Вступ Тома Купера
Для мене це справжнє балансування на канаті… Адже цей блог – про воєнні справи, а не про тонкощі цілком прогнилої політичної системи США. До того ж, як ви всі, мабуть, уже знаєте, я не маю жодного “доброго” слова про жодного політика – від Києва до Гонолулу. Особливо тепер, коли адміністрація “IQ47” працює над демонтажем Міжнародного кримінального суду, щоб Ізраїль міг і далі чинити геноцид палестинців, а всі без винятку “західні” уряди (плюс Індія) могли й далі це підтримувати, причому людина, про яку йдеться в цьому тексті, була активним прихильником саме такої політики… Ні, слів “огидний вчинок” тут замало. Мені справді було вкрай непросто вирішити, що робити з цим матеріалом.
Не можу не назвати лицемірство лицемірством. Грем обожнював зони бойових дій – за умови, що самому йому воювати там не доводилося. Так, безперечно: він був гучним прихильником Києва та України, тому в Україні нині багато хто запитує: “А що тепер?” Водночас він уперто підтримував перетворення Гази на руїни, схвалюючи різанину, якої сам ніколи не бачив зблизька. Для мене його спадщина аж ніяк не “суперечлива”: на мою думку, так висловлюються лише ті, кому бракує хребта назвати речі своїми іменами.
Зрештою, я б значно охочіше повернувся до аналізу бойових дій – передусім повітряної війни, де фізика принаймні передбачувана.
Та ось незручна реальність, яку я, на жаль, не можу ігнорувати: сучасні війни нерозривно пов’язані з постатями на кшталт Грема. Неможливо говорити про F-16 над Іраном – або, зрештою, над Україною –не визнаючи ролі корумпованого політичного механізму, який піднімає ці літаки в небо, і вибіркової моралі, яка визначає, чиє небо захищатимуть, а чиї міста зрівняють із землею.
Суть у тому, що, хоч як би мені цього хотілося, я не можу, як багато інших, просто ховати голову в пісок технічних подробиць. Політика визначає, що відбувається в небі, а коли ляльководами стають такі люди, як Грем, результатом зазвичай стають кров і бравада. І плюралізм залишається плюралізмом: не можу проповідувати воду, а сам пити вино. Якщо Sarcastosaurus і надалі має бути майданчиком для різних поглядів, то я “мушу” публікувати матеріали на теми, які особисто вважаю огидними, – за умови, що вони належно підтверджені доказами. Це гірка пігулка, яку доводиться проковтнути: лицемірство прихильника геноциду необхідно осмислити, щоб зрозуміти механізм, який він допоміг збудувати… або зіпсувати.
Передаю слово Бену.
Допис Бенджаміна Кука
Смерть Ліндсі Грема створює незвично складну виборчу ситуацію в Південній Кароліні, адже він помер під час кампанії за переобрання – уже після перемоги на республіканських праймеріз у червні.
Примітка: Як широко повідомлялося, Грем ніби передчував власну смерть, коли сказав, що не може померти, доки не доможеться запровадження санкцій проти росії. З огляду на цей натяк від самого Грема, а також на вкрай короткий проміжок часу, за який усе це має відбутися, я не переймаюся тим, як це виглядатиме. Тобто так, переходити до політичних наслідків смерті Грема – несмак. Але це необхідно. Нагадаю: я мешканець Південної Кароліни (наразі перебуваю в Україні).
Губернатор Генрі Макмастер призначить людину, яка обійматиме посаду сенатора до завершення поточного терміну Грема, тобто до січня (як відомо, у понеділок губернатор Південної Кароліни Генрі Макмастер оголосив про призначення молодшої сестри покійного сенатора-республіканця Ліндсі Грема на вакантне місце до кінця терміну Грема – iPress). Незалежно від цього республіканці мають обрати нового кандидата, чиє ім’я з’явиться у листопадовому бюлетені на повний шестирічний термін.
Реєстрація кандидатів розпочинається 21 липня. Позачергові республіканські праймеріз відбудуться 11 серпня, а якщо жоден кандидат не набере більшості голосів, 25 серпня відбудеться другий тур.
З погляду підтримки України я хотів би, щоб призначили конгресмена Джо Вілсона. Вілсон є одним із найпослідовніших і найактивніших республіканських прихильників України: він проголосував за великий пакет допомоги Україні 2024 року, тоді як більшість республіканців у Палаті представників проголосувала проти нього.
Проте Вілсон уже дав зрозуміти, що має намір залишитися в Палаті представників. Нині республіканці мають там перевагу лише у два голоси, тож його місце в Палаті майже таке ж важливе, як і вакантне місце в Сенаті.
Ральф Норман був би жахливим вибором для України. Він голосував проти пакета допомоги Україні у 2024 році й послідовно підтримував те крило Республіканської партії, яке прагне обмежити або припинити американську підтримку України.
Найімовірнішою кандидатурою для тимчасового призначення є віцегубернаторка Памела Еветт. Вона майже вісім років працювала разом із Макмастером і отримала його підтримку під час своєї невдалої кампанії на посаду губернатора. У другому турі республіканських праймеріз 23 червня вона поступилася генеральному прокурору Алану Вілсону. Макмастер може призначити її тимчасовою сенаторкою і тим самим надати їй невелику перевагу завдяки статусу чинної сенаторки перед серпневими праймеріз. Це поки що лише припущення, однак вона явно належить до кола можливих кандидатів.
Ненсі Мейс також може висунути свою кандидатуру. На початку війни вона засудила вторгнення росії та висловила підтримку українському народові, однак згодом її голосування засвідчували дедалі меншу підтримку України. У 2024 році вона проголосувала проти великого пакета допомоги Україні. Її дедалі непередбачуваніший політичний курс також робить її менш бажаною кандидаткою.
Південна Кароліна майже напевно відправить до Сенату ще одного республіканця. Важливе для України питання – яким буде республіканець, що замінить Ліндсі Грема.
Макмастер невдовзі залишає посаду, тому йому немає причин остерігатися Трампа. Йому не обов’язково призначати на це місце кандидата від MAGA. До того ж електоральна перевага, яку зазвичай отримує кандидат після такого призначення, цього разу буде майже нульовою. Зазвичай у такий спосіб губернатор фактично визначає майбутнього переможця, але цього разу це навряд чи спрацює. Отже, має значення, кого саме губернатор призначить на це місце, але значно менше, ніж зазвичай.
Макмастер ухвалюватиме рішення, виходячи з того, що найкраще для Південної Кароліни, а не для України. У Республіканській партії немає послідовної підтримки України на рівні всієї партії. Нам залишається лише чекати й дивитися.
Я й далі їжджу до України, часто живу й працюю там. Мій зв’язок із країною триває вже понад 15 років. Я маю ступінь магістра з міжнародної безпеки та досліджень конфліктів Дублінського міського університету й консультував журналістів і фахівців розвідки з питань використання штучного інтелекту в безпілотниках, американських військових технологій та розвідки з відкритих джерел, пов’язаної з війною в Україні. Я є співзасновником неприбуткової організації UAO, яка працює на півдні України. Зазвичай мене можна зустріти десь між Одесою та Чарлстоном у Південній Кароліні.
Джерело
