперто й послідовно працювала над ізоляцією Криму з повітря та з моря. Українці змусили росіян залишити Севастопольську військово-морську базу, тому доставляти вантажі морем на півострів, за винятком крайнього сходу, вкрай складно. Крім того, Україна веде безперервну кампанію проти російської системи ППО, тому авіаційне постачання Криму для росіян занадто ризиковане.
Тож залишилися лише автомобільні та залізничні переправи.
Так було лише до минулого тижня. Починаючи з 6 червня Україна розгорнула системну й добре скоординовану серію ударів БпЛА середньої дальності по дорожній і залізничній мережах, що ведуть до Криму. Акцент – на відрізанні півострова з півночі. Нижче наведено перелік ударів за минулий тиждень – усі локації позначено на карті вище.
7 червня 2026 року: перший удар по Чонгарському мосту
Ціль: Чонгарський автомобільний міст (головна артерія траси Р-280 Ростов-на-Дону — Крим).
Удар: Нічна операція підрозділів ударних БпЛА із застосуванням нещодавно представлених дронів середньої дальності “Бегемот” (оснащений подвійною бойовою частиною: осколково-фугасною та термобаричною). Зауважте: одна з переваг кампанії середньої дальності для України полягає в тому, що менші відстані дозволяють системам середньої дальності нести менше пального й відповідно – важчі бойові частини.
Наслідки: Супутникові знімки підтвердили темні сліди влучань на центральному прольоті, що змусило окупаційну адміністрацію перекрити рух і розгорнути поруч понтонний міст.
9 червня 2026 року: повторний удар по Чонгару та блокування Генічеська
Ціль: Чонгарська переправа (знову) та альтернативний східний коридор.
Удар: Друга хвиля БпЛА уразила Чонгарську переправу. Одночасно українські сили завдали удару поблизу мосту, що з’єднує Генічеськ з Арабатською стрілкою.
Наслідки: Чонгарська автодорожня переправа була офіційно визнана непридатною до експлуатації, а військові блогери зауважили, що ремонт може тривати до місяця. Генічеський обхідний маршрут також виявився заблокованим, тож увесь військовий вантажопотік росіян довелося перекинути на захід – через Перекопський перешийок (маршрут через Армянськ). Варто поглянути на карту й оцінити, наскільки розтягнулися та ускладнилися логістичні маршрути росіян. Ось карта доріг, якими їм тепер доводиться їхати.
Другий маршрут – через Громівку, Чаплинку, Мирне та Армянськ. (Джерело: призначений росіянами голова окупаційної адміністрації Херсонської області Сальдо)
11 червня 2026 року: Армянськ – вузьке горло
Ціль: Оскільки весь автомобільний рух було скеровано через Армянськ, Україна завдала удару саме там. 11 червня було уражено чотири окремі мости вздовж північно-західного коридору через Північнокримський канал.
Удар: Заставши російські лінії постачання саме там, куди їх перекинули, Україна завдала масованого нічного удару БпЛА та ракет по:
- головному автомобільному мосту Перекоп – Армянськ;
- автомобільному мосту поблизу села Ставки;
- мостах через канал поблизу Преображенки та Мирного.
Наслідки: Удар по Армянському мосту безпосередньо накрив щільну колону приблизно з 50 російських військових вантажівок, завантажених пальним та боєприпасами для Запорізького фронту. 1-й окремий штурмовий полк імені Да Вінчі підтвердив, що маршрут “повністю паралізовано” і росіяни змушені використовувати звивисті ґрунтові та другорядні об’їзди.
12–13 червня 2026 року: наступні удари
Ціль: Україна повернулася до ударів по залізничній переправі в Чонгарі, другорядних мостах у регіоні та понтонних мостах, які росіяни використовували для відновлення руху. Серед них:
1. Залізничний міст у Чонгарі: у ніч з 12 на 13 червня українські сили уразили залізничний місту Чонгарі, завдавши значних пошкоджень критично важливій транспортній артерії для перевезення важкої бронетехніки та великогабаритних вантажів.
2. Понтонні переправи в Чонгарі: одночасно Україна завдала ударів по понтонній інфраструктурі, що її зводили російські військові інженери в обхід пошкодженого основного мосту. Принаймні одна активна понтонна переправа поблизу Чонгара виявилася пошкодженою або затопленою. Супутникові знімки від 12 червня підтвердили: величезні черги військових і вантажних автівок застрягли на під’їздах до переправ, а транзит у напрямку північ–південь фактично паралізовано.
3. Міст Генічеськ – Арабатська стрілка: 13 червня окупаційні посадовці підтвердили, що Україна вдарила по мосту між Генічеськом та Арабатською стрілкою. Цей другорядний маршрут пролягає вузькою смугою суходолу вздовж східного берега півострова й час від часу використовується росіянами як альтернативний логістичний коридор для легкого транспорту в разі закриття головних трас.
Пробачте за таку деталізацію, але вона важлива з кількох причин.
Україна нині має достатній потенціал і технічні засоби для методичної, практично щоденної кампанії проти російської логістики, що зв’язує Крим із материком на півночі. Якщо такий темп зберігатиметься, це матиме серйозні наслідки як для російських військ в Україні, так і для окупаційних сил у Криму. Для росіян на фронті це означатиме, що вони не отримуватимуть постачання через Крим. Для самого Криму – що з півночі нічого не надходитиме. А оскільки морське та повітряне постачання практично неможливе, необхідні товари – пальне та навіть вода (Крим досить посушливий) – можна доставляти лише з керченського боку.
Але й там є серйозні проблеми. Пошкодження Керченського мосту впродовж останніх кількох років змусили росіян суттєво обмежити обсяг пального та інших небезпечних вантажів, які вони ризикують переправляти через нього: вони бояться, що Україна перетворить цистерни з пальним і паливні потяги на вибухівку – як це вже було на початку війни. А цієї весни Україна також атакувала поромні переправи, що діяли з керченського боку, завдавши їм значних пошкоджень.
Отже, якщо північний маршрут залишається перекритим, а росіяни не знайдуть способу суттєво збільшити вантажопотік з керченського боку – Крим фактично виявиться відрізаним від решти світу. І тоді півострів перетвориться зі стратегічного активу на стратегічний і політичний тягар. росіянам доведеться докласти надзусиль, аби забезпечити постачання своїм військам і населенню там.
Уже надходять повідомлення про великі черги на заправках – хоча, як завжди, варто ставитися до них обережно. Щоб повністю відрізати Крим, Україні доведеться тримати дорожню і залізничну мережу закритою впродовж тривалого часу.
Одна річ, за якою слід стежити, – це літній курортний сезон. Відпочинок у Криму – одна з головних літніх цілей для пересічного росіянина. Якщо цьогоріч вони туди не зможуть потрапити (і, чесно кажучи, треба бути навіженим, щоб спробувати), це ще й принизить путіна та наочно покаже, як він втратив ініціативу в цій війні.
Отже, уважно стежте за цією кампанією. Якщо події минулого тижня про щось свідчать, то про одне: Україна збирається зробити Крим центральною ціллю своєї кампанії ударів середньої дальності цього літа.
Україна розуміє, яка піхота їй потрібна
Спостерігати за тим, як Україна розуміє власну війну й адаптується до неї, попри значну частину порад і тиску ззовні, було одним із найзахопливіших і найбільш обнадійливих аспектів цієї боротьби. У 2022–2023 роках Україна нерідко опинялася в ролі прохача – змушена благати про допомогу, яку здебільшого не надавали, поки американці та європейці повчали її, як воювати.
І, звісно, орієнтація на поради американців та європейців найчастіше давала посередні результати й незреалізовані цілі.
Упродовж останніх років Україна дедалі впевненіше веде війну по-своєму – і в 2026 році ми вже бачимо позитивні плоди цього. Минулого тижня президент Зеленський і міністр оборони Федоров оголосили про кардинальні зміни в тому, як Україна набиратиме, підтримуватиме і використовуватиме своїх військових. Федоров навіть оприлюднив ретельно підготовлений відеоролик, у якому пояснив, чого вони прагнуть досягти.
Якщо коротко: Україна прагне залучити й утримати найкращих військових для боротьби на передовій завдяки безпрецедентно високій платні, системі позитивних стимулів та справедливому ставленню. Масштаб запропонованого вражає – особливо на тлі того, як росія поводиться зі своїми бійцями. Ось частковий перелік нових заходів, запропонованих Зеленським і Федоровим.
I. Суттєве підвищення грошового забезпечення – передовсім для бойових підрозділів
Нова модель грошового забезпечення тісніше прив’язує виплати до посади, інтенсивності бойових дій і відстані до лінії фронту, формуючи те, що офіційні особи характеризують як конкурентний у світовому масштабі рівень оплати для піхоти – ймовірно, найвищий у світі серед збройних сил держав.
Піхота та штурмові підрозділи на передовій: середнє місячне грошове забезпечення для військових, що діють на “нульовій лінії”, суттєво зросте й становитиме в середньому 300 000 гривень ($6 700), а максимальний місячний заробіток сягне 460 000 гривень ($10 220).
Щоденні бойові надбавки: за новими контрактними категоріями передбачено спеціальні щоденні надбавки за безпосереднє зіткнення з противником: від 10 000 гривень на добу за утримання взводних опорних пунктів на передовій до 40 000 гривень на добу за активні штурмові операції з виходом уперед.
Додатково оголошено преміювання за захоплення ворожої техніки та взяття полонених, а також стимули для досвідчених офіцерів залишатися на службі.
II. Запровадження строкових контрактів і відстрочок
Щоб розв’язати проблему виснаження та надати чіткість щодо тривалості служби, Україна відходить від безстрокової воєнної мобілізації на користь конкретних строкових контрактних схем. Серед них:
Штурмові піхотні контракти: фіксована тривалість – 10 або 14 місяців. Призначені спеціально для найнебезпечніших посад на передовій.
Контракти для фахівців бойового забезпечення: термін – 24 місяці для операторів БпЛА, фахівців з радіоелектронної боротьби (РЕБ), медиків та артилеристів. Місячна виплата залежно від близькості до бойових дій сягає 120 000 гривень.
III. Оновлений міжнародний рекрутинг
Уряд суттєво розширює зусилля для залучення іноземних добровольців, розраховуючи поповнити лави досвідченими й відданими бійцями. Федоров заявив, що довгострокова мета цієї ініціативи – довести частку іноземних добровольців у штурмових і піхотних підрозділах до 30-50 %.
IV. Умови служби, переведення та технологічна інтеграція
Пакет містить оновлення управлінських процедур, спрямованих на підвищення якості служби, оцінювання підрозділів і притягнення до відповідальності офіцерів, які не справляються. Серед заходів:
Автоматизовані переведення між підрозділами: щоб обійти командні суперечки, військовим дозволять раз на рік подавати заяву на переведення до іншого підрозділу.
Цифрова верифікація “бойового завдання”: щоб забезпечити справедливі виплати й підтвердити отримання щоденних бойових надбавок, централізована система відстеження фіксуватиме, де і коли саме військові перебувають на бойових позиціях.
Звітність на рівні бригади: нова система оцінювання на основі понад 160 показників відстежуватиме ефективність бригад: виявлятиме передові підрозділи, щоб тиражувати їхні методи, а також визначатиме проблемні бригади.
І це лише частина запропонованого.
Якщо узагальнити, головний сигнал – Україна хоче мотивованих, добре підготовлених бійців, готова за це платити і ставиться до них із повагою, на яку вони заслуговують. Рівень оплати бійців бойових підрозділів, як уже сказано, мабуть, найвищий у світі.
Вона не хоче немотивованих призовників, загнаних до армії силою й кинутих на надзвичайно небезпечний фронт. Це чергова відповідь на тиск “призивайте молодь і відправляйте на фронт”, якого вона зазнавала впродовж останніх кількох років.
Їм потрібна не маса, а майстерність – лише найкращі. Повірте, це правильний підхід. Сучасне бойове середовище – це моторошно небезпечна й складна реальність. З нею можна впоратися лише двома способами: або знекровити власне населення, масово кидаючи його у цю м’ясорубку, або покластися на невелику кількість відмінних бійців, яким забезпечено найкраще спорядження, технології та командування й управління.
Україна обрала друге – і не приховує цього.
Браво.
“Фламінго” в дії
Короткий сюжет на завершення. Цього тижня з’явилося найкраще на сьогодні відео української ракети FP-5 “Фламінго” в дії. Його записали в росії на мобільний телефон, але силует ракети та ціль чітко видно.
Ось стоп-кадр із відео – досить чіткий.
Ціллю був передовий завод із виробництва електронних компонентів у Чебоксарах – приблизно за 1 000 кілометрів від України. Удар відбувся 10 червня й спричинив масштабну пожежу та руйнування. Судячи з усього, “Фламінго” обрали через більшу масу бойової частини та руйнівну силу порівняно з іншими українськими системами великої дальності.
Чебоксарський завод – чи не єдине місце, де виробляється навігаційне обладнання для російської зброї: супутникові навігаційні приймачі та антени типу “Комета”, що використовуються у дронах “Шахед”, ракетах “Калібр”, ракетах “Іскандер-М” та авіабомбах. Інакше кажучи – це надзвичайно цінна ціль, і, судячи з усього, або “Фламінго” повністю обійшов російську ППО, або цих систем там просто не було для захисту цього ключового підприємства.
Це підкреслює одну з головних переваг поєднання кампаній ударів середньої та великої дальності. Схоже, росії доводиться обирати, що саме захищати – Крим чи військове виробництво. Що більше вона змушена розпорошувати сили таким чином, то краще для України.
Джерело
