Німеччина позиціонує себе як головного партнера України в Європі, тоді як польсько-українські відносини погіршуються. 22 серпня 2026 року, лише за два дні до Дня Незалежності України, міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль відвідав Київ. Це був його четвертий візит до України відтоді, як близько 16 місяців тому він обійняв посаду. Порядок денний охоплював німецьку підтримку України протягом майбутньої зими та засади нової угоди про безпілотники між двома країнами, за якою Україна мала б ділитися технологіями та досвідом, здобутим на полі бою.
Поки Вадефуль зустрічався з президентом Зеленським, російські атаки на Україну не припинялися й далі вбивали українських цивільних. Ці удари спонукали Вадефуля виступити з незвично різким засудженням: він звинуватив росію в навмисних атаках на цивільну інфраструктуру та енергосистему України й заявив, що Німеччина “працює, щоб підтримати Україну в підготовці до зими”.
Візит був насичений символізмом, але водночас підкреслив практичний вимір німецько-української співпраці, яка останніми місяцями значно прискорилася. Німеччина дедалі більше перебирає на себе роль головного партнера й прихильника України в Європі – як у фінансуванні поточних оборонних потреб, так і, ймовірно, у наданні допомоги у відбудові, спроможностей і капіталу після війни.
Берлін входить до “ядра” – Польща залишається осторонь
Посилення співпраці між Берліном і Києвом змінює регіональний баланс сил у Центральній Європі. Простіше кажучи, тісно співпрацюючи з Україною, Німеччина стає головним захисником інтересів України у Європейському Союзі та посилює свій вплив у Вашингтоні, де її, ймовірно, сприйматимуть як головного майбутнього посередника в мирному врегулюванні російсько-української війни. У такий спосіб вона відтісняє країни східного флангу НАТО, насамперед Польщу.
Хоча Польща входить до європейської “Коаліції охочих”, яка допомагає Україні й яку у 2025 році спочатку очолювали Париж і Лондон, до групи політичного керівництва вона не належить. Натомість пізніше того ж року до керівної групи приєднався Берлін, утворивши “керівну трійку”. Франція, Велика Британія та Німеччина спільно головували на засіданні групи в Києві 24 серпня 2026 року, у День Незалежності України.
З геополітичного погляду невключення Польщі до “ядра” викликало подив, адже практично всі основні підкріплення, що надходять суходолом, та логістичне забезпечення України мають проходити через територію Польщі. Інакше кажучи, Польща стратегічно незамінна для підтримки України в протистоянні росії, однак у керівництві групи її відсунули на другий план.
Цю зміну додатково підкреслило погіршення відносин між Польщею та Україною, спричинене рішенням Києва назвати одну із військових частин на честь Української повстанської армії (УПА).
Суперечка довкола безпілотних технологій
Ще одним джерелом напруження, що змінює відносини в Центральній Європі, стало питання про те, хто отримає пріоритетний доступ до українських безпілотних технологій. Очікувалося, що Польща буде серед перших, оскільки готувалася передати Україні свої застарілі літаки МіГ-29 для посилення протиповітряної та протиракетної оборони країни. У липні 2026 року міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна не надала перевірених у бойових умовах технологій БпЛА, які, на думку Варшави, Київ раніше пообіцяв передати.
За повідомленнями, ці технології були частиною запропонованої угоди про обмін, за якою Варшава мала передати Україні решту своїх МіГів, а Київ – поділитися з Польщею технологіями БпЛА та досвідом їх бойового застосування. Косіняк-Камиш припустив, що відхід Києва від домовленості був пов’язаний із погіршенням двосторонніх відносин через історичні суперечки, зокрема довкола вбивств на Волині та у Східній Галичині, а також через тривалі розбіжності щодо ставлення до діячів українського націоналістичного руху часів Другої світової війни.
Оборонно-промислова ставка Німеччини
Оборонно-промислова співпраця Німеччини з Україною набирає обертів. Минулої весни міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус похвалив Україну як країну, що через необхідність розвинула неймовірну здатність швидко впроваджувати інновації”, та зазначив, що вона розробляє технології “не в лабораторії, а в бойових умовах”.
Пісторіус оголосив, що Берлін відрядить більше військових аташе до посольства Німеччини в Києві, щоб сприяти тіснішій оборонній співпраці між двома країнами. Крім того, міністерка економіки Німеччини Катеріна Райхе заявила, що Берлін створить спеціальний координаційний офіс для німецьких компаній, які прагнуть співпрацювати з Україною. Ці заяви підкріпили фінансовими зобов’язаннями: Німеччина пообіцяла надати Україні €11,6 млрд ($13,6 млрд) у 2027 році, а з 2028 до 2030 року – по €8,5 млрд щороку.
На шляху до німецько-української коаліції?
Тісне партнерство Берліна з Києвом заклало підґрунтя для дедалі глибшої співпраці та узгодження політики, а в перспективі – можливо, й для формування німецько-української коаліції, особливо якщо перегляд дислокації сил США призведе до значного скорочення американської військової присутності в Європі та зменшення військової допомоги Україні. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга відзначив цей зсув, наголосивши під час спільної пресконференції з Вадефулем, що мир у російсько-українській війні можливий лише за участю Європи – недвозначний сигнал на адресу Берліна.
Що це означає для Центральної Європи
Ширше значення поглиблення німецько-української співпраці полягає в тому, що вона допоможе утвердити Берлін як провідну європейську силу у відносинах як із країнами східного флангу НАТО, так і зі Сполученими Штатами.
Німеччина дедалі частіше розглядає Україну не просто як одержувача допомоги, а як довгострокового партнера у сфері європейської безпеки, здатного принести відчутні вигоди німецькій оборонній промисловості та посилити політичний вплив Берліна на континенті.
Хоча це, ймовірно, ще більше ускладнить відносини Берліна з москвою, водночас воно дає Німеччині додаткові важелі у відносинах із росією. Тепер питання полягає в тому, чи зможе Німеччина забезпечити Україну не лише політичною підтримкою та грошима, а насамперед системами ППО та ПРО, яких вона терміново потребує. Якщо зможе, це глибше перегрупування сил у Центральній Європі прискориться.
Джерело: 1945
