Пізно ввечері 9 жовтня президент Трамп оголосив про “масштабну” угоду щодо закупівлі дизельного пального в росії. Для американських далекобійників і фермерів, інтереси яких Трамп нібито обстоює, ця угода майже нічого не означає. Можливо, Трамп не знає або йому байдуже, що його останній політичний хід не знизить цін на дизельне пальне. Його рейтинги в опитуваннях стрімко падають до показників Герберта Гувера. Йому конче потрібен передвиборчий трюк в останню мить, пише The Atlantic.
Та хоча угода не принесе користі американським споживачам, зауважує видання, для інших вона матиме величезні наслідки. Для росії путіна вона може стати рятівним колом. Для України, спустошеної війною, – найобурливішою та найбездушнішою зрадою Трампа за весь час. Для оточення Трампа угода відкриває можливості для корупційного збагачення на мільярди доларів. А для тих, хто намагається зрозуміти президентство Трампа, вона є ще одним доказом слушності звинувачення, яке Ненсі Пелосі кинула йому в обличчя у 2019 році: “У вас усі дороги ведуть до путіна”.
The Atlantic підкреслює, що Сполучені Штати – наддержава у виробництві дизельного пального. Вони належать до найбільших його виробників та експортерів у світі. Американські нафтопереробні заводи виробляють близько 5,2 мільйона барелів дизельного пального на добу. Американці споживають приблизно 3,7 мільйона барелів на добу. Надлишок продають за кордон: останніми місяцями експорт перевищував 1,5 мільйона барелів на добу.
США також імпортують певну кількість дизельного пального з Канади – близько 154 тисяч барелів на добу. Це пояснюється особливостями мереж трубопроводів і морських перевезень: постачати пальне до Нової Англії з канадського нафтопереробного заводу в Нью-Брансвіку дешевше, ніж із американських заводів на узбережжі Мексиканської затоки. Для порівняння, угода Трампа з росією передбачає 2,25 мільйона барелів. Це дорівнює приблизно 16 годинам споживання дизельного пального у США, 10 годинам виробництва у США або 14 дням імпорту з Канади.
На жаль, зазначає видання, для американських споживачів ціни на дизельне пальне формуються на світовому, а не північноамериканському ринку. Війна Трампа проти Ірану порушила постачання пального з Близького Сходу, зокрема дизельного. До війни Європа імпортувала з країн Перської затоки понад пів мільйона барелів дизельного пального на добу. Другим за величиною експортером дизельного пального у світі раніше була росія, яка у 2025 році постачала приблизно 817 тисяч барелів на добу. Коли війна проти Ірану спричинила зростання цін на енергоносії, росія опинилася у вигідному становищі, щоб на цьому заробити.
The Atlantic нагадує, що раніше Сполучені Штати намагалися допомогти Україні, запроваджуючи санкції проти російського енергетичного експорту. Іноді Трамп удавав, що підтримує цю політику. Наприклад, у вересні 2025 року він оголосив про запровадження мита на індійські товари, нібито щоб покарати країну за закупівлю російської нафти, але вже в лютому скасував його.
Тож українці взяли справу у власні руки. Поки росія посилювала жахливі атаки безпілотниками та ракетами на мирних жителів України, українські сили відповідали нищівною кампанією ударів по російській енергетичній інфраструктурі, зокрема об’єктах виробництва дизельного пального. Наприкінці літа 2026 року українці оцінювали частку виведених з ладу російських нафтопереробних потужностей у 43%. За українськими повідомленнями, обсяги перероблення нафти у росії обвалилися з 5,6 мільйона барелів на добу до війни проти Ірану до 4,1 мільйона барелів на добу наприкінці літа 2026 року. У липні росія заборонила експорт дизельного пального. Дію цієї заборони продовжили до жовтня включно.
Прихильники України вітали удари по російській енергетичній інфраструктурі як успіх, здатний змінити перебіг війни. Натомість Трамп побачив у них загрозу шансам республіканців на проміжних виборах. Обмеження російського експорту пального сприяли зростанню ціни на дизельне пальне у США: у липні вона перевищила 5 доларів за галон, а у вересні – 6 доларів.
Відтоді, як Трамп повернувся до влади у 2025 році, зауважує The Atlantic, режим путіна заманює його оточення прибутковими угодами.
У листопаді 2025 року Wall Street Journal повідомила про таємні переговори, що відбулися попереднього місяця в Маямі між очільником російського суверенного фонду Кирилом Дмитрієвим та представниками Трампа – Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером:
“Для кремля переговори в Маямі стали кульмінацією стратегії, розробленої ще до інавгурації Трампа. Як стверджують західні посадовці з питань безпеки, вона полягала в тому, щоб обійти традиційні структури національної безпеки США та переконати адміністрацію сприймати росію не як військову загрозу, а як країну необмежених можливостей. Пропонуючи багатомільярдні угоди у сфері рідкісноземельних металів та енергетики, москва могла б перекроїти економічну карту Європи й водночас посіяти розбрат між Америкою та її традиційними союзниками”.
У публікації зазначалося, що Дмитрієв “знайшов зацікавлених партнерів в особі Віткоффа – давнього партнера Трампа з гри в гольф, і Кушнера, чий інвестиційний фонд Affinity Partners залучив мільярдні інвестиції від арабських монархій, у врегулюванні конфлікту яких з Ізраїлем він виступав посередником”. Минулого тижня New York Times повідомила про ще нахабнішу пропозицію росіян: багатомільярдну угоду щодо нафтових активів російської компанії “Лукойл”, яка безпосередньо принесла б вигоду одному з донорів Трампа та двом близькосхідним групам, що мали ділові зв’язки з Кушнером або родиною Віткоффа. (Речник Стіва Віткоффа у відповідь на статтю Times заявив, що Віткофф “не має конфлікту інтересів і жодної фінансової зацікавленості в цій справі”. Щодо статті Wall Street Journal джерело, яке описали як “обізнане з поглядами Віткоффа”, заявило, що “посланець переконаний: будь-яке врегулювання відносин із росією принесе користь Америці загалом, а не лише жменьці інвесторів”.)
Та всі ці на перший погляд спокусливі російські схеми, наголошує The Atlantic, мають одну заковику: енергетичні активи росії мало чого варті, якщо їх регулярно руйнують українські дрони. Це розкриває негласну умову вигідних пропозицій, адресованих родині та друзям Трампа: “Якщо ви змусите Україну капітулювати, ми збагатимо вас до нестями”.
The Atlantic підкреслює, що путін намагається використати схильність Трампа до корупційних оборудок як найважливіший стратегічний ресурс росії у війні проти України. Запропоновані путіним Трампу 2,25 мільйона барелів дизельного пального не матимуть жодного чистого впливу на світові енергетичні ринки чи світову ціну дизельного пального. Проте їх придбання зруйнує очолювану США систему санкцій проти росії і поставить Трампа на бік путіна у протидії українським ударам з повітря по російських енергетичних об’єктах.
Видання нагадує, що Трамп давно припинив надавати допомогу Україні. Але США досі передають їй вкрай важливі розвідувальні дані. Якщо путіну вдасться спокусити Трампа й домогтися припинення передачі американських розвідданих Україні, він зможе серйозно підірвати її спроможності. Російське дизельне пальне – це сир у мишоловці. Перемовники Трампа вже принюхуються до приманки: Kyiv Post 10 жовтня повідомила, що Віткофф і Кушнер уже погрожують припинити обмін розвідувальною інформацією, якщо Україна продовжить бити по російських енергетичних об’єктах. Тим часом директор ФБР Каш Патель, за повідомленнями, планує поїздку до росії. Члени Конгресу закликають його відмовитися від цих планів, про що нещодавно написала The Atlantic.
У пропозиції путіна щодо дизельного пального залишається чимало сумнівного. Чи має Трамп законні повноваження закуповувати російську нафту, на яку раніше поширювалися санкції? Чи взагалі є в росії дизельне пальне, яке вона могла б продати? Але, наголошує The Atlantic, одне залишається незмінно очевидним: за Трампа всі дороги ведуть до путіна.
Джерело: The Atlantic
