Перш ніж перейти до цього огляду, маю одне оголошення. Мій давній друг Микола Бєлєсков нещодавно запустив власний Substack. Раджу вам підписатися: там ви отримаєте чудовий український погляд на те, що відбувається у війні (і на стратегію загалом). А ще це означає, що знову проводитимемо наші регулярні розмови – цього разу у форматі Substack Live.
Перша з них відбудеться цього четверга, 5 листопада, о 20:00 за українським часом. Ми, звісно, докладно розберемо те, що відбувається у війні. Я знаю, що Миколі є багато чого сказати про українську стратегію та перебіг війни.
Тепер – до доволі похмурих новин, від яких, однак, не можна відвертатися. Цього літа й восени помітно та невпинно зростала кількість українських цивільних, яких росія навмисно атакує й убиває під час обстрілів. Удари з великою кількістю жертв стаються дедалі частіше – майже щотижня, а російські засоби дальнього ураження використовують для полювання на потяги, автобуси, житлові будинки тощо.
Загиблі українські цивільні на головному залізничному вокзалі Дніпра
Це потрібно усвідомлювати й обговорювати значно частіше. Тепер українців як народ цілеспрямовано атакують у межах воєнної стратегії. Вражає, що в Європі та США досі не визнають цього так, як мали б. Європейці повинні усвідомити: те, що відбувається з українцями, цілком може статися і з ними. Та надто часто вони говорять так, ніби цю війну легко можна завершити якоюсь угодою з цим убивчим режимом. Для США питання радше в тому, щоб визнати свою відповідальність як держави. Нинішнє зростання масштабів убивств безпосередньо пов’язане з американською політикою.
Ще дві історії, на які варто звернути увагу, – домовленість про припинення вогню та евакуацію з Олешок, а також оголошення, що США нібито можуть / могли б / дуже хочуть продати Україні сотні й сотні ракет Patriot. Перша показує, як війна різко посилила українську ідентичність, а друга – як українська влада й далі змушена терпіти приниження.
Зростання масштабів убивств українських цивільних
29 жовтня у Дніпрі був сонячний осінній день. Та пізно вранці цю ідилію було зруйновано. Українські військові повідомили, що над містом знаходяться чотири російські реактивні ударні безпілотники. Три з них вдалося збити, але один, на жаль, прорвався крізь українську ППО. Наслідком стала кривава бійня на платформі головного залізничного вокзалу Дніпра. Чотирнадцять людей загинули внаслідок удару, п’ятнадцята жертва згодом померла в лікарні. Приблизно стільки ж людей дістали поранення, деякі – дуже тяжких. І це був не єдиний випадок навмисного вбивства українських цивільних 29 жовтня. Загалом за день по всій країні загинули 27 українських цивільних, ще 128 дістали поранення.
Це був лише ще один день звірств у місяці, коли їх в Україні й без того було надто багато.
Він показує, що атаки на цивільних та їх убивство стають дедалі важливішою складовою російської воєнної стратегії. Коли на початку місяця я писав, що “воєнні злочини” дедалі більше стають частиною російської стратегії, це не було випадковим формулюванням.
Оскільки російська армія зазнає величезних труднощів на полі бою (наступного тижня я підготую оновлення, щойно ми матимемо підтверджені дані про російські військові втрати за жовтень), атаки на українських цивільних ставатимуть дедалі важливішою складовою російського способу ведення війни.
Поки ми чекаємо на страшну підсумкову статистику загибелі українських цивільних за весь жовтень 2026 року, вже зрозуміло, що 2026-й може стати найгіршим роком за кількістю смертей українських цивільних від дій російських військових після 2022-го – року початку російського повномасштабного вторгнення.
Ці цифри протвережують, і від них не можна відвертатися. ООН, яка загалом у цій війні була захисником глобального впливу росії, принаймні веде облік загибелі цивільних в Україні. У жовтні вона оприлюднила звіт про ситуацію станом на кінець вересня. На той момент росіяни вбили 2570 українців (більшість – ударами з великої відстані), що вже більше, ніж кількість загиблих за будь-який попередній повний рік, крім 2022-го. І 2022 рік стоїть окремо: саме тоді почалося повномасштабне вторгнення, а російська армія окупувала найбільшу частку території України за весь час війни. Ось графік зі звіту ООН.
Втрати серед цивільних від 24 лютого 2022 року. Загалом – 73 451 постраждалий цивільний: 17 605 загиблих і 55 846 поранених. За роками: 2022 – 8 423 загиблих і 12 670 поранених; 2023 – 1 975 і 6 651; 2024 – 2 088 і 9 138; 2025 – 2 549 і 12 176; січень-вересень 2026 – 2 570 і 15 211. Пунктиром позначені неповні дані за січень-вересень 2026 року.
Варто також пам’ятати, що до цих прямих смертей цивільних додадуться й численні непрямі, адже росія намагатиметься заморозити українських цивільних цієї зими та позбавити їх електроенергії й базових засобів для життя. Люди – часто найстарші й наймолодші, ослаблені або з інвалідністю – гинутимуть, бо не матимуть сил чи можливості подбати про себе.
Ця бійня є наслідком стратегічного рішення росії. Це спроба зламати волю українців, убиваючи некомбатантів. Це також первісний крик люті на український народ за те, що він не схилився перед російською армією та путіним.
Отже, на п’ятому році повномасштабної війни вбивство цивільних дедалі більше стає складовою свідомої стратегії росії. Здавалося б, це мало б спричинити стратегічну відповідь передусім з боку європейських держав. Те, що росія робить з Україною, вона цілком може зробити з будь-якою європейською державою, а державам Центральної та Східної Європи вона в певному сенсі вже погрожувала подібним. Проте значна частина Європи відмахується від дедалі більшої кількості жертв, вважаючи це звичайним явищем війни – мовляв, нічого особливого. Навіть політичні реакції на ці смерті дивно дисонують із подіями й у певному сенсі заохочують росію продовжувати те, що вона робить. Наприклад, президент Франції Емманюель Макрон одразу після атаки на Дніпро оприлюднив таку заяву.
“Я щойно з глибоким хвилюванням дізнався, що російський реактивний безпілотник влучив у залізничний вокзал Дніпра, спричинивши дуже тяжкі наслідки. Висловлюю співчуття та нашу солідарність президентові Зеленському й українському народові. У цьому контексті ми маємо прагнути значно більшого, ніж локальне припинення вогню на кшталт того, про яке щойно домовилися в Олешках. Неприпустимо, що росія і далі відкидає всі пропозиції, роблячи ставку на ескалацію та атаки на цивільних. Разом ми маємо подвоїти зусилля заради справедливого й тривалого миру та повернути росію за стіл переговорів”.
Це надзвичайно суперечлива заява, яка фактично заохочує росіян і надалі атакувати українських цивільних. Якщо, як стверджується у третьому абзаці, “неприпустимо”, щоб росіяни й далі робили ставку на атаки на цивільних (тобто їх убивство), то чому четвертий абзац присвячений тому, щоб заманити росіян за стіл переговорів? Зробити це можна лише запропонувавши їм винагороду.
Якби я був путіним і прочитав це, то сприйняв би заяву як ознаку того, що моя стратегія атак на українських цивільних успішна.
Звісно, порівняно з урядом США, Макрон – взірець непокори й моральної ясності. Ані президент США, ані державний секретар не спромоглися засудити атаку на Дніпро. Ба більше, Трамп увесь тиждень нарікав на людей, які закликають запровадити санкції проти росії. Наступного дня після атаки на Дніпро Трамп поскаржився: “Люди, дурні люди, хотіли, щоб я запровадив санкції проти росії”, і додав, що путін сміявся з таких обмежень.
У ці дні ми засвоюємо дуже жорстокий урок. Воєнні злочини приносять вам винагороди й запрошення за стіл переговорів, а президент США навіть виправдовує ваші дії. Коли торік я писав, що майбутнє війни, схоже, буде поєднанням дальніх ударів і воєнних злочинів, дехто називав це панікерством. На жаль, схоже, я був навіть надто оптимістичним.
Ласкаво просимо в нове майбутнє. Воно значно огидніше за старе.
Евакуація з Олешок і українська ідентичність
Окуповане росією українське місто Олешки стало місцем гуманітарної катастрофи. Олешки розташовані на східному березі Дніпра в Херсонській області, неподалік від самого Херсона, який лежить на західному березі. Через своє розташування Олешки, на жаль, перебувають під російською окупацією з 2022 року.
За останній рік становище в місті помітно погіршилося. російські окупанти позбавили його продовольства, ліків, електроенергії й навіть води, поставивши населення у вкрай тяжке становище. Тому домовленість про евакуацію цивільних із цього району – безумовно, добра новина. Якщо хочете докладніше дізнатися про евакуацію, почніть із цього великого матеріалу Kyiv Independent.
Для евакуації мешканців Олешок підготували 25 автобусів загальною місткістю 750 місць. За подальшими повідомленнями, 11 автобусів з евакуйованими вирушили до України, чотири – до росії. Цікаво, що евакуйовані могли обирати: поїхати в Україну чи до росії (нагадаю: за версією путіна, це росія, а люди там нібито завжди хотіли бути росіянами). Поки що вони переважною більшістю обрали Україну – 11 автобусів проти 4.
Це свідчить про одне. Війна допомогла сформувати ще потужніше відчуття української ідентичності, яке росія не зможе стерти, скільки б воєнних злочинів не скоювала. До 2022 року цей район вважали одним із найбільш “проросійських” в Україні, але тепер переважна більшість його мешканців обирає життя в Україні, хоча знають, що росія щодня її бомбардує.
Війна зробила найбільш російськомовні регіони України настільки глибоко українськими, що тепер їхні мешканці готові ризикувати життям, аби зберегти цю ідентичність. Про це варто пам’ятати, коли західні аналітики знову й знову заявляють, що ці території та їхніх жителів слід передати під постійний контроль росії.
Сама домовленість, звісно, має для росії низку стратегічних переваг. Вона дає російській владі змогу прославити Меланію Трамп. Сам путін спеціально похвалив її за докладені зусилля. Отже, це спосіб здобути схвальні відгуки за кордоном і потішити его Трампа. Що важливіше для росії, домовленість дає російським військовим кілька вільних днів для поповнення запасів і посилення угруповання в районі, який українці намагаються ізолювати в межах своєї кампанії ударів середньої дальності.
Для України переваги вже виявляються значно вагомішими.
500 ракет Patriot для України – не раніше 2030 року
Два дні тому, 30 жовтня, Державний департамент США здивував багатьох, оприлюднивши оголошення, з якого випливало, що велику кількість ракет-перехоплювачів Patriot – саме тих, які найбільше потрібні для збиття російських балістичних ракет, можуть продати Україні коштом європейських партнерів.
В оголошенні було чимало деталей: вартість продажу – 2,1 млрд доларів, кількість – 500 перехоплювачів, причому найсучаснішого типу PAC-3. Текст навіть створював враження, ніби США тепер небайдужі до українців і вважають Україну “партнером”. У заяві було чимало показної доброчесності, найочевидніше – в такому реченні:
“Запропонований продаж сприятиме досягненню цілей зовнішньої політики та національної безпеки Сполучених Штатів, зміцнюючи безпеку країни-партнера, яка є чинником політичної та економічної стабільності в Європі”.
Одразу знайшлися люди, які побачили в цьому позитивний сигнал: мовляв, США, можливо, справді готові допомагати Україні.
Мене від цього мало не знудило.
Звісно, цього ніколи не станеться – це оголошення є суто політичним. Його зробили за чотири дні до проміжних виборів у США, саме тоді, коли Трампа й Республіканську партію нещадно критикують як прислужників путіна. Опитування щодо цього для адміністрації катастрофічні, і вона це знає. Потрібно було придумати щось, щоб протистояти цьому наративу напередодні голосування, тож і з’явилася ця гучна заява, за якою насправді нічого не стоїть.
Ця угода – політична вистава, і саме так її слід сприймати. Як політична вистава, вона спрацювала доволі непогано. В американських медіа з’явилися заголовки про те, що угоду схвалено, а адміністрації, по суті, тільки це й було потрібно. Якщо вона введе в оману кількох дурнів чи легковірних людей, своє завдання буде виконано.
Одне я можу гарантувати: ця угода ніколи не побачить світла. Насправді її фактично не існує й ніколи не існуватиме. По-перше, вже за кілька годин після оголошення стало зрозуміло, що перші ракети можуть надійти в Україну не раніше 2030 року, адже всі вони мають бути нового виробництва. Якщо у 2030 році MAGA все ще буде при владі (президент Джей Ді Венс – уявляєте?), ці ракети ніколи не постачатимуть. Адміністрація Трампа й MAGA планують, що до того часу Україну буде знищено як життєздатну державу. Саме тому вони досі навмисно позбавляли Україну достатньої протиповітряної оборони, щоб зробити українців якомога вразливішими до російських атак цієї зими та в наступні кілька років.
Якщо демократи повернуться до влади, вони майже напевно не продаватимуть ці ракети за тією жорстокою й непомірною націнкою, якої вимагає адміністрація Трампа. Хотілося б сподіватися, що демократи зроблять розумний і стратегічно правильний вибір – допомагатимуть Україні.
Принаймні дещо змінилося на краще. Після першої хвилі захоплення медіа значно швидше, ніж раніше, перейшли до скептичнішого тону. Преса потроху вчиться. Шкода лише, що для цього знадобилася настільки разюча брехня.
Джерело
