Коли президент Південної Кореї Лі Чже Мьон різко розкритикував президента України Володимира Зеленського через розголошення інформації про передачу військовополонених у вересні, така реакція заскочила багатьох зненацька й породила запитання: чому Сеул загострює, здавалося б, порівняно незначну дипломатичну суперечку?
Україна взяла в полон двох північнокорейських військових, які воювали на боці росії, і обидва, за повідомленнями, хотіли вирушити до Південної Кореї. Зрештою Київ передав їх Сеулу, але коли Зеленський згадав про це у своїй промові в ООН, Лі публічно заперечив проти такого розголошення.
Південна Корея заявила, що передача мала залишатися таємною, тоді як Україна стверджувала, що жодної угоди про нерозголошення не було. Лі звинуватив Київ у тому, що він фактично “виставив главу іншої держави брехуном”, і попередив, що Південна Корея може вжити додаткових заходів проти України. Сеул на цьому не зупинився й відкликав свого посла з Києва.
Безперечно, слова Зеленського поставили південнокорейську сторону в незручне становище: усередині країни ця новина спричинила критику через нібито політику умиротворення Північної Кореї. Однак реакція все одно здавалася надмірною.
Можливо, за цим стояло щось інше? Так і було. 6 жовтня The Guardian опублікувала резонансне розслідування, яке показало, що з Південної Кореї до росії постачали пальне. Понад 176 тисяч тонн пального, переважно дизельного, завантажили в південнокорейських портах на сім танкерів, які в липні та серпні здійснили 14 рейсів на Далекий Схід росії. Три з цих танкерів перебували під санкціями Великої Британії та ЄС, а кілька суден спочатку декларували інші пункти призначення, але зрештою прямували до Владивостока. Один із підсанкційних танкерів узагалі не заходив у південнокорейський порт: приблизно 26 тисяч тонн пального йому перевантажили із судна на судно поблизу Йосу, після чого він вирушив до росії.
Час цих постачань викликає ще більше занепокоєння. Упродовж усього року Україна завдавала ударів по російських нафтопереробних заводах, намагаючись скоротити доходи й ресурси, які живлять російську воєнну машину. І саме влітку, коли наслідки цих ударів почали відчуватися в самій росії, Південна Корея допомогла їй частково компенсувати втрати. Лише в серпні росія імпортувала морем 368 тисяч тонн нафтопродуктів – більш ніж у сім разів більше, ніж місяцем раніше. Із них 112 тисяч тонн, або 31%, надійшли з Південної Кореї.
Схоже, ці постачання не порушували законодавства Південної Кореї, а The Guardian не змогла встановити, кому належало пальне і хто його продавав. Проте частину пального перевозили підсанкційні танкери, а серед покупців були російські компанії, які перебувають під західними санкціями.
Чи намагався президент Південної Кореї своєю різкою реакцією випередити ці викриття? Чи знав він, що розслідування незабаром буде оприлюднене?
Саме по собі це важко збагнути. А ще важче – якщо зважити на те, що росія робить для Північної Кореї в обмін на допомогу Пхеньяна у війні проти України. Північна Корея надала росії мільйони артилерійських снарядів, балістичні ракети й тисячі військових. Натомість росія дає їй те, що з часом може виявитися значно небезпечнішим для Південної Кореї та всього регіону: бойовий досвід, підготовку й військові технології.
Лише минулого місяця новий звіт Багатосторонньої групи з моніторингу санкцій, яка відстежує дотримання обмежень щодо Пхеньяна, показав, що росія завозила громадян КНДР за студентськими візами й залучала їх до виробництва військових безпілотників, зокрема на заводі дронів в “Алабузі”. Північнокорейські військові також роками воюють пліч-о-пліч із російськими силами й безпосередньо вчаться вести сучасну війну – від застосування дронів і протидії засобам РЕБ до протидії західному озброєнню. І цей досвід вони вже привозять додому, де одного дня його можуть використати проти південного сусіда.
Через це ще важче зрозуміти логіку Південної Кореї. У своєму останньому оборонному звіті Японія попередила про дедалі тіснішу координацію між Китаєм, росією та Північною Кореєю, зокрема про російську допомогу у зміцненні північнокорейських збройних сил і розвитку озброєнь. І це ще без урахування того, що саме росія надає Пхеньяну натомість, зокрема ракетні технології та іншу допомогу, здатну посприяти подальшому розвитку північнокорейської ядерної зброї й програм балістичних ракет.
росія – не якась далека проблема для Південної Кореї. москва допомагає Північній Кореї стати ще небезпечнішою загрозою, тоді як Україна одночасно воює проти російських і північнокорейських сил. І якщо Південна Корея вважає, що умиротворення росії, а отже, й Північної Кореї, зробить її безпечнішою, то вона глибоко помиляється.
6 жовтня Північна Корея пригрозила Південній Кореї “негайною і потужною контрдією” після вибуху міни, внаслідок якого двоє південнокорейських військових дістали тяжкі поранення. Політика умиротворення ніколи не працювала, і Південній Кореї було б краще допомагати Україні перемогти росію та Північну Корею, а не вступати в конфлікт із Києвом.
Джерело: CEPA
