Конфлікт між США та Іраном знову розгоряється, а президент Дональд Трамп каже, що його це анітрохи не турбує. Він упевнений, що його новий план “економічного Дня Д”, який має поставити Іран на коліна через обвал його економіки, спрацює. Можливо. Але для цього знадобиться дуже широка міжнародна співпраця. Як сказав міністр фінансів Скотт Бессент: “Ви або з нами, або проти нас”.
Бессент повторив слова Джорджа Буша-молодшого, який після терактів 11 вересня заявив Конгресу, що кожна країна світу має обрати: бути зі США або проти них – на боці Аль-Каїди, Талібану та інших терористів. На жаль для Бессента, його шефа та змученого іранського народу, нині не 2001-й, а 2026 рік – зовсім інший світ, у якому такий заклик, схоже, приречений на провал.
Це важливо, бо проблема Трампової стратегії економічного удушення, як я вже писав раніше, полягає в тому, що Корпус вартових ісламської революції Ірану значно комфортніше почувається в умовах тривалої війни низької інтенсивності. Для виживання режиму небезпечніше погодитися на мир, який не дасть йому великих фінансових і геополітичних здобутків, необхідних, щоб умиротворити населення, яке й далі залишається глибоко ворожим до влади. Трампу потрібна майже повна фінансова блокада, щоб швидко змусити Тегеран капітулювати, бо командири КВІР, які нині домінують у процесі ухвалення рішень, інакше навряд чи підуть йому назустріч.
Буш міг диктувати решті світу свою волю не лише тому, що теракти 11 вересня викликали справжній жах і співчуття, і не лише тому, що “Аль-Каїда” Усами бен Ладена була недержавним актором, єдиним союзником якого залишався Талібан. Він міг робити це ще й тому, що США тоді були беззаперечним світовим гегемоном, а союзники по НАТО настільки прагнули допомогти, що на підтримку Вашингтона задіяли статтю 5 про колективну оборону, аби долучитися до боротьби.
Тоді американське лідерство не визнавали фактично лише так звані держави-ізгої, яких Буш перелічив у своїй промові про “вісь зла” в січні 2002 року: Іран, Ірак і Північна Корея (і навіть Іран спочатку співпрацював у боротьбі проти “Аль-Каїди”). москва й Пекін лише кількома місяцями раніше створили Шанхайську організацію співробітництва (ШОС), одним із головних завдань якої було узгодження конкурентних інтересів двох регіональних держав у Центральній Азії. Ідея БРІКС як об’єднання великих країн із ринками, що розвиваються, виникла лише через п’ять років. Поняття Глобального Півдня тоді ще практично не існувало.
Тож Буш міг бути впевнений, що світ справді буде “з нами”. Адже лише двома роками раніше Вашингтон очолив НАТО в значно суперечливішій кампанії. Авіація НАТО 78 днів поспіль бомбардувала Сербію – приблизно так само, як США та Ізраїль нині бомбардують Іран. Попри глибоку незгоду з нападом на свого традиційного союзника, росія вирішила, що не має іншого вибору, крім як змиритися; вона навіть допомогла провести переговори про капітуляцію Сербії.
Сьогодні все це неможливо уявити. ШОС, яка цього тижня провела свій 26-й щорічний саміт, тепер має значно глобальніший фокус і принаймні не менше реального змісту – або так само мало, залежно від погляду – ніж Велика сімка промислово розвинених держав. На країни ШОС припадає близько 40% населення світу та чверть світового номінального ВВП. Чимало коментаторів наголошують на слабкостях ШОС як потенційного альянсу, адже серед її учасників є член НАТО Туреччина, а також Індія та її запеклі геополітичні суперники – Китай і Пакистан. Але це не головне.
ШОС не створювали як військовий альянс на кшталт НАТО. Вона може залишатися “паперовим тигром” і водночас виконувати своє завдання, яке нині полягає в тому, щоб дати Китаю та росії майданчик і набір інструментів для врівноваження американської сили та впливу в Євразії. Ба більше, якщо судити із заяв західних союзників, які цього тижня майже одночасно зустрічалися в Північній Кароліні на зустрічі міністрів фінансів G20, ШОС виглядає навіть гармонійнішою з двох блоків. В Ешвіллі Бессент вихваляв економічну потугу США та захищав кроки, зокрема торговельну війну з Канадою і продаж активів із резервів США за євро, а не долари, щоб підвищити курс єни, які шкодили так званим союзникам. Натомість послання ШОС спиралося на консенсус: спільна мета цієї організації – витіснити американську гегемонію, яка нині часто виявляється у формі санкцій. І Індія також підтримує цей курс.
Отже, ШОС не “з” США – вона з Іраном. Вона не із Західною Європою чи Україною – вона з росією. Голова КНР Сі Цзіньпін, можливо, свідомо знизив протокольний рівень своєї зустрічі з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном, щоб не зірвати майбутній візит до Вашингтона, але путін виконав за нього основну роботу, підтримавши іншого члена ШОС перед лицем американської агресії. Це світ, у якому більше немає “держав-ізгоїв”, бо існує форум на чолі з майбутньою світовою наддержавою, готовий прийняти їх до свого кола.
На саміті ШОС 31 серпня – 1 вересня в Бішкеку, Киргизстані, говорили про те, як більше інвестувати в Іран і розширювати торгівлю з ним. Друзі Тегерана й надалі діятимуть обережно, коли справа дійде до реальних кроків, адже здатність Америки завдати удару у відповідь і змусити дорого заплатити залишається значною. Але вони не будуть зі США. Вони будуть проти них – коли й де тільки зможуть.
Джерело: Bloomberg
