Польський Центр східних досліджень OSW пов’язує цю зміну з погіршенням китайсько-японських відносин. На думку аналітика Вітольда Родкевича, кремль посилює тиск на Токіо, наслідуючи жорсткішу лінію Пекіна та водночас намагаючись змусити Японію відмовитися від санкцій, пригальмувати військове посилення і зайняти нейтральнішу позицію у протистоянні росії із Заходом та Китаю зі США.
Від обережної відлиги до демонстрації сили
Ще навесні 2026 року могло здатися, що після чотирьох років майже повної заморозки між москвою і Токіо починається обережне відновлення контактів.
У травні депутат правлячої Ліберально-демократичної партії Японії Мунєо Судзукі, давній прихильник діалогу з росією, приїздив до москви й зустрічався із заступником російського міністра закордонних справ Андрієм Руденком. Обговорювалася навіть можливість зустрічі глав МЗС. Тоді ж до Японії прибував спецпредставник путіна з міжнародного культурного співробітництва Михайло Швидкой, а японське Міністерство економіки готувало поїздку представників бізнесу до росії.
Професор Університету Темпл Джеймс Браун у травневому матеріалі для Carnegie Politika називав це реальною, хоча й дуже обмеженою “відлигою”. За його оцінкою, Токіо цікавив передусім практичний діалог – енергетика та відновлення безвізових поїздок колишніх японських мешканців на спірні острови. Водночас японський уряд не демонстрував жодної готовності скасовувати санкції через війну проти України.
У липні Браун уже писав у RUSI, що в японській політиці фактично співіснують дві традиції. Перша пов’язана з колишнім прем’єром Сіндзо Абе, який роками намагався домовитися з путіним і водночас не допустити надмірного зближення росії з Китаєм. Друга сформувалася після 2022 року: успіх російської агресії проти України у Токіо дедалі частіше розглядають як небезпечний прецедент для Східної Азії.
Але замість того, щоб використати ці розбіжності, москва, за оцінкою Брауна, “переграє свою руку”: ставить умовою відновлення політичних контактів скасування санкцій і припинення підтримки України.
У серпні ця тенденція стала ще виразнішою.
З 4 до 12 серпня Тихоокеанський флот росії провів масштабні навчання за участю понад 60 кораблів і суден, зокрема зі стрільбами поблизу спірної території. 12 серпня путін спостерігав за маневрами і звинуватив Японію у “ворожій” політиці, водночас із жалем згадуючи набагато конструктивніші, на його думку, відносини за часів Абе. Наступного дня він уперше за весь час свого правління прилетів на Ітуруп – найбільший із чотирьох островів, які Японія називає своїми Північними територіями. Про цю послідовність подій OSW теж пише.
Прем’єр-міністерка Санае Такаїчі оголосила “рішучий протест”, наголосивши, що Токіо неодноразово застерігав російську сторону від такого візиту.
А вже 20 серпня російський Тихоокеанський флот повідомив про нові ракетні стрільби поблизу Курил. У них брали участь крейсер “Варяг”, підводний човен і берегові комплекси “Бастіон”; за японськими даними, одна з ракет, імовірно, була запущена безпосередньо з Ітурупа.
Це вже було не просто символічне нагадування про російський контроль над островами.
Китай з іншого боку Японії
Тиск на Токіо відбувається на тлі дедалі помітнішої військової координації росії та Китаю навколо японського архіпелагу.
27 червня китайські та російські бомбардувальники здійснили спільний багатогодинний політ від Східнокитайського моря через Японське море й далі у Тихий океан. Японські винищувачі підіймалися на перехоплення. Начальник Об’єднаного штабу Сил самооборони Японії заявив, що це вже десятий зафіксований подібний спільний політ і що такі операції мають характер “демонстрації сили проти Японії”.
У липні російські та китайські кораблі разом проходили поблизу японських островів. Під час одного з таких походів китайський есмінець провів бойові стрільби у водах, які Японія вважає своєю виключною економічною зоною. Токіо заявив протест.
25 серпня міністр оборони Японії Сіндзіро Коїдзумі вже безпосередньо поєднав ці події в одну картину. Коментуючи російські ракетні навчання біля Північних територій, він нагадав і про спільний політ бомбардувальників у червні, і про спільне плавання російських та китайських кораблів у липні. За його словами, військова активність росії разом із її “стратегічною координацією з Китаєм” становить серйозне оборонне занепокоєння для Японії.
OSW звертає увагу, що російська й китайська риторика щодо Японії стають дедалі подібними. Обидві держави звинувачують Токіо у “мілітаризмі” та “реваншизмі”, апелюють до японської експансії першої половини ХХ століття і критикують швидке нарощування японських оборонних можливостей. На думку польських аналітиків, москва таким чином не лише підтримує Пекін у його конфлікті з Токіо, а й демонструє, що в разі кризи навколо Тайваню Японії доведеться враховувати російську військову загрозу з півночі.
Японія переозброюється
Цей сигнал надсилається саме тоді, коли Японія проводить найбільше військове посилення від завершення Другої світової війни.
Оприлюднена 4 серпня оборонна Біла книга Японії знову називає військову активність Китаю головним стратегічним викликом, але окремо вказує також на загрози з боку росії та Північної Кореї. Токіо вже рухається до оборонних видатків на рівні 2% ВВП, закуповує далекобійні ракети та розвиває власне виробництво озброєнь, як повідомляв Reuters.
Паралельно Японія розширює військову співпрацю далеко за межами традиційного союзу зі США. У липні міністр оборони Коїдзумі під час поїздки до Європи заявляв, що безпека Індо-Тихоокеанського та Євроатлантичного регіонів “нероздільна”, і проводив переговори з Великою Британією, Францією та НАТО. Японія також відправляє своїх військових до структури НАТО в Німеччині, яка займається підготовкою та підтримкою України.
Для москви це означає, що давня російсько-японська суперечка тепер дедалі більше стає частиною її глобального протистояння із західними союзниками.
Курили важливі не лише через історію
Для Японії чотири острови – питання суверенітету і незавершеного післявоєнного врегулювання. Для росії вони мають ще й суто військову цінність.
Курильська гряда відділяє Охотське море від Тихого океану. Охотське море є одним із ключових районів бойового патрулювання російських стратегічних атомних підводних човнів. Контроль над проходами між островами дозволяє Тихоокеанському флоту захищати цей район і забезпечувати вихід у відкритий океан.
Саме тому ракетні комплекси “Бастіон”, кораблі й підводні човни біля Курил – це водночас сигнал Токіо і елемент значно ширшого російського стратегічного планування. Американські аналітики, яких цитує The Wall Street Journal, звертають увагу, що частина нинішніх навчань може бути адресована навіть більше США, ніж самій Японії.
Але в Токіо залишається російська вразливість
Попри різке погіршення відносин, Японія не може просто відрізати всі зв’язки з росією.
Причина – енергетика.
СПГ із проєкту “Сахалін-2” забезпечує приблизно 10% японського імпорту скрапленого газу і близько 3% усієї генерації електроенергії країни. Міністерство економіки Японії прямо називає ці поставки “надзвичайно важливими” для енергетичної безпеки.
Саме через це після візиту путіна на Ітуруп Токіо, попри обурення, не поспішив негайно вводити нові санкції. Японські чиновники обговорювали різні варіанти відповіді, але враховували можливі наслідки для поставок російського газу.
І це робить російську тактику зрозумілішою: москва одночасно демонструє військову силу, закриває перспективу переговорів про острови і залишає Японії економічний стимул не доводити конфронтацію до повного розриву.
москва може отримати протилежний результат
Втім, поки що ця політика радше звужує простір для компромісу.
Ще за Сіндзо Абе японська стратегія виходила з того, що росію можна поступово віддалити від Китаю за допомогою економічної співпраці. Сам Абе пізніше визнавав, що ця ставка не спрацювала. Після 2022 року російсько-китайське партнерство стало значно тіснішим, а можливості Японії вбити клин між москвою та Пекіном – майже примарними. На це, зокрема, вказує Джеймс Браун.
Змінилися і настрої японського суспільства. За даними урядового опитування наприкінці 2025 року, 93,2% японців заявили, що не відчувають прихильності до росії, як зазначає Carnegie Politika.
путін тим часом дедалі виразніше переводить питання Курил із дипломатичної площини в ідеологічну. Під час серпневої поїздки він говорив про “генетичний код переможців”, тоді як упродовж попередніх десятиліть регулярно посилався на радянсько-японську декларацію 1956 року як можливу основу майбутнього компромісу.
У результаті кремль може досягти саме того, чого колись намагався уникнути Сіндзо Абе: остаточно закріпити росію в одному стратегічному таборі з Китаєм і підштовхнути Японію до ще тіснішої військової інтеграції зі США, НАТО, Австралією та іншими партнерами.
