Адміністрація Дональда Трампа, ймовірно, вже зрозуміла, що миру неможливо досягти шляхом двосторонньої угоди між США та росією: умови миру потрібно також обговорити з Україною, і вони мають бути прийнятними для українців. Попри це, позиція США залишається незмінною: тиснути слід на Україну, а не на росію.
Президент США Дональд Трамп і президент росії владімір путін уклали угоду коштом європейської безпеки. За наслідки цієї угоди українці платитимуть кров’ю, а решта Європи – принаймні спочатку – грошима, щоб Україна могла продовжувати боротьбу. Імовірно, це не остання домовленість, якої США намагатимуться досягти з росією, і майбутні угоди також загрожуватимуть такому устрою Європи, за якого невелика країна на кшталт Естонії може залишатися вільною та суверенною.
Про яку угоду йдеться?
Для експертів, обізнаних зі світовим енергетичним ринком, очевидно, що угода, за якою росія постачатиме на світовий ринок до 4,8 млн тонн дизельного пального, має мізерне економічне значення. Вона не забезпечить США істотних обсягів дизельного пального, а росії не принесе значних доходів.
Водночас для фахівців із міжнародної політики очевидне символічне значення цієї угоди. Вона надсилає політичний сигнал, вкрай негативний для України й обнадійливий для росії. Україна втратила будь-яку надію на те, що Сполучені Штати чинитимуть тиск на росію, аби домогтися мирної угоди на прийнятних для України умовах.
Останніми місяцями Україна намагалася домогтися припинення ударів по енергетичній інфраструктурі з обох боків. Оскільки Україні вдалося завдати значної шкоди російській інфраструктурі, така домовленість була б можливою за умови тиску з боку США, хоча ймовірність того, що кремль відмовився б від свого плану заморозити українців до смерті взимку, була невеликою.
США тиснули лише на Україну, вимагаючи припинити удари по російській інфраструктурі, на що Україна, звісно, не погодилася в односторонньому порядку. Трамп щедрий на слова подяки та добрі побажання путіну, але не засуджує воєнних злочинів, через які життя у великих українських містах, що зазнають постійних бомбардувань, може стати неможливим. Натомість США запровадили санкції проти Міжнародного кримінального суду, який розслідує, зокрема, російські воєнні злочини.
Погроза США припинити обмін розвідувальними даними з Україною, про яку повідомила Financial Times, підтверджує, що Вашингтон сприймає Україну як перешкоду для досягнення домовленості з росією. З погляду Трампа й путіна, ще однією серйозною перешкодою є президент України Володимир Зеленський, заміни якого вони обоє вимагали. Схоже, ані Трамп, ані путін не розуміють, що воює саме український народ і саме він має погодитися на мирну угоду, якщо її зрештою буде укладено.
Про домовленість щодо дизельного пального оголосили саме тоді, коли представники України та Європи перебували в Маямі для переговорів зі США щодо мирного процесу. Сам факт проведення такої робочої зустрічі свідчить, що останнім часом Сполучені Штати знову почали докладати серйозних зусиль для припинення війни в Україні. Трамп не відмовився від своєї мети увійти в історію як укладач ще однієї мирної угоди.
Що буде далі з мирним процесом?
Очевидно, що підхід США не ґрунтується на належному розумінні причин цієї війни та стратегічних цілей росії. Наприклад, участь американського перемовника Джареда Кушнера у конференції з питань безпеки, що відбулася кілька тижнів тому в Києві, через відеозв’язок чітко продемонструвала переконання Вашингтона, що спонукати обидві сторони до миру можна, запропонувавши їм надзвичайно привабливі економічні можливості. Водночас представники адміністрації Трампа не приховували, що перспективи вигідного бізнесу в росії є для них важливим мотивом.
Кожен, хто бодай трохи знайомий зі світоглядом силових структур, які керують росією, а також із перебігом і передумовами війни в Україні, розуміє, що економічні інтереси мають для кремля другорядне значення. Контроль над Україною – геополітична одержимість путіна, заради якої він готовий піти на величезні жертви.
Україна, зі свого боку, досі намагалася зберегти участь США в мирному процесі. Для неї було важливо, щоб Сполучені Штати дослухалися до української позиції та не піддавалися надмірному впливу кремлівських наративів.
Адміністрація Трампа, ймовірно, вже зрозуміла, що миру неможливо досягти лише двосторонньою угодою між США та росією: умови миру потрібно також обговорити з Україною, і вони мають бути прийнятними для українців. Проте позиція США залишається незмінною: тиснути слід на Україну, а не на росію.
Передумовою успішного тиску є залежність України від американської підтримки. Оскільки Європа значною мірою замінила США в наданні військової допомоги Україні, можливості Вашингтона впливати на Київ послабилися. Неспроможність США постачати Україні засоби протиповітряної оборони через війну з Іраном ще більше зменшила цей вплив. Обмін розвідувальними даними залишається важливим важелем впливу, але якщо США припинять його, як погрожують, у них фактично не залишиться істотних засобів тиску на Київ.
Мирний план із 28 пунктів щодо України, який просочився до ЗМІ наприкінці минулого року, спочатку був результатом американсько-російських переговорів і ґрунтувався на російських пропозиціях. Україні та Європі вдалося долучитися до процесу й запропонувати певні зміни, які зробили план прийнятнішим для України.
У будь-якому разі така угода стала б дуже поганим результатом для європейської безпеки, оскільки змусила б Україну піти на значні поступки без жодних надійних гарантій того, що росія дотримуватиметься домовленостей. Зрештою, саме росія відкинула план, не бажаючи навіть удавано погоджуватися на будь-які поступки зі свого боку.
Вибір і відповідальність Європи
Існує ризик, що США захочуть повернутися до мирного плану, що виходить із російських інтересів, і знову спробують змусити Україну погодитися на невигідну угоду. В інтересах Європи зробити все можливе, щоб цього не допустити.
Це не означає, що головною метою має стати місце за столом переговорів, про яке так багато говорять у Європі. Європа досі розглядала свою роль у мирному процесі переважно як допоміжну стосовно ролі США. Крім того, у деяких європейських столицях наївно вважали, що налагодження прямих каналів спілкування з москвою на високому рівні, як це цього року намагалися робити Франція та Німеччина, за нинішніх обставин наблизить мир.
Європі бракувало чіткого бачення того, як вплинути на результат війни, та рішучих дій у цьому напрямі, хоча вже зроблено більше, ніж будь-хто, особливо росія, міг очікувати. Санкції проти росії, постачання зброї Україні та зміцнення обороноздатності Європи поступово посилювалися, але цього досі недостатньо.
Дії адміністрації Трампа поки що не дають підстав сподіватися, що під керівництвом США вдасться укласти мирну угоду, яка відповідатиме життєво важливим безпековим інтересам Європи та Естонії. Очевидно, що Європа має взяти на себе відповідальність за надання Україні гарантій безпеки. Причому зробити це потрібно так, щоб оборона України була пов’язана з обороною інших європейських країн. Інакше кажучи, Україна має стати невіддільною частиною європейської архітектури безпеки.
Ми не можемо просто сподіватися, що колись Україна стане членом НАТО. Звісно, відмовлятися від цієї мети було б нерозумно, але її досягнення вкрай непевне. Тим важливіше просувати розширення ЄС, хоча повноправне членство України неможливо забезпечити так швидко, як сподіваються українці. Зеленський, зокрема, говорив про мету вступити до ЄС у 2027 році.
Інтеграція України в європейську систему оборони вже поступово відбувається через двосторонні угоди про співпрацю та залучення України до регіональних форматів оборонної взаємодії, як-от Об’єднані експедиційні сили (JEF) під проводом Великої Британії.
Невдовзі Європа може постати перед вибором: брати участь у переговорах щодо угоди, яка нагадуватиме новий Мюнхен або Ялту, чи залишитися осторонь і зосередити свої зусилля на недопущенні такої домовленості.
Європейцям слід зосередити зусилля не на переконуванні США чи участі в процесі під американським керівництвом, а на підтримці України, тиску на росію та формуванні нового європейського безпекового порядку, який охоплюватиме Україну й враховуватиме віддалення США від Європи.
Джерело
