Хоча цього тижня ім’я Дональда Трампа не було в жодному виборчому бюлетені, американські виборці сприйняли проміжний виборчий цикл 2026 року як референдум щодо його президентства. Після підрахунку голосів сигнал, який американці надіслали президентові, став очевидним: вони незадоволені. Їх не влаштовує ціна бензину на заправках, стан економіки США та війна з Іраном.
Після втрати контролю над обома палатами Конгресу звична політична логіка мала б означати, що можливості виконавчої влади будуть обмежені до завершення другого терміну Трампа. Але президент ніколи не діяв за правилами звичної логіки.
Не варто очікувати, що Трамп відійде в тінь. І це ще не кінець епохи Трампа. Як і багато інших рис американської політики останнього десятиліття, він, схоже, має намір переосмислити саме поняття президентства “кульгавої качки”. Після проміжних виборів президент може знову зосередитися на тому, що для нього найважливіше: на власній спадщині.
Виборчий результат був практично визначений наперед
Уже кілька місяців було зрозуміло, що Трамп змирився з перспективою невдалих для себе проміжних виборів. Республіканці сподівалися, що президент діятиме дисципліновано й зосередиться на ключових для американських виборців питаннях: економіці, доступності товарів і послуг та вартості життя. Натомість напередодні виборів його увага була прикута до зовсім інших тем.
Він затіяв конфлікт із Канадою, сенсу якого у США майже ніхто не розумів. Він так і не знайшов виходу з близькосхідного конфлікту, що спричинив зростання світових цін на енергоносії й ударив по гаманцях американців. А ще він уклав угоду з путіним про закупівлю мільйонів тонн російського дизельного пального – нібито щоб пом’якшити наслідки високих цін на енергоносії у США, але на практиці це багатьох лише спантеличило.
У результаті, частково через зростання підтримки Демократичної партії, республіканці протягом більшої частини кампанії перед проміжними виборами виглядали розгубленими.
Межі контролю з боку Конгресу
Історія та політичні норми США підказують, що за умов розділеної влади можливості президента реалізувати свою програму під час другого терміну мають бути обмежені. І Джордж В. Буш, і Барак Обама в останні роки перебування на посаді не змогли реалізувати плани імміграційної реформи через опір Конгресу.
Трамп уже має досвід протистояння з Конгресом. Під час першого терміну його плани щодо фінансування стіни на кордоні, інвестицій в інфраструктуру та змін в імміграційній системі США так і не були реалізовані після того, як демократи повернули собі контроль над Палатою представників на проміжних виборах 2018 року.
План Трампа завжди полягав у тому, щоб значною мірою покладатися на виконавчі повноваження, лише вибірково звертатися до Конгресу й не зважати на неминучі судові позови.
Цей досвід вплинув на програму “Проєкт 2025”, яка допомогла сформувати другу адміністрацію Трампа. Повернувшись до Білого дому в січні 2025 року, президент обрав стратегію “заполонити інформаційний простір”, підписавши два десятки виконавчих указів у перший день перебування на посаді.
Адміністрація швидко домоглася схвалення контрольованим республіканцями Конгресом головних законодавчих пріоритетів Трампа, зокрема One Big Beautiful Bill, Закону Лейкен Райлі та Secure America Act. Але план Трампа від самого початку полягав у тому, щоб широко використовувати виконавчі повноваження, лише вибірково покладатися на Конгрес і не зважати на неминучі судові позови.
За час другого терміну президент видав 292 виконавчі укази, 90 меморандумів і 192 прокламації. Більшість інших внутрішньополітичних ініціатив – зокрема у сферах штучного інтелекту, імміграції, дерегуляції та енергетики – у два останні роки президентства Трампа просуватимуть через президентську адміністрацію.
Демократи це розуміють. Повернувши контроль над Конгресом, вони мають намір використати наглядові повноваження, зокрема контроль за бюджетними видатками, затвердження президентських призначень і розслідування, щоб загальмувати ініціативи Трампа. Такий підхід має прецеденти, хоча останній досвід дає неоднозначні результати.
З одного боку, республіканці в Конгресі успішно заблокували в 2016 році кандидатуру Мерріка Гарланда, запропоновану Обамою до Верховного суду. Так само в другій половині президентства Джо Байдена республіканці використали переговори щодо стелі державного боргу, щоб домогтися поступок у питаннях державних видатків.
З іншого боку, розслідування в межах процедур імпічменту під час першого терміну Трампа забрали чимало сил у Конгресу, але Сенат двічі виправдав Трампа. І справи про імпічмент Трампа та Клінтона показали, що дієвість контролю з боку Конгресу має свої межі.
Демократи в Конгресі можуть знову вдатися до розслідувань у межах процедури імпічменту, зокрема щодо міністра війни Піта Гегсета. Але в Сенаті вони не матимуть більшості у дві третини, необхідної для обвинувального рішення. А останні опитування свідчать, що американці вважають: це не матиме жодного впливу ні на президента, ні на його порядок денний. Ба більше, чверть опитаних переконані, що нові спроби імпічменту лише підбадьорять президента й зроблять його популярнішим. Можливо, вони мають рацію.
Попри найкращі наміри батьків-засновників, політичне середовище США за останнє десятиліття змінилося. Через крайню поляризацію виникла ситуація, за якої американці більше не мають спільного розуміння фактів, що підточує систему стримувань і противаг. Політики різних поглядів більше не співпрацюють. Імовірність того, що наступний Конгрес зможе зібрати достатню більшість для подолання президентського вето на будь-який законопроєкт, залишається мінімальною. А Трамп уже дав зрозуміти, що має намір бути “Містером Вето”.
Тож замість того, щоб обмежувати президента, наступний Конгрес зрештою може обмежити сам себе. Це залишить Трампу простір для реалізації задумів, які ще залишилися в його списку справ.
Фінальний відлік
На першому місці в порядку денному Трампа – його спадщина.
Під час другого терміну президент прагнув перекроїти світ за власним образом. Він проводив політику “взаємних” тарифів та намагався змінити баланс у світовій торгівлі. До союзників на кшталт Канади та Мексики він ставився як до конкурентів і супротивників. Розмовами про захоплення Гренландії він розбурхав світові ринки та європейських лідерів. Він підлещувався до Сі Цзіньпіна й дорікав президентові України Володимиру Зеленському. Трамп замінив ідеологію транзакційним підходом, а консультації – односторонніми діями.
Тепер, коли дні його президентства добігають кінця, а на глобальній шахівниці вже зроблено стільки ходів, Трамп прагнутиме ефектного ендшпілю.
Він давно сподівається витягнути кролика з капелюха у питанні України. Але домогтися стійкого припинення вогню йому досі не вдалося.
Через розчарування симпатії Трампа останнім часом знову змістилися в бік путіна – на велике невдоволення Європи. Для Трампа ця війна – питання доступу, енергетики, критично важливих мінеральних ресурсів і близькості до центрів сили. Він сподіватиметься, що заплановані на наступний тиждень тристоронні зустрічі в Абу-Дабі дадуть початковий імпульс зусиллям із завершення війни за його посередництва.
Трамп також відчайдушно прагне знайти вихід із дедалі глибшої кризи в Ірані. Майже дев’ять місяців минуло від початку операції, розрахованої на кілька тижнів, і реалії війни, яка, можливо, сама по собі спричинила поразку республіканців на проміжних виборах, складаються не на його користь.
На тлі дипломатичного глухого кута й повільного ефекту від економічного тиску останніми тижнями з’являється дедалі більше ознак того, що США й Ізраїль можуть невдовзі відновити воєнні дії. Незалежно від результатів проміжних виборів, такий розвиток подій залишається цілком можливим. У нинішній ситуації Трамп несе політичну відповідальність ще за одну війну на Близькому Сході, яка загрожує завершитися для нього розчаруванням або приниженням. У прагненні до перемоги він може спокуситися знову зробити ставку на силовий сценарій.
Історичне визнання
Виступаючи перед Америкою та світом під час своєї другої інавгурації, Трамп виклав бачення власного президентства: “Моєю найбільшою гордістю буде спадщина миротворця й об’єднувача, – сказав він. – Саме таким я хочу бути: миротворцем і об’єднувачем”.
Втім, головна мета Трампа – закріпити власну спадщину. Це вплинуло на його заяви про те, що він “успішно завершив” вісім тривалих конфліктів, плани зводити монументи у Вашингтоні й перебудувати бальну залу Білого дому, рішення розпочати війну з Іраном і, звісно, прагнення одного дня нарешті отримати Нобелівську премію миру.
Президент твердо налаштований залишити саме таку спадщину. Він не дозволить таким незручностям, як внутрішня політика, розділена влада чи сама політична система США, стримувати його. Трамп має намір летіти вільним птахом, а не тонути як “кульгава качка”.
Джерело: Chatham House
